Читати книгу - "І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько"

Перегодом Півчеревичок сказав:

— Благаю небо, щоб жінка не завезла нашого Мохобородька кудись на протилежний кінець міста. Мої п’яти уже й так пеком печуть.

Та й Муфтик страшенно втомився, навіть більше, ніж Півчеревичок, бо, маючи автомобіль, він не звик ходити пішки.

І не дивно, що втома навалилася на обох друзів. Усенький день Муфтик і Півчеревичок моталися по місту. Спершу пішли до крамниці вибирати Комірцеві повідок. Тоді, купивши нарешті пасок потрібної довжини, добре прочимчикували, доки опинилися в парку. Там довгенько гуляли, перш ніж уздріли Мохобородька, і, звичайно, чимало сил забрало шалене переслідування, яке зрештою так невтішно скінчилося. Для боротьби з Комірцевим ожирінням це було пречудово, та вони самі мало не валилися з ніг від утоми, очі заплющувалися.

Одначе, незважаючи на все це, Муфтик і Півчеревичок мужньо йшли далі. Тепер, коли вони так близько бачили Мохобородька і крізь віконце таксі зазирнули в очі своєму нещасному другові, вже не могли так просто облишити пошук.

— Брусниця! — зрадів Півчеревичок. — Знову брусниця!

Вони були саме на перехресті, і знайдена Півчеревичком ягідка, немов червона ікринка, лежала на дорозі, вказуючи їм напрямок, куди слід звернути, водночас додаючи їм запалу.

Наступну брусничку знайшов Муфтик. Тоді ще одну ягоду помітив Півчеревичок. Тепер уже не було ніякого сумніву, що вони прямують по правильному сліду. І свинцевий тягар утоми ніби відстав од їхніх ніг, друзі знову наддали ходи.

— Стоп! — зненацька вигукнув Півчеревичок.

Повна пригорща брусниці! Повна пригорща висипана в одному місці! Що б то значило? Чому це Мохобородько раптом так розщедрився?

— Одна, дві, три, — Півчеревичок заходився лічи-

ти знайдені ягоди. — Сім, вісім, дев’ять… одинадцять. Всього дванадцять брусничок.

Муфтик і Півчеревичок запитально дивилися один на одного.

— Напевне, Мохобородькові більше не потрібна брусниця, — висловив здогад Муфтик.

— Отже, він сюди прибув, — підбив підсумок Півчеревичок.

— Мабуть, він тому кинув зразу багато ягід, щоб ми ненароком не проминули цього місця, — розмірковував Муфтик.

Та ось вони помітили ще рядочок брусничних ягід. Вони лежали на однаковій відстані одна від одної і вели до вхідних дверей високого будинку, що стояв на розі.

— Ясно, — сказав Півчеревичок. — Тут і мешкає наш любий Мохобородько.

— Шосе Свободи, — прочитав Муфтик на будинку. — Номер дев’ять.

Півчеревичок похитав головою:

— Шосе Свободи! Адже це схоже на глум — скніти в полоні на шосе Свободи!

Але як би там не було, вони знали місце, де перебував Мохобородько. Закинувши голови, пильно роздивлялися вікна. Саме в цей час одчинилося вікно на третьому поверсі, і звідти на якомусь держаку вивісили господарчу сумку — вона повільно гойдалася.

— Чудернацький звичай ось так вивішувати з вікна господарчі сумки, — зауважив Півчеревичок.

І тієї ж миті перед їхніми ногами впала бруснична ягідка. І впала з отієї сумки!

Звичайно, Муфтик і Півчеревичок не могли здогадатися, що Мохобородько, як тільки дістався додому, пожалівся на неймовірну втому і прикинувся, що засинає і край. А коли він почав ще й жахливо хропти,! жінці не лишалось нічого іншого, як покласти свог улюбленця до господарчої сумки і повісити за вікно. Мохобородько потайки й сподівався на це. Муфтик і Півчеревичок не передбачали й того, що, кинувши останню брусничку, Мохобородько насправжки заснув у господарчій сумці. Одначе яке це все зараз мало значення! Головне — будь-що звільнити Мохобородька з отієї сумки.

