Читати книгу - "Учта для гайвороння"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Кузня! — мовив пан Гайл. — Або вони завели собі коваля, або примара старого корчмаря кує нового дракона.
Він вдарив п’ятами коня і додав:
— Сподіваюся, примарного кухаря вони теж мають. Хрустко засмажена курка повернула б мені барви у цей світ.
Подвір’я корчми перетворилося на море брунатного болота, що миттю засмоктало копита коней. Тут брязкіт заліза чувся гучніше; Брієнна побачила червоне сяйво від горнила за дальнім кінцем стайні, позаду гарби з поламаним колесом. Коні у стайні теж були, а на іржавих ланцюгах побитої вітрами та дощем шибениці, що височіла над двором, гойдався задля розваги маленький хлопчик. На ґанку корчми стояли четверо дівчаток і роздивлялися гостей. Наймолодшій — зовсім голій — було років зо два. Найстарша мала років дев’ять чи десять; вона тримала найменшу в обіймах, наче захищаючи.
— Гей, дівчатка! — покликав до них пан Гайл. — Ну ж бо приведіть вашу матусю!
Хлопчик зістрибнув з ланцюгів і прожогом кинувся до стайні. Четверо дівчат мулялися на ґанку. За мить одна мовила:
— Ми не маємо матерів.
Інша додала:
— Я мала, та її вбили.
Найстарша з чотирьох виступила наперед, ховаючи малу за спідницею.
— Хто ви такі? — завимагала вона.
— Чесні подорожні, шукаємо притулку. Мене звати Брієнною, оце септон Мерібальд, добре відомий у краю вздовж річок. Хлопчик — мій зброєносець Подрік Пейн. Лицаря звати пан Гайл Добич.
Раптом стукіт припинився. Дівчинка роздивлялася прибульців з ґанку дуже сторожкими, як на свої десять років, очима.
— Мене звати Вербичкою. То ви хочете ліжка на ніч?
— Ліжка, пиво, гарячу вечерю — набити кендюхи, — мовив пан Гайл Добич, спішуючись. — Це ти тут за корчмарку?
Дівчинка струснула головою.
— Ні, моя сестра Джейна. Та її зараз немає. З їжі маємо конятину. Якщо вам треба хвойд, то їх нема. Моя сестра їх вигнала. А ліжка є. Кілька з перинами, решта з солом’яниками.
— І усі, без сумніву, з блохами, — додав пан Гайл Добич.
— Ви маєте гроші заплатити? Срібло?
Пан Гайл зареготав.
— Срібло?! За одну ніч і шмат здохлої коняки? Ти хочеш нас пограбувати, дитино?
— Ми візьмемо срібло. А не дасте срібла — то спіть у лісі з трупами. — Вербичка зиркнула на віслючка, на барильця і лантухи на його спині. — То в вас харчі? Де ви їх здобули?
— У Дівоставі, — відповів Мерібальд. Пес гавкнув.
— Ти отак усіх постояльців допитуєш, га? — запитав пан Гайл.
— У нас тут постояльців небагато. Не те що перед війною. А зараз дорогами блукають або горобці, або хто гірший.
— Гірший? — перепитала Брієнна.
— Злодії, — відповів юнацький голос від стайні. — Грабіжники.
Брієнна обернулася і побачила привида.
«Ренлі.» Навіть удар келепом у серце не вразив би її сильніше.
— Ясновельможний?! — скрикнула вона придушено.
— Що? Який ще ясновельможний? — Хлопець відкинув з очей кучерик чорного волосся. — Я тут за коваля.
«Це не Ренлі, — усвідомила Брієнна. — Ренлі мертвий. Ренлі помер у мене на руках. Чоловіком двадцяти одного року. А це юний хлопчина.» Проте виглядав він так само, як Ренлі, коли вперше приїхав на Тарф. «Ні, Ренлі був молодший. Цей має важчу щелепу, густіші брови.» Ренлі був стрункий, худорлявий; натомість хлопчина-коваль мав широкі плечі та м’язисту правицю, звичну для ковалів. На ньому був шкіряний фартух, під фартухом виднілися голі груди. Темна стерня вкривала йому щоки та підборіддя; волосся щільною чорною шапкою збігало нижче вух. Король Ренлі мав таке саме вугільно-чорне волосся, проте завжди чисте, розчісане і гарно викладене. Інколи він підстригав його коротко, інколи пускав падати на плечі або перев’язував на потилиці золотою стрічкою… та ніколи не дозволяв сплутуватися у кошлату стріху і просякати потом. В очах Ренлі сяяла така сама темна блакить, але тепла і приязна, повна сміху і веселощів. Очі ж хлопця спливали гнівом та підозрою.
Септон Мерібальд побачив те саме.
— Ми не хочемо вам зла, хлопче. Коли тут порядкувала Маша Гедль, вона завжди мала для мене медове тістечко. Іноді пускала і переночувати, якщо заїзд не був переповнений.
— Її більше немає, — відповів хлопець. — Леви повісили.
— Схоже, у цих краях вішати людей — улюблена забава, — зауважив пан Гайл Добич. — Було б мати собі шмат землі десь неподалік. Посіяв би коноплі, торгував мотуззям і нажив королівські статки.
— Оці діти, — звернулася Брієнна до дівчинки Вербички. — Вони тобі… сестри? Брати? Родичі?
— Ні. — Вербичка витріщалася на неї добре знайомим поглядом. — Вони просто… не знаю… бува, горобці їх приводять. А хтось сам приблудиться. Ви ж жінка, чого вдяглися чоловіком?
Відповів за неї септон Мерібальд.
— Панна Брієнна — діва-войовниця, мандрує з важливим дорученням. Але зараз найважливіше для неї — суха постіль і вогонь у комині. Так само, як для усіх нас. Мої старі кістки підказують, що скоро знову задощить, і чекати недовго. Чи маєте ви кімнати?
— Ні, — відповів хлопчина-коваль.
— Так, — відповіла дівчинка Вербичка.
Вони люто витріщилися одне на одного, потім Вербичка тупнула ногою.
— Вони мають харчі, Гендрі! Наші малі такі голодні!
Дівчинка свиснула, і мов чарами звідкілясь вигулькнули ще діти: хлопчаки у лахмітті, з розкошланим нестриженим волоссям, повилізали з-під ґанку, сторожкі дівчата повизирали з вікон понад подвір’ям. Деякі тримали в руках напнуті й заряджені арбалети.
— Ось вам і назва! Корчма «Самостріл»! — вигукнув пан Гайл, задоволений жартом.
«Сирітський притулок — ось їй назва» — подумала Брієнна.
— Гаку, допоможи з кіньми, — наказала Вербичка. — Віле, поклади каменюку, ці люди не бажають нам зла. Руто, Башу… біжіть принесіть дров для комина. Яне-Копійчане! Ти ходи допоможи септонові з лантухами. А я покажу кімнати.
Зрештою вони обрали три кімнати одна поруч одної; у кожній була перина, нічний горщик і вікно. Кімната Брієнни мала ще й комин; вона докинула кілька монет за оберемок дров для нього.
— Мені спати у вас або в пана Гайла? — запитав Подрік, поки Брієнна відчиняла віконниці.
— Тут не Упокій, — відповіла вона. — Лишайся зі мною.
На ранок вона вирішила рушати далі вдвох. Септон Мерібальд мав намір відвідати Гріхву, Закрут і Княж-Перевіз, але Брієнна вже не бачила причин триматися його шляху. За товариство септон мав собі вірного Пса;
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учта для гайвороння», після закриття браузера.