BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."

188
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР." автора Петро Гаврилович Дяченко. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 118
Перейти на сторінку:
решта полку кроком. Поручник Броже реабілітувався за Золотоношу: без жодного стрілу обеззброїв курінь піхоти, батарею та кулеметників. Галичани чекали ворога, бо застави були виставлені, але, не дочекавшись, поснули сном праведників. Завдяки цьому, не проливши ні краплі братньої крові, полк добув те, про що мріяв, — гармати.

Полк узяв 4 гармати, 4 гарматні скрині з набоями, 2 важких кулемети ("Шварцльозе". -Ред.), 15 возів і понад 120 коней. Наказав Галичанам нишикуватися і запропонував перейти до нас. До 50 стрільців погодилися стати козаками, переважно гармаші, як видно, не хотіли кидати гармат, а решта залишилася. Наказав не виходити, поки полк перебуватиме в селі.

За пару хвилин дві гармати і вози із двома скринями з набоями були напряжені, а решта без замків лишилися на місці, бо по такій грязюці дай Ноже, щоб 12 коней витягли гармату. Коні були прекрасно утримані, а до ТОГО ще й правдиві гарматні.

Наказав полкові рушити з поворотом на Гайворон, а сам зі своїм почтом ми шився в селі, аби дослухати балачку, яка велась по телефону зі штабу корпусу та підлеглими частинами.

Балачка була цікавою. Штаб корпусу наказував бригадам наступати на Устя, а командири бригад як один відмовлялися. В одного "мужва" боса, а тії боявся за свої "флянки" (фланги, крила. — Ред.), третій [казав], що нема набоїв. Балачка ця, можливо, затяглась би надовго, якби я не втрутив — і н, заявивши, що командири бригад можуть уже наступати, бо кіннота вже відійшла, а в селі лишився тільки роз'їзд, який теж відходить. Подякував за гармати, попрощався і поїхав доганяти полк.

Подорозі командир галицької батареї, "виборний", бувший підстаршм, кинувся тікати. Декілька козаків пустили своїх коней за ним услід. Уже ми його нагнали в суточки (безвихідь. — Ред.), але він зіскочив з коня і почав далі тікати городами. Влучним пострілом поклали його на місці.

Без перешкод полк добрався до мосту і наполовину з бідою перейшов на другий бік, втративши одного коня.

Заночували в Гайвороні. Комісари, як видно, не повірили моїм словам, які сказав по телефону, бо в бік Бершаді було чутно гарматну і кулеметну стрілянину. Курені, спокійні за свої "флянки", наступали на Устя.

Від 7-го до 12 березня полк простояв у Гайвороні. Козаки й коні мов відродились, та ще до того була гарна весняна погода. Штаб армії у цей час вів переговори з галицьким корпусом, але без наслідків. Прибули за цей час гарматна сотня, табори та пластуни. Гармаші були щасливі, що нарешті мають аж дві гармати та перестали бути таборитами (тобто сидіти без діла в обозі. -Ред.).

["Цілий тиждень штаб армії вагався, чи переходити Буг та приєднувати галичан і вішати російських комісарів, чи ні, - змальовував ситуацію Борис Монкевич. — Знову поставало питання, що робити з Галицькою армією, коли вона приєднається. Відсутність інформації із закордону відбивалася на всій справі. Чекати довше не можна було, бо ворог міг вирвати ініціативу. Армія була втомлена. Набоїв залишилося по 10–15 на рушницю та 20 — ЗО на гармату… Боролися дві думки: одна — щоби переходити Буг і форсованим маршем підійти до фронту та прорватися до поляків; друга — до зв'язку з Начальною командою Галицької армії і одержання інформацій із закордону не переходити Буг і розпочати на місці більш активні акції проти комуни"]. 12 березня відбулася нарада у штабі армії, на якій ухвалено зв'язатись із начальною командою Галицької армії, не переходити р. Буг, а розпочати на місці більш активну акцію проти большевиків. Того ж дня видано наказ про наступ широким фронтом.

Повернення до Голованівська і виступ у бік Богополя

13 березня полк рушив у напрямку Голованівська. Болото густе, як лемішка. Гармати з великим трудом слідували за полком. Надвечір піднявся вітер зі снігом. Полк став на ніч у с. Юзефівка (тепер с. Йосипівка Улянівського р-ну Кіровоградської обл. — Ред.).

14 березня рано вирушили і прибули до м. Голованівська о 3-й годині дня. Роз'їзд, надісланий уперед, піймав перевдягнутого комісара з дуже важливими паперами, серед яких був і шифр. Після допиту у штабі полку комісара віддали козакам.

О 5-й вечора — сполох. Застава з молодих козаків у бік Умані, побачивши підводи, що тягайся до міста, відкрила вогонь. Полк став до бою, але надісланий роз'їзд доповів, що за ворога прийняли підводи уманської кооперативи. Лаючись, розійшлися. Заставу збільшили старими козаками. Ніч пройшла спокійно, хоч і були відомості, що в Умані, Балті та Ольвіополі гуртуються червоні, щоб покінчити з нами.

15 березня — денний спочинок.

Перед полуднем із застави примчав козак із донесенням, що з Ольвіополя посувається колона, і то дуже велика. Сурмач заграв "сполох". Полк став до бою. Гармати вкопано. Роз'їзд, висланий у тому напрямі, доніс, що іде селянський обоз, підвод із 300, який від київської кооперативи возив в Одесу сало. Знову даремна тривога.

16 березня, о 8-й ранку, вийшли з Голованівська. Шлях неможливий. Болото непролазне. Під вечір розташувались у с. Пушкове. За день із великим трудом пройшли 15 кілометрів.

Вранці вирушили в напрямку Богополя, який згідно з наказом полк мав зайняти 18 березня. По дорозі отримано додатковий наказ, аби полк негайно зайняв Богопіль, тому що 2-й Запорозький кінний полк у той час бився з червоними під Голтою і треба відтягнути на себе ворожі сили. Залишивши пластунів, одну гармату і тяжкі кулемети, полк на рисях пішов на Богопіль. По дорозі зустрілися три вози, які їхали з Богополя. Під час допиту виявилося, що це перевдягнуті чекісти. Зробили трус і у возах знайшли рушниці, набої і т. п. Звичайно, порубали.

Надійшовши до міста, полк розвернувся в лаву і пішов в атаку. Приперті до Бугу та боячись попасти в наші руки, [червоні] кидались у річку, а багатьом допомагали козаки (шаблями та кулями. -Ред.).

Полонених не було.

Полк заночував у Богополі. Тоді ж різні дивізії [української армії] захопили Гайсин, Умань, Ольвіопіль та залізничний пунктХристинівку. У Вінниці та в інших районах Правобережжя заворушились повстанці.

18 березня — денний спочинок. Селяни (страшенно, — додає Борис Монкевич. -Ред.) незадоволені жидівським населенням, яке бере широку участь у комуністичному рухові. Ненависть селян передавалась і козакам, і тільки залізна дисципліна утримувала від погрому.

19 березня перейшли в село Болеславчик, у якому вже стояв наш обоз.

Ввечері — загальна перевірка, молитва і гімн. Із піснями сотні розійшлися ми по своїх помешканнях.

Вранці 20 березня рушили на с. Катеринівку. Дощ холодний, наполовину зі снігом. Заночували. Денний спочинок. Маємо відомості від селян, що

1 ... 21 22 23 ... 118
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."