Читати книгу - "Ресторан на краю Всесвіту"

А небо...

Але офіціант чемно поправив завісу.

– Усе в свій час, сер, – сказав він.

У Зафода загорілися очі.

– Ану зачекайте, мертвяки, – вигукнув він, – мені здається, нам тут бракує чогось суперважливого. Щойно хтось згадав про це, і нам цього достоту не вистачає.

Артур відчув глибоке полегшення, коли його увагу відвернули від тільки-но побаченого.

Він нагадав:

– Я сказав, що це більше схоже на apres...

– Аякже, краще було вкусити себе за язика, – перебив його Зафод. – А ти, Форде?

– Я сказав, що тут дивно.

– Ага, розумне зауваження, але банальне. А може...

– Можливо, – тут втрутилася зелена тінь, яка встигла набрати обрисів низькорослого і худого, як тріска, зеленого офіціанта у чорному вбранні, – можливо, ви б воліли обговорити цю справу за напоями?

– Напої! – вигукнув Зафод. – Ось чого нам бракувало! Бачите, що ви можете втратити, якщо будете ловити гав.

– Саме так, сер, – терпляче сказав офіціант. – Якщо леді і джентльмени бажатимуть випити щось до обіду...

– Обід! – захоплено вигукнув Зафод. – О, мій зелений хлопчику, та мій шлунок готовий цілу ніч стискати тебе в обіймах за такі слова.

– ...а трохи пізніше, – продовжував офіціант, вирішивши не відхилятися від теми, – ви отримаєте задоволення від вибуху Всесвіту.

Форд повернувся до нього і сказав, наголошуючи кожне слово:

– Ти ба, які ж такі напої ви тут подаєте?

Офіціант чемно усміхнувся кутиком рота. Так, як це вміють тільки офіціанти.

– То не дивина, що під дією подорожі у часі нашим завсідникам трапляється втрачати орієнтацію, – сказав він, – отож, якщо можна, я б запропонував...

– Подорож у часі? – не зрозумів Зафод.

– Подорож у часі? – перепитав Форд.

– Подорож у часі? – здивувалася Тріліан.

– Ви хочете сказати, що це не потойбічний світ? – запитав Артур.

Офіціант чемно усміхнувся кутиком рота. Так, як це вміють тільки офіціанти. Він уже майже вичерпав свою роль непомітного чемного офіціанта і ось-ось візьметься виконувати роль непомітного офіціанта з міцно стуленими губами і саркастичною посмішкою на обличчі.

– Потойбічний світ, сер? – він розвів руками. – Ні, сер.

– І ми живі? – запитав Артур.

Офіціант стиснув губи.

– Гм, гм, – вимовив він. – Сер, очевидно, що ви живі, інакше я б не брався вас обслуговувати.

Зафод Бібльброкс зреагував на його слова неймовірним жестом – навіть даремно пробувати його описати. Він двома своїми руками луснув себе по чолах, а третьою по стегну.

– Агей, хлопці, – вигукнув він, – це неймовірно. Нам вдалося. Нарешті ми там, куди збиралися. Це ж ресторан “Тисяча шляхів”!

– “Тисяча шляхів”! – вторив йому Форд.

– Так, сер, – підтвердив офіціант, вклавши у свої слова якомога більше спокою, – це справді “Тисяча шляхів” – ресторан на краю Всесвіту.

– На краю чого? – не зрозумів Артур.

– Всесвіту, – дуже чітко і без потреби виразно повторив офіціант.

– Коли ж йому кінець? – запитав Артур.

– Якраз через кілька хвилин, сер, – пояснив офіціант.

Він глибоко вдихнув. Йому не треба було цього робити, оскільки його тіло споживало особливу суміш газів, потрібних для життя, з допомогою маленького пристрою, причепленого до ноги. Одначе бувають хвилі, коли незалежно від характеру метаболізму просто необхідно набрати повні груди повітря.

– А зараз, якщо ви все-таки замовите нарешті для себе напої, – сказав він, – я проведу вас до вашого столика.

На обличчях Зафода засяяли дві маніакальні посмішки. Він подався до бару і одразу закупив чи не половину його асортименту.

РОЗДІЛ 15

Ресторан на краю Всесвіту – це один з найдосконаліших закладів за всю історію громадського харчування. Він був збудований на тому, що залишилося від... він буде збудований на уламках... а точніше, коли сказати, що його ще збудують до нашого часу, і справді...

Одною з найдошкульніших проблем, пов’язаних із подорожами у часі, є зовсім не те, що випадково можна стати власним батьком чи матір’ю. Дружня і необмежена забобонами сім’я якось упорається з тим, що хтось з її членів може виявитися власним батьком чи матір’ю. Жодних проблем не виникає й зі змінами у ході історичних подій – історичні події незмінні, бо усі вони міцно тримаються купи, наче фрагменти картинки-загадки. Усі важливі зміни сталися задовго до подій, на які вони можуть вплинути, і врешті-решт усе якось владнується.

Основна проблема – це попросту проблема граматики, і провідна праця, якою можна керуватись у цій справі, належить перу доктора Дена Стрітменшенера – “Порадник для подорожуючого у часі: тисяча і одна часова форма”. Там ви знайдете, наприклад, пораду, як описати те, що повинно було відбутися з вами у минулому до того, як ви уникнули цієї події завдяки стрибкові в часі на два дні вперед. Ця подія описується по-різному в залежності від того, чи ви розповідаєте про неї з точки зору вашого природного часу, подальшого майбутнього чи подальшого минулого, але усе це виглядає набагато складніше, коли виникає можливість спілкуватися протягом подорожі з одного часу у інший справді з метою стати власним батьком або матір’ю.

Більшість читачів доходять аж до Майбутнього напівумовно модифікованого субінвертовано плагального минулого умовного часу з демонстрацією намірів. Після чого здаються. І справді, у наступних виданнях після цього місця усі сторінки “Порадника” залишають порожніми з метою зменшити поліграфічні витрати.

“Путівник по Галактиці для космотуристів” обходить стороною плутанину академічних розумувань і містить тільки коротку заувагу про те, що термін “майбутній доконаний час” слід забути, бо, як виявилося, такого в реальності не існує.

Отож:

Ресторан на краю Всесвіту – це один з найдосконаліших закладів за всю історію існування громадського харчування.

Його збудували на уламках з часом зруйнованої планети, яку (було, є) огорнуто величезним захисним часовим