Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Калькулятор

Механічний розрахунок з’явився в 1642 р. завдяки французькому вченому Блезу Паскалю (1623—1662), котрий також створив інструмент, що допомагав автоматично виконувати певні операції, «калькулятор Паскаля». Для того щоб полегшити батькові роботу з розрахунку зборів, Б. Паскаль спроєктував і виготовив обчислювальну машину, яка виконувала додавання автоматично, з переходом від одиниць до десятків, від десятків до сотень тощо. Машину було продемонстровано публіці в 1645 р., і згодом вона надихнула Г. Лейбніца (1646—1716) на створення калькулятора, здатного виконувати множення. До цього використовувались абаки, відомі із Середньовіччя, та палички Непера — названі на честь їх автора, шотландського математика Джона Непера (1550—1617), тобто здійснювався ручний розрахунок. З невеликими змінами та за порівняно короткий час калькулятор Паскаля було вдосконалено, що стало поштовхом у різних країнах до створення машин для множення та ділення або виконання кількох операцій одночасно. У ХІХ ст. стало можливим друкувати результати.

Вимірювання часу

Сонячні годинники

Час вимірювався на підставі спостереження за природними явищами, такими як видимий щоденний рух Сонця, і механічного рахунку годин. До першого типу вимірювань належали сонячні годинники, портативні й стаціонарні, які мали різний розмір та дизайн і в добу Відродження стали колекційними предметами, які виготовляли з дорогоцінних матеріалів та з багатими прикрасами. Назвою «сонячний годинник» позначали ті годинники, що використовували полудень як вихідний пункт: часто вони були стаціонарними, зафіксованими або нанесеними на стіни цивільних і релігійних будівель, сонячні годинники залишались в експлуатації протягом тривалого часу, а також мали «виправляти», тобто перевіряти точність механічних годинників. Годинники як предмет меблів, кишенькові, нашийні й настільні могли мати форму циліндра, коробки, колони, багатогранника, кільця тощо і наноситись на черепи, хрести, циферблати. На часових лініях, намальованих на поверхні інструмента, проєктувалась тінь від гномона або (виступаючого стрижня), який складався з наконечника або дроту, що з’єднував кришку з основою коробки. Для забезпечення надійних показань годинник потрібно було зорієнтувати на північ за допомогою компаса, який часто вставляли в самий інструмент, і визначити лінію, на яку падала тінь. Сонячні годинники, sine sole silent, часто прикрашали гаслами, які нагадували про швидкоплинність життя, молодості та прихід смерті. Для розрахунку часу вночі використовували нічні годинники, або ноктурлабіуми, що мали за вихідний пункт нерухому на небі Полярну зірку, навколо якої все оберталось, і місячні годинники, що визначали фази Місяця. Час міг вимірюватись також завдяки використанню речовин, таких як олія в певних лампах чи ладан та вогонь, або шляхом контролю за проходженням інших речовин з однієї ампули до іншої, як у водяних і пісочних годинниках. Через швидкі темпи вдосконалення годинникового виробництва ці годинники незабаром перетворювались незабаром просто на цікаві речі, предмети колекціонування. Вони були надто неточними, аби вважатись практичними у світі, який дедалі частіше вимагав уміння точно, до секунди, вимірювати час.

Дослідження природи

Інструменти спостереження та вимірювання доби Відродження довіряли досвідченому та уважному оку користувача. Поява оптичних пристроїв докорінно змінила методи наукового дослідження: окуляри Галілея стали результатом спостережень пізанського вченого між 1609 і 1610 р. та давали змогу бачити явища, які очі не виявляли. Астрономічна зорова труба, або телескоп, пропонувала перше розширення людського сприйняття і зробила надзвичайний внесок у науковий світ, знаменуючи одночасно кінець «античного» типу інструментарію і початок виробництва низки нових апаратів, не лише оптичних, здатних загалом відтворювати природні явища і перевіряти теорії або формулювати гіпотези. Через кілька років було винайдено мікроскоп (названий Галілеєм occhialino), барометр (завдяки експерименту зі створення вакууму, проведеному Е. Торрічеллі в 1644 р.) і термометр (отриманий шляхом герметизації трубочки барометра). Результатом досліджень, проведених у наукових спільнотах, стало будівництво вакуумних насосів, електричних машин та механічних приладів, які, особливо з другої половини ХVІІ ст., прокладають шлях сучасній науковій практиці й поширенню наук.

Нові

інструменти

Див. також: Космологія та астрономія, с. 434;

Викладання та передавання наукових знань:

університети, ботанічні сади та природничі колекції, с. 489;

Оптика, перспектива, теорія зору, с. 511;

Технології, подорожі, мореплавство, с. 520

Мара Міньяті

Проблема створення й використання морських приладів дуже давня: моря, особливо Середземне, вже давно борознили кораблі, що перевозили товари, спеції або війська. Обрані відправні точки — Сонце та Полярна зірка; використання компаса, а потім портолана покращило умови мореплавства. Завдяки великим мандрівкам-розвідкам між ХV–ХVI ст. і активності школи, заснованої Енріке Мореплавцем у Португалії, створювались нові інструменти, які відповідали змінам і потребам нової ситуації.

Морська астрономія та її інструменти

Морська

картографія

З найдавніших часів Середземномор’я перетинали кораблі, які подорожували з найрізноманітніших причин. У мореплавстві маршруту дотримувалися завдяки відправним точкам, якими були Сонце і Полярна зірка, а відстані обчислювались на основі швидкості корабля. Починаючи з ХІІ ст., було запроваджено використання компаса, а згодом портолана, систематизованого довідника