Читати книгу - "Гра престолів"

— Охоче,— радо виступив наперед Роб, спітнілий після першого туру.

На поклик сера Родрика Джофрі вийшов на сонце. Волосся в нього сяяло, як золота канитель. Вигляд він мав знуджений.

— Це дитяча забавка, пане Родрику.

Теон Грейджой зненацька гучно розреготався.

— А ви і є діти,— мовив він насмішкувато.

— Може, Роб і дитина,— відгукнувся Джофрі,— а я королевич. І мені набридло бити Старка іграшковим мечем.

— Отримав ти ударів більше, ніж завдав, Джофе,— сказав Роб.— Тобі що, страшно?

Королевич Джофрі кинув на нього погляд.

— О, смертельно страшно,— мовив він.— Ти ж набагато старший.

Серед Ланістерів почулися смішки.

Спостерігаючи за цією сценою, Джон нахмурився.

— Джофрі — маленький гівнюк,— сказав він Арії.

Сер Родрик задумливо посмикав себе за бакенбарди.

— То що ви пропонуєте? — запитав він королевича.

— Справжні сталеві мечі.

— Згода,— кинув Роб.— Ти ще пошкодуєш!

Військовий інструктор поклав Робу руку на плече, щоб утихомирити.

— Справжні мечі надто небезпечні. Я можу дозволити турнірні мечі з тупими краями.

Джофрі нічого не сказав, а от чоловік, якого Арія не знала,— високий чорночубий лицар з опіками на обличчі,— раптом вийшов поперед королевича.

— Це ваш королевич. Ви хто такий, щоб командувати, гострим чи тупим мечем йому битися, сер?

— Я військовий інструктор Вічнозиму, Клігане, і вам ліпше про це не забувати.

— Ви що тут, жінок навчаєте? — поцікавився чоловік з опіками. М’язистий він був, як бик.

— Я навчаю лицарів,— зробив наголос на останньому слові сер Родрик.— І справжніми мечами вони битимуться, коли будуть до цього готові. Коли доростуть.

Чоловік з опіками глянув на Роба.

— Тобі скільки років, хлопче?

— Чотирнадцять,— відповів Роб.

— А я в дванадцять уже вбив людину. І, можете бути певні, не тупим мечем.

Арія бачила, як Роб наїжився. Його гордість була вражена.

— Дозвольте мені,— розвернувся він до сера Родрика.— Я його переможу.

— То переможи його турнірним мечем,— сказав сер Родрик.

Джофрі стенув плечима.

— Побачимося, коли підростеш, Старку. Якщо ще не постарієш.

Серед Ланістерів зачувся сміх.

Роб вилаявся на весь двір. Арія вражено затулила рота долонею. Теон Грейджой схопив Роба за руку, щоб той не кинувся на королевича. Сер Родрик схвильовано щипав бакенбарди.

Удавано позіхнувши, Джофрі обернувся до молодшого брата.

— Ходи, Томенс,— мовив він.— Час ігор закінчився. Нехай дітки бавляться.

Від цих слів Ланістери дужче засміялися, а Роб знову вилаявся. Щоки сера Родрика під білими бакенбардами побуряковіли від люті. Теон Грейджой залізною рукою тримав Роба, аж поки королевичі з почтом не віддалилися на безпечну відстань.

Джон проводжав їх поглядом, а Арія дивилася на Джона. Обличчя в нього було нерухоме, як ставок у самому серці богопралісу. Нарешті він зліз із підвіконня.

— Вистава закінчена,— оголосив він і нахилився, щоб почухати Привида за вухом. Звівшись на ноги, білий вовк потерся об нього.— А ти біжи до себе в кімнату, сестричко. Септа Мордейн уже чекає не дочекається. Що довше ти ховатимешся, то суворіше тебе покарають. Гаптуватимеш усю зиму. А коли прийде весняна відлига, знайдуть твоє тіло з голкою, затиснутою між закоцюблих пальців.

Арії було не смішно.

— Ненавиджу шитво! — люто кинула вона.— Це несправедливо!

— Справедливості немає,— мовив Джон. Скуйовдивши знову їй волосся, він рушив геть, а за ним безшумно йшов Привид. Наймірія була пішла за ними, але побачивши, що Арія не йде, подибала назад.

Арія неохоче повернула в іншому напрямку.

Усе було гірше, ніж уявляв Джон. На неї в кімнаті чекала не септа Мордейн. Там сиділи септа Мордейн разом із матір’ю.

Бран

Мисливці виїхали на світанку. На вечір король хотів уполювати дикого вепра. Королевич Джофрі супроводжував батька, тому Робу теж дозволили приєднатися до мисливців. Дядько Бенджен, Джорі, Теон Грейджой, сер Родрик, навіть маленький кумедний брат королеви — усі поїхали з ними. Зрештою, це було останнє полювання. Завтра вони вирушають на південь.

Брана залишили вдома з дівчатами й маленьким Риконом. Але ж Рикон — зовсім малюк, а дівчата — це всього-на-всього дівчата, а Джона з його вовком ніде не було видно. Бран не шукав його надто наполегливо. Йому здавалося, що Джон на нього гнівається. Останнім часом Джон, схоже, на всіх гнівався. Бран не розумів чому. Джон мав разом з дядьком Беном повернутися на Стіну та приєднатися до Нічної варти. Це анітрохи не гірше, ніж поїхати з королем на південь. Це Роб лишається вдома, а не Джон.

Уже кілька днів Бран не міг дочекатися, коли він вирушить на південь. Він їхатиме королівським гостинцем на власному коні — не на поні, а на справжньому коні. Батько стане правицею короля, а житимуть вони в червоному замку на Королівському Причалі,— цей замок збудували ще повелителі драконів. Стара Нан каже, там живуть привиди, а ще там є підземелля, де коїлися жахливі речі, а на стінах висять драконові голови. Від таких оповідок Брана проймав морозець, але страшно йому не було. Звідки взятися страху? З Браном буде не тільки батько, а й король з усіма лицарями і присяжними мечами.

Одного дня Бран і сам стане лицарем і належатиме до королівської варти. Стара Нан каже, їхні мечі — найвправніші в усьому королівстві. У варті усього семеро гвардійців, вони носять білі обладунки й не мають ні жінок, ні дітей, бо життя їхнє присвячене служінню королю. Бран знав усі легенди. Імена королевих вартових звучали для нього, як музика. Сервин Дзеркальний Щит. Ріям Редвин. Королевич Еймон Лицар-Дракон. Близнюки сер Ерик і сер Арик, які сотні років тому загинули від меча одне одного, коли брат повстав проти сестри у війні, оспіваній як Танок драконів. Герольд Гайтавер на прізвисько Білий Бик. Сер Артур Дейн на прізвисько Ранковий Меч. Баристан Безстрашний.

Двоє з королівської варти приїхали на північ разом з королем Робертом. Бран у захваті роздивлявся їх, не наважуючись заговорити. Сер Борос був лисанем з подвійним підборіддям, а сер Мірин мав очі з навислими повіками й бороду барви іржі. Сер Джеймі Ланістер був більше схожий на лицарів з легенд і теж належав до королівської варти, але Роб сказав, що він убив старого короля,