BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Майже по-людськи 📚 - Українською

Читати книгу - "Майже по-людськи"

148
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Майже по-людськи" автора Тарас Титорчук. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 25
Перейти на сторінку:
незбагненним чином Антон спромігся знову прийти з півночі, то за всіма законами логіки та фізики малина повинна була рости справа, на заході. «Цього не може бути, цього просто не може бути», — тупо стукало у його мозку, — «Як? Бляха, як?… Яким чином???». Пояснення прийшло одразу ж, навіть два: або він захопився клацанням телефону і не вмітив, як потрапив не у те місце: не в ту рощу, не до того садка, або просто знову збився зі шляху, повернув не туди і зараз йде знову на північ. Тому малина росте тепер у нього на сході, а не на заході. Не могли ж за цей короткий час помінятися сторони світу! А от він міг щось наплутати. Зрештою, він уже зробив це, коли звернув у садок Кулішів.

Однак проти цього свідчило дерево із сухим дуплом, яке росло на півночі і ніде більше. Після того як завернув не туди, він повернувся до вихідного напрямку і простував увесь час лиш на південь і нікуди більше, проте канави на півдні так і не знайшов, натомість вийшов знов до садка. А якщо припустити, що Антон захопився телефоном і зайшов в якийсь інший гай, то садок в ньому, як і малина, повинні були бути ідентичними садку Кулішів.

Та на все це Антон вирішив, поки що, заплющити очі, аби остаточно не заплутатись. Для себе він вирішив, що знаходиться десь на півдні, не дивлячись на відсутність канави. Бо якщо так, і малина росте зліва, то захід також зліва, відповідно схід знаходиться справа. А отже, треба лише обійти садок зі східного боку. Він вирішив, що повернеться стежкою через поле на дорогу. До дядька не повертатиметься — просто піде додому обхідним шляхом, заасфальтованим, незрівнянно довшим, проте надійнішим. «Але, якщо ти думаєш, що і досі ідеш на північ, — вкрадливо засипів внутрішній голос, — то чому не йдеш з боку малини, там де вона зараз знаходиться? Бо ж, якщо ти дійсно огинаєш садок зі сходу, то стежку тобі заступлять ряди чагарників і бур’яну. А з боку заходу чисто». В цьому була доля іронічної істини, проте Антон не наважувався зізнатись собі що почувається загнаним в пастку між малиною та садком Кулішів. Саме тому і тільки тому він обходить садок довшим, східним шляхом.

Чагарники не заступили йому дорогу. Попереду їх просто не було, лише ліворуч, в садку, й праворуч, далеко за травою, на місці якої ще декілька хвилин тому росли занедбані кущі малини. І чим далі йшов Антон, тим більше розумів що вже проходив тут, декілька хвилин тому, по цій же стежці, у цьому ж напрямку, з півночі на південь. Єдина відмінність: малини справа немє, вона зараз знаходиться з протилежного боку садка. Ось він оминув прохід у садок, куди завернув коли захопився спробами підключення до інтернету. Пройшовши трохи далі, Антон побачив дерево чи то кущ із загнутим уверх листям. Тепер сумнівів бути не могло: він таки на західному боці. Малина дійсно змінила своє місцезнаходження на мапі світу.

Зціпивши від хвилювання та переляку зуби, Антон мужньо прокрокував повз кущ до канави. Канави не було, що не додало наснаги Антонові. Він пройшов повз кущі, що закривали огляд, пригнувши голову відігнув гілочку яка бажала погладити його по лобі. Чи по оці. Він підняв голову й випрямився. Стежка впиралася у малину і губилася в заростях.

Антон закричав і побіг.


Антон не бачив сенсу й далі спостерігати за чорною плямою крові що розповзалася по штанах, споглядати чужі дерева та кущі незнайомого світу. Не бачив він і сенсу йти далі. Проте, ноги понесли його самі і, долаючи пекельний щем у нозі та помутніння в голові, він в тисячний раз оминув кущ із піднятим догори листям. Цього разу малина починалася майже одразу за ним. За останні декілька годин, а може і діб, ландшафт змінювався найрізноманітнішими способами. Тепер вже не лише цілі рослинні масиви змінювали своє розташування, а й кожна травинка, кожне деревце. Одного разу малина опинилася під південною стороною садка, а чагарник ріс трохи далі. Було й таке що малина росла в двох місцях, а дерево яблуні з засохлим дуплом нависало над кущем із листям догори на західному кінці гаю, куди вела стежка, пройшовши якою, Антон опинився у чагарниках і вийшов біля яблунь. Тисячі й тисячі різних комбінацій. Здавалося, кожен атом у цьому чудернацькому гаю змінює положення у світі з одною лише метою: виснажити, знудити й закатувати. Через деякий час цих безглуздих блукань, як здалося юнакові — години за дві, він вирішив дістати телефон і подивитися скільки вони тривають. На годиннику була 20:46. Не в мережі. Після цього він ще двічі діставав телефон і двічі бачив те ж саме.

Вкотре забуркотів живіт. В олімпійці Антон знайшов лише кілька фантиків від цукерок «Джамбо», а банку з молоком він розбив вже давно. Години через три після першої перевірки часу парубок у німому відчаї кинув пакет з банкою об один з виступаючих у траві каменів і дивився як захололе молоко поволі стікає з торби.

А відчай сковував часто. Достатньо часто, аби не дати мозкові виробити хоч такий-сякий план утечі з цієї похмурої місцини. «Мені не вибратися звідси», — почав думати він. А потім розум затуманився і хлопцеві стало не до думок. Навідували його лише спогади…


Батько розповідав про такі місця. В одному з них побував дід Петро. Тато розказував, що старий повертався увечері із весілля разом з бабою Галею. В якийсь момент вона озирнулась, коли вони проходили повз кущі, і покликала його. Не дочекавшись відповіді, здала назад і, побачивши старого Петра, покликала його знову. Лише тоді той відреагував, подивившись на жінку, наче не зрозумів хто перед ним, і поволі поплентавсь на голос. Батько казав, що дід ходив кругами, не розумів, де знаходиться, не знав, як йому вийти з тих нетрів. Пізніше, Антон поцікавився у бабусі деталями цієї пригоди. Баба Галя пояснила дідову поведінку дією алкоголю, який той у великих кількостях поглинав перед тим на весіллі. Батько ж не був настроєний настільки скептично: «Люди кажуть на такі місця Чортів Круг. Видумляють, ще, Чорторий. Не один дядько пропав у нас у кущах і багато кого так і не найшли.

1 ... 21 22 23 ... 25
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майже по-людськи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майже по-людськи"