Читати книгу - "Гра престолів"

неї просто вже нічого не лишилося. Їй часто так здавалося. Санса вміла гаптувати, танцювати і співати. Вона писала вірші. Гарно вдягалася. Грала і на арфі, і на дзвонах. А що гірше, вона була вродлива. Санса успадкувала материні високі вилиці й золотисто-каштанові коси Таллі. Арія пішла в лорда-батька. Волосся в неї було тьмяно-каштанове, а обличчя довге й похмуре. Джейн обзивала її Кобилою й іржала щоразу, коли та проходила повз. Прикро, що єдине, чого Арія навчилася ліпше від сестри, це їздити на коні. Це, а ще керувати господарством. Санса з числами не дружила. Тож якщо вона одружиться з королевичем Джофрі, сподівалася Арія, він найме гарного стюарда.

Наймірія чекала на неї біля підніжжя сходів у вартівні. Щойно угледівши Арію, вона скочила на ноги. Арія всміхнулася. Хай ніхто її не любить, її точно любить вовченя. Вони всюди ходили разом, Наймірія спала в дівчинки в кімнаті, в ногах на ліжку. Якби мама не заборонила, Арія залюбки брала би з собою вовчицю на уроки шиття. Нехай би тоді септа Мордейн наважилася зробити їй зауваження.

Поки Арія відв’язувала Наймірію, та радо покусувала їй руку. У неї були жовті очі. Коли на них падало сонце, вони світилися, як дві золоті монетки. Арія назвала її на честь князівни-воїтельки з ріки Ройн, яка зі своїм військом перетнула вузьке море. Через це в замку здійнялася страшенна буча. Санса, звісна річ, назвала своє вовченя Леді. Скривившись, Арія пригорнула вовчицю. Наймірія лизнула її у вухо, і вона гигикнула.

Септа, безперечно, вже послала когось зі скаргою до леді-матері. Тож якщо Арія повернеться до себе в кімнату, її там знайдуть. Арії не хотілося, щоб її знайшли. У неї виникла краща ідея. Зараз у дворі тренуються хлопці. Арія б залюбки подивилася, як Роб покладе галантного королевича Джофрі на лопатки.

— Ходи,— прошепотіла вона до Наймірії. Звівшись на ноги, вона побігла, а вовчиця насідала їй на п’яти.

На критій галереї, яка з’єднувала зброярню з Великою фортецею, було вікно, з якого відкривався чудовий краєвид на весь двір. Ось туди вони і вирушили.

Коли вони, розрум’янені й засапані, досягли своєї мети, на підвіконні сидів Джон, ліниво підтягнувши одну ногу до підборіддя. Він так уважно спостерігав за тим, що робилося внизу, аж не помітив їхньої появи, поки білий вовк не виступив їм назустріч. Наймірія сторожко наблизилася. Привид, який уже переріс усіх своїх братів і сестер, обнюхав її, обережно куснув за вухо й сів на своє місце.

Джон кинув на Арію цікавий погляд.

— Хіба ти не шитвом зараз повинна займатися, сестричко?

Арія скривилася.

— Я хотіла поглянути, як вони б’ються.

— Що ж,— усміхнувся Джон,— тоді ходи сюди.

Видершись на підвіконня, Арія під брязкіт і буркотіння знизу, з двору, всілася поряд із братом.

На її розчарування, зараз тренувалися менші брати. Брана так запакували, що здавалося — до нього пристебнули перину, а королевич Томен, і так пухкенький, був схожий на колобка. Пихтячи й віддуваючись, вони завдавали одне одному ударів оббитими повстю дерев’яними мечами під пильним оком сера Родрика Касселя, військового інструктора, кремезного як діжка чоловіка з видатними білими бакенбардами. Дюжина глядачів, серед яких були і хлопці, і дорослі чоловіки, підбадьорливо гукали, і серед них найгучніше Роб. Поряд з ним Арія помітила Теона Грейджоя, на чиєму камзолі красувався золотий кракен його дому, а на обличчі — презирливий вираз. Обидва бійці спотикалися. Арія прикинула, що б’ються вони вже давненько.

— Трохи важче, ніж шиття,— зронив Джон.

— Трохи веселіше, ніж шиття,— відбила Арія.

Джон розплився в усмішці й, потягнувшись до неї, скуйовдив їй волосся. Вони завжди дуже добре ладнали. Джон теж був схожий на батька, як і вона. Тільки вони двоє. І Роб, і Санса, і Бран, і навіть маленький Рикон пішли в Таллі: вони часто всміхалися, а у волоссі їхньому палав вогонь. Коли Арія була маленька, вона хвилювалася, це означає, що вона теж байстрючка. Саме до Джона вона пішла зі своїми страхами, і Джон заспокоїв її.

— Ти чому не внизу, у дворі? — запитала Арія.

Він послав їй півусмішку.

— Байстрюкам не дозволено кривдити юних королевичів,— сказав він.— Синці, які вони отримують на тренуванні, мають бути завдані мечем законних синів.

— О! — збентежилася Арія. Як вона сама не здогадалася? Вже вдруге сьогодні вона подумала, яке несправедливе життя.

Вона дивилася, як її братик наскакує на Томена.

— Я теж так можу, як Бран,— мовила вона.— Йому всього сім. Мені дев’ять.

Джон поглянув на неї з висоти своєї чотирнадцятирічної мудрості.

— Ти надто худенька,— зауважив він і взяв її за руку — помацати м’язи. Зітхнувши, він похитав головою.— Сумніваюся, що ти взагалі зможеш підняти меч, сестричко, поминаючи вже замахнутися ним.

Забравши руку, Арія послала йому сердитий погляд. Джон знову розкуйовдив їй волосся. Вони дивилися, як Бран і Томен кругами ходять одне навколо одного.

— Бачиш королевича Джофрі? — запитав Джон.

Спершу вона не бачила, але, поглянувши знову, запримітила його на задньому плані, в тіні високого муру. Він стояв у оточенні вояків, яких вона не впізнала: юних зброєносців у вбранні Ланістерів і Баратеонів, усіх незнайомих. Серед них було й кілька старших чоловіків — лицарів, вирішила вона.

— Поглянь на герб у нього на плащі,— мовив Джон.

Арія поглянула. На підбитому сюрко королевича був вигаптуваний пишний герб. Робота, понад усякий сумнів, була тонкою. Посередині герб розділявся навпіл: з одного боку красувався увінчаний короною олень королівського дому, а з другого — лев дому Ланістерів.

— Ланістери гонорові,— зауважив Джон.— Здавалося б: королівського герба має бути досить, аж ні. Так виходить, що дім матері королевича прирівнюється до королівського.

— Жінка теж має вагу! — запротестувала Арія.

— Мабуть,— гигикнув Джон,— ти маєш учинити так само — об’єднати в себе на гербі Таллі зі Старками.

Це її розсмішило.

— Вовк з рибиною в зубах? От було б кумедно. Крім того, якщо дівчатам не дозволяють битися, навіщо їм герби?

— Дівчата отримують герби,— знизав Джон плечима,— але не отримують мечів. Байстрюки отримують мечі, але не отримують гербів. Не я вигадав правила, сестричко.

З двору почувся зойк. Королевич Томен качався в куряві, безуспішно намагаючись звестися на ноги. Захисні подушки робили його схожим на черепаху, яка перевернулася навзнак. Над ним з піднятим мечем стояв Бран, готовий знову битися, щойно королевич зведеться на ноги. Чоловіки почали сміятися.

— Достатньо! — оголосив