Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"

– Але чому ти подумала, Естер, що я не квапився додому? Навпаки, я дуже поспішав, аби потішити тебе і всю вулицю приємною новиною: Шацький не робить підпільних абортів! І мені ще доведеться мати серйозну розмову з пройдисвітом Лапідусом…

Естер сплеснула руками, закликаючи сусідів у свідки:

– Подивіться на нього, жиди! Послухайте його! Чи я не знаю, де тебе тримали? Чи я не відаю, скільки часу забирає піша прогулянка від управи додому? Ти мав повернутися дві години тому, Шацький! Де тебе носило? Ти боявся йти додому? Отже, не впевнений у собі? То Лапідус щось угадав, і рило в пуху, га?

Тепер уже Йозеф озирнувся до Кошового, шукаючи в його особі підтримки.

– Естер, я добре тебе знаю! Ти, як завжди, спершу підозрюєш та винуватиш, а вже потім спокійно слухаєш, як усе є насправді. Мабуть, діти за час, поки не було татка, зробили тобі нерви, моя фейгале![30] Пояснюю: я чекав, поки відпустять ось цього шикеця! Йому потрібна допомога. Його обікрали ці мішугец,[31] батяри. Йому нема, куди піти, і він напевне хоче їсти. Бо, на відміну від мене, зранку не снідав, потрапив у поліцію просто з вокзалу.

Праведний гнів Естер Шацької, мов за помахом чарівної палички, миттю змінився на милість. Лице, таке суворе, враз розпливлося в широкій посмішці, і Клим побачив – вона молодша, ніж виглядає.

– Він голодний? Вей, Йозефе, чому ти відразу з цього не почав? То ти затримався, аби запросити в гості молодого чоловіка? Ти більший шлимазл за Лапідуса, ось що я тобі скажу! Бо не попередив, що в домі будуть гості.

– Як же я міг, фейгале…

– Мовчи, Шацький. Ти сказав, я почула. У нашого гостя є ім’я? Чи ти далі зватимеш його шикецем?[32]

Йозеф кашлянув для солідності.

– Прошу знайомитися. Естер, краще з того, що є в моєму домі. Звісно, крім дітей. Молодого чоловіка звуть Климом. Він…

– Не мороч більше людям голову, Шацький. Запрошуй, бо ким би він не був – не має права лишатися голодним, раз потрапив до Кракідалів.

Розділ сьомий

Оселедець на яблучній підкладці

Жодних розкошів у помешканні зубного лікаря Кошовий побачити не сподівався.

Тож зовсім не здивувався, пройшовши у квартиру на першому поверсі доволі занедбаного прибуткового будинку. Тут було б доволі просторо, адже розмір кімнат був більшим, ніж зазвичай у забудовах бідних кварталів. Вочевидь, зубний лікар Шацький таки мав пристойну практику, аби дозволити собі вибрати кращу з гірших осель, бо тут власник усе ж обладнав ватерклозет. Проте простір було страшенно захаращено.

Більш-менш у порядку Шацький тримав хіба свій кабінет, чи не найменшу тут кімнату, куди Клим устиг зазирнути краєм ока: двері господар причинив не до кінця. Та Йозеф трошки підштовхнув гостя в спину, і той вирішив – Шацький не квапить його до столу, а не бажає, аби стороння людина пхала носа в його свята святих.

У залі, куди Клим вступив, найперше кидався в очі важкий стіл на прямих, звужених донизу ніжках. Овальний та досить широкий, розрахований на велику кількість гостей, що явно вказувало на хлібосольність хазяїна. З дверей, котрі вели до сусідньої кімнати, спершу виткнула цікаве личко, а потім вийшла сама дівчинка років десяти, дуже схожа на Естер Шацьку, особливо – круглими чорними очима. Мимоволі Клим спіймав себе на думці: якщо зараз у цих очиськах можна втопитися, що буде, як років за вісім вони справді почнуть зводити з розуму молодих людей. Чорне волосся заплетене в дві кіски, тонкі й тугі, кожну вінчала простенька біла стрічка. Кліпнувши, дівчинка мовчки кивнула, вітаючи гостя.

– Рива, – господар представив доньку, зробивши рукою жест, котрий сам напевне вважав елегантним, театральним, але збоку це виглядало не надто зграбно. – То моя гордість, моя принцеса. Бог не може бути одночасно всюди, пане Кошовий. Тому він і створив мою Естер.

– Вашу Естер?

– Разом із іншими жінками, котрі стають матерями, – у тоні Шацького звучали поблажливі нотки. – Колись хтось скаже так про мою Риву.

Він поцмокав губами, ніби добираючи ще слів. Донька при цьому скромно опустила очі. Та раптом із тих же дверей виткнулася ще одна дівоча голівка – і ось уже біля Риви стояла інша, ще менша копія Естер. Сестричка мала років шість, волосся вільно лежало на плечах.

– Іда. Найдавніше на світі юдейське ім’я, – гордо мовив Йозеф, тут же запитавши з удаваною суворістю: – Дівчата, ви вже помагаєте мамі?

– Мама не сказала, що треба робити, – пискнула Іда, взявши при цьому Риву за руку.

– От вона більше схожа на її матір! – На дівчинку націлився вказівний палець батька. – Скільки разів тобі нагадувати: чоловіки чимало б досягнули, аби жінки менше говорили.

– Навіть якщо я ніколи не скажу в цьому домі нічого вголос, ти не робитимеш більше, ніж схочеш! – зухвало труснула кісками Рива.

Тепер Шацький перенацілив пальця на неї.

– Прошу бачити, пане Кошовий! Я сам плутаюся, хто із цих двох подібніший до їхньої матері, дав би їй Бог здоров’я! Ще не думають про те, де татко братиме їм посаг! А вже повторюють за Естер усе, що вона звикла говорити!

– Раз у нас рейвах, значить, тато вдома.

Це сказав хлопчик років дванадцяти, худий, горбоносий, коротко стрижений, схожий на Йозефа. Вийшов із інших дверей, тримаючи під пахвою грубеньку пошарпану книгу. Лице видавало справжній вік, та жилетка, вдягнена поверх сірої полотняної сорочки, все ж робила його трошки старшим.

– Шмулю, ти знову сидиш у батьківській спальні?! – Тепер обурення Шацького було справжнім. – Я тебе просив, я тебе заклинав, я водив тебе до ребе Якова, аби він дав настанову: хлопчики у твоєму віці не повинні сидіти на батьківському ліжку!

– Я сидів на підлозі! – парирував Шмуль, із чого Клим зрозумів: батько із сином так гарикаються вже досить давно. – Де мені почитати книжку, коли оці дві герутене[33] влаштували в тій кімнаті рейвах? Мені нема де спокійно вчитися!

– Поц! – проспівав у відповідь дружний дівчачий хор.

– І як ви мені накажете жити в цьому домі? – Шацький накреслив над головами дітей якесь ритуальне коло. – Шмулю, ти не читав на підлозі! Ти взяв книжку і спав на батьківському ліжку! Таких лінивих, як ти, я не бачив, скільки живу! Ти будеш мені говорити, що це не так?

Звідкілясь із дверей почувся дитячий плач. Дівчатка озирнулися, Шмуль випнув груди з переможним виглядом, копіюючи батьків жест, а в залі з’явилася Естер.