Читати книгу - "Замогильні записки"

спокутували гріхів його предків; утім, Доля обрушує свої удари на зло, а не на людину: Господь скорочує земне життя доброчесності лише для того, щоб продовжити їй життя на небесах. Під зіркою 1793 року відкрилися всі джерела великої безодні [122]: по тому сяйнув останній відсвіт нашої минулої слави: Наполеон; слава ця повернулася до нас у його домовині. 2
Минуле. – Старий порядок у Європі відмирає

Я народився в епоху звершення цих подій. Дві нові імперії, Пруссія та Росія, з’явилися на світ усього на півсторіччя раніше за мене; Корсика перейшла під володіння Франції саме тоді, коли я народився; я покинув материнське лоно на двадцять днів пізніше за Бонапарта. Він привів мене з собою. Я збирався присвятити себе флоту у 1783 році, коли кораблі Людовіка XVI прибули до Бреста: вони везли акти цивільного стану народу, що оперився під покровительством Франції. Моє народження пов’язане з народженням великої людини і великого народу: я був лише блідим відблиском яскравого вогню.

Поглянемо на сучасний світ, і ми побачимо, як рух, викликаний великою революцією, стрясає ним від Сходу до Китаю, закритого, як здавалося, назавжди: нині перевороти, які ми пережили, не мають жодного значення: у тому сум’ятті, яким сьогодні охоплені всі народи, гучна слава Наполеона була б ледве чутною, а колись вона заглушала всі голоси нашого тодішнього світу.

Імператор полишив нас у пророчій тривозі. Ми, найбільш зріла і передова держава, виявляємо ознаки занепаду. Як смертельно хвора людина стурбована тим, що чекає на неї в могилі, так помираючий народ тривожиться за свою майбутню долю. Звідси – політичні єресі, що змінюють одна одну. Старий порядок у Європі близький до загибелі; наші сьогочасні розбіжності здаватимуться нащадкам дитячими сварками. Не вціліло анічогісінько: авторитет досвіду і віку, народження і генія, і таланту, і добродійності – все відкинуто; сміливці, які, зійшовши на вершину руїн, оголошують себе велетнями, скочуються донизу пігмеями. За винятком двох десятків людей, які залишаться тримати факел над похмурими степами, на які ми ступаємо, – за винятком цих нечисленних людей, покоління, щедро наділене розумом, збагачене знаннями, готове до будь-яких перемог, втопило всі свої здібності в суєті, так само марній, як марна його гординя. Безіменні натовпи нуртують, самі не знаючи чому, як колись народи в середні віки: зголоднілі стада, що не знають пастиря, бездумно кидаються з рівнини на гору і з гори на рівнину, нехтують досвідом наставників, загартованих вітром і сонцем. У житті міста все скороминуще: віра і моральність відкинуті, або ж їх кожен розуміє по-своєму. У речах менш високих та сама нездатність переконати і вижити: серце слави б’ється щонайбільше одну годину, книга застаріває за день, письменники заподіюють собі смерть, сподіваючись таким чином привернути увагу загалу, але марно: ніхто не чує навіть їхнього останнього зітхання.

За такого настрою людських дум є цілком природним те, що люди не бачать іншого засобу вразити, крім одного – живописати сцени страти і торжество гріха: вони забувають, що справжні сльози – ті, які викликає прекрасна поезія, ті, де захоплення змішане з болем; але нині, коли таланти живляться Регентством і Терором, навіщо шукати сюжети для наших промов, приречених на таке швидке забуття! Людський геній віднині не здатний навіть побіжно висловити жодної думки, яка б стала надбанням для всього світу.

Ось про що всі думають, ось що всі оплакують, а тим часом ілюзії народжуються безупинно, і що ближче люди до свого кінця, то щиріше вірять у те, ніби їм ще довго лишилося жити. Ми оточені монархами, які уявляють себе монархами, міністрами, які уявляють себе міністрами, депутатами, які самі вірять у правдивість своїх нісенітних промов, власниками, які, маючи статок уранці, вважають, ніби так само матимуть його і ввечері. Приватні інтереси, честолюбні помисли приховують від черні серйозність моменту: хоч би якими важливими здавалися щоденні турботи, вони не більш ніж брижі над безоднею: суєта на поверхні вод не здатна зменшити їхньої глибини. Не відмовляючись від дрібних, нікчемних лотерей, рід людський грає на великі гроші; королі ще не випустили карти з рук, але гру вони ведуть від імені народів: чи будуть народи більш гідними за своїх государів? Це окреме питання, яке анітрохи не применшує важливості суті. На що можуть вплинути дитячі забавки, всього лише тіні, що ковзають по білому савану? Нашестя варварів змінилося нашестям ідей; сучасна розкладена цивілізація сама винна в своїй загибелі; рідина, що була в посудині, не перелилася в іншу чашу, бо сама ця посудина розбилася.

3
Нерівність станів. – Небезпека надмірного посилення природи духовної та природи матеріальної

Коли зникне суспільство? які випадковості можуть відкласти на довший час його кінець? У Римі панування закону змінилося пануванням людини: римляни перейшли від республіки до імперії; у нашій же революції все навпаки: ми схиляємося до того, щоб перейти від королівської влади до республіки, або, щоб не уточнювати форми правління, до демократії: такий перехід не минеться легко.

Візьмімо хоча б одне питання з тисячі: чи залишиться розподіл власності таким самим, як сьогодні? Королівська влада, народжена в Реймсі, могла управляти цією власністю, пом’якшуючи її суворість поширенням етичних законів, подібно до того, як вона схилила людство до милосердя. Чи може існувати політична держава, де одні люди мають мільйонні доходи, а інші помирають з голоду, якщо релігія, що пояснює цю жертву надіями на замогильне життя, покинула її? Є діти, яких матері годують молоком зі своїх зів’ялих сосків, не маючи шматка хліба для своїх помираючих крихіток; є родини, в яких усі змушені спати покотом, не маючи ковдри, щоб зігрітися. Один володіє безкрайніми нивами, на яких колоситься хліб, а інший має тільки шість футів рідної землі для могили. Скільки пшеничних колосків можуть дати небіжчику шість футів землі?

Здобуваючи освіту, люди нижчих станів пізнають таємну рану, що підточує безбожний громадський порядок. Надзвичайно велика невідповідність умов життя та розміру статків могла бути терпима лише тому, що була прихованою; варто було цій невідповідності стати очевидною, і суспільство зазнало смертельного удару. Відродіть, якщо зможете, аристократичні вигадки; спробуйте переконати простолюдина, який навчився грамоти і перестав вірити в Бога, сіромаху, який тепер так само освічений, як і ви, – спробуйте переконати його, що він мусить терпіти лиха, в той час як його сусід має прибуток у тисячу разів більший, ніж йому, сусідові, потрібно: найменше, що вам доведеться зробити для досягнення своєї мети, – це вбити бідняка.

Коли пару буде остаточно поставлено на службу людині, коли, об’єднавшись з