Читати книгу - "Американська трагедія"

А потім, коли рада присяжних зібралась, Мейсону не довелось робити вже ніяких зусиль для того, щоб було ухвалено рішення про віддання Клайда до суду.

Після цього Белнеп і Джефсон могли тільки з’явитися до Оберуолцера, демократа, який завдячував своїм призначенням попередньому губернаторові, і добиватися від нього перенесення судового розгляду в інший округ. Вони доводили, що, навіть маючи найсмі-ливішу уяву, не можна собі уявити, щоб в окрузі Катаракі знайшлось дванадцять чоловік, які, внаслідок прилюдних і приватних висловлювань Мейсона, не ставилися б до Клайда надзвичайно вороже і не були б заздалегідь переконані в його провині,— а значить, він по суті буде засуджений усяким складом присяжних ще раніше, ніж оборона зможе сказати своє слово.

— Але ж куди ви думаєте перенести розгляд? — спитав суддя Оберуолцер, людина досить безстороння. — Ті самі матеріали були опубліковані скрізь.

— Але, ваша честь, цей злочин, що його так ретельно перебільшує окружний прокурор… (Мейсон довго і палко протестує).

— І все-таки ми запевняємо, — провадив далі Белнеп, — що публіку даремно хвилювали і вводили в оману. Ви тепер не знайдете і дванадцяти чоловік, здатних поставитись до обвинуваченого безсторонньо.

— Які дурниці! — роздратовано вигукнув Мейсон. — Пуста балаканина! Адже газети самі зібрали і опублікували матеріалів далеко більше, ніж я. Якщо тут і виникло якесь упередження, то воно викликане саме опублікуванням фактичних даних у цій справі. І я запевняю, що тут це упередження не сильніше, ніж у будь-якому іншому місці. До того ж, якщо суд буде перенесено у віддалений округ, коли більшість свідків перебуває тут, наш округ буде обтя-жений надмірними витратами, яких він не може собі дозволити і які не виправдані обставинами.

Суддя Оберуолцер, чоловік з тверезим розумом і міцними моральними підвалинами, неквапливий, обережний, який волів завжди і в усьому додержувати встановленого порядку, схильний був погодитися з Мейсоном. І через п’ять днів, — весь цей час він, не поспішаючи, роздумував над цим питанням, — він відхилив клопотання оборони. Якщо він неправий, оборона може подати апеляцію у вищі інстанції. А поки що, призначивши слухання справи на п’ятнадцяте жовтня (доти, вирішив він, оборона матиме досить часу, щоб підготуватись), він подався на кінець літа на свою дачу біля озера Синіх гір; представники обвинувачення і оборони завжди зможуть знайти його там, якщо виникнуть які-иебудь особливо заплутані і складні питання, що їх не можна буде розв’язати без його особистої участі.

Коли у справу Клайда втрутились пани Ёелнеп і Джефсон, Мейсон вирішив подвоїти зусилля, щоб по змозі напевно забезпечити винесення обвинувального вироку Клайдові. Він побоювався молодого Джефсона не менше, ніж Белнепа; тому, взявши з собою Бертона Берлея і Ерла Ньюкома, він ще раз побував у Лікурзі і там, крім усього іншого, зміг з'ясувати: 1) де саме Клайд купив фотографічний апарат; 2) що за три дні до від’їзду на Біг-Бітерн він сказав м-с Пейтон про свій намір узяти з собою апарат і купити для цього плівки; 3) що в Лікурзі є торговець галантереєю на ім’я Орін Шорт, який добре знав Клайда і до якого тільки чотири місяці тому Клайд звертався по пораду в зв’язку з вагітністю дружини одного робітника, а також (це Шорт довірив, як величезну таємницю, Бертону Берлею, який відкопав його), що він, Шорт, рекомендував Клайдові такого собі лікаря Глена, який живе недалеко від Гловерсвіля; 4) коли розшукали самого лікаря Глена і показали йому фотографії Клайда і Роберти, він зміг упізнати Роберту, але не Клайда, і пригадав, в якому настрої вона до нього прийшла і що саме розповідала; ця розповідь ні в якій мірі не плямувала ні Клайда, ні її, і тому Мейсон вирішив поки що не займатись нею. І, нарешті, 5) завдяки тим же героїчним зусиллям на сцені з’явився той самий торговець в Утіці, в якого Клайд купив капелюх: він випадково наскочив у газеті на інтерв’ю, що його Берлей дав під час перебування в Утіці, і, впізнавши Клайда, портрет якого вміщено було тут же разом з портретом Берлея, поспішив розшукати Мейсона, який в результаті повіз з собою його свідчення, надруковані на машинці і належно оформлені.

До того ж дівчина, яка їхала на пароплаві «Лебідь» і звернула увагу на Клайда, пригадала і написала Мейсону, що Клайд був у солом’яному капелюсі і зійшов на берег у Шейроні. Цими відомостями цілком підтверджувалися свідчення капітана' «Лебедя», і Мейсон відчув, що провидіння або доля діють заодно з ним. І останнім, але найважливішим для Мейсона було повідомлення однієї жительки Бедфорда (штат Пенсільванія): вона писала, що вона і її чоловік провели тиждень, з третього по десяте липня, на Біг-Бітерні — жили в наметі на східному березі озера, в південній його частині. І от восьмого липня, годині о шостій вечора, коли вони катались човном, вона почула жалібний, сумний крик, — здавалось, жінка чи дівчина волала про допомогу. Цей крик доносився звідкись дуже здалека, неначе з-за острова, розташованого на південний захід від затоки, де вони ловили рибу.

Мейсон вирішив нічого не говорити про це повідомлення, так само як і про апарат та плівки, і про вчинок Клайда у Канзас-Сіті, і приховувати ці відомості, коли вдасться, аж до процесу, — тоді оборона вже не зможе будь-як спростувати або пом’якшити їх.

А Белнеп і Джефсон не могли придумати, що можна було б іще зробити: залишалось тільки муштрувати Клайда, щоб він зумів повністю заперечувати свою провину, посилаючись на душевну кризу, яку він пережив після приїзду на озеро Грасс; слід було також якось пояснити наявність двох капелюхів і чемодана. Правда, буз ще костюм, кинутий в озеро поблизу дачі Кренстонів, але після того, як там побував один дуже старанний рибалка, костюм було знайдено, почищено, випрасувано, і тепер він висів у замкненій шафі в конторі Белнепа і Джефсона. Залишався ще й апарат, який потрапив на дно Біг-Бітерну, але розшуки його не дали ніяких результатів, і Джефсон зробив висновок, що апаратом, мабуть, заволодів Мейсок, а тому слід якнайраніше, при першій же нагоді, згадати про нього на суді. Але поки що було вирішено заперечувати, що Клайд, нехай ненавмисно, ударив апаратом Роберту, хоч при повторному обслідуванні тіла — для цього довелось вийняти його з могили в Більці — на обличчі покійної ще збереглися сліди, що якоюсь мірою відповідали розмірам і формі апарата.

Почати