Як завгодно… Але як? До такої висоти не дотягнеться і найвищий у світі чоловік…

— Треба з кимось порадитись, — подумав уголос Півчеревичок.

— Аз ким?

І раптом вони разом згадали про Вольдемара. У місті цей чоловік був єдиний, до кого вони наважилися б піти й розповісти про свою біду. Окрім цього, вони ще й пообіцяли Вольдемару знову провідати його в лікарні. Напевне, він уже й не очікує на них. А, може, й очікує, бо в нього немає ні родичів, ні друзів. Окрім них, Вольдемарові нікого чекати в гості.

ПЛАН ЗВІЛЬНЕННЯ

Приїхавши до лікарні, Муфтик і Півчеревичок прив’язали Комірця до ліхтарного стовпа. У цьому, звісно, не було потреби, тому що собача й так терпеливо чекало б на них. Але Муфтик не хотів, щоб перехожі вважали Комірця якимось приблудним цуциком, і тому гадав, що доцільніше його прив’язати.

— Сподіваюся, що сьогодні Вольдемарові трохи ліпше, — сказав Муфтик.

— Я теж сподіваюсь, — підтримав його Півчеревичок. — Але не варто забувати: ті, хто одужує, —

найвередливіші. Вони прагнуть якомога швидше відновити сили і стають жахливо вимогливими.

Кумедні чоловічки зайшли до лікарні, проминули гардероб і коридором попрямували до палати Вольдемара.

На півдорозі їм зустрілася медсестра Кірсіпуу зі шприцом і якимись ампулами в руці. Минулого разу вона майже не звернула уваги на Муфтика й Півчеревичка, а зараз аж промінилася усмішкою.

— Доброго здоров’я, мої малесенькі, — привіталась вона, зупинившись. — Ви прийшли знову побачити дядька Вольдемара?

Кумедні чоловічки теж зупинилися і ввічливо вклонились.

— Так, була в нас така думка, — сказав Півчеревичок.

А Муфтик запитав:

— Чи не можна у вас дізнатись, як він почувається?

— Про нього вельми важко сказати щось певне, — привітно пояснила сестра Кірсіпуу. — Він без угаву зітхає — аж моторошно. А з іншого боку, в нього добрячий апетит і жару немає, а це свідчить, що він видужує.

— А чи не вередує? — поцікавився Півчеревичок.

— О, так, — ствердила сестра Кірсіпуу. — Він неймовірний вередун.

— Гарна прикмета, — зауважив Півчеревичок. А медсестра продовжила:

— Щиро кажучи, його коники вже набридають. Через нього для інших хворих взагалі не лишається часу. Сьогодні, до речі, він мене викликав дзвоником щонайменше десять разів. І уявіть — просто задля того, щоб запитати, чи не видно часом вас.

— Нас? — розхвилювався Муфтик.

— Ну, звичайно, — всміхнулася сестра Кірсіпуу. — Він говорить, що, окрім вас, у нього нікого немає.

Вона вже намірилася йти в своїх справах, але нібито щось згадала і через хвильку поцікавилась:

— Ви ж кумедні чоловічки, чи не так?

— Авжеж, — разом ствердили Муфтик і Півчеревичок.

— Отже, я не помилилась, — мовила вдоволено сестра Кірсіпуу. — До речі, я читала про вас у газеті. Проте дозвольте запитати — де ж це ваш третій товариш?

Зрозуміло, Муфтик і Півчеревичок не могли відчувати, що це запитання було далеко не щиросердим. І звідкіль вони могли знати, що сестра Кірсіпуу чудово обізнана стосовно долі Мохобородька.

— Його викрали! — випалив Півчеревичок.

— Викрали! — скрикнула медсестра. — О боже, що діється!

її подив був не зовсім удаваним. Хоч подруга