Читати книгу - "Пісок у склянці"

відмовився від престижної професії. Другий варіант полягав у тому, щоб відстрочити вихід своєї книги, скажімо, на рік, а за цей час написати щось новеньке. Так можна було не випасти з загальної обойми, хоча і довелося б змінити видавництво. Існував третій варіант, і до нього Віктор схилявся найбільше. Опублікувати закінчений роман, як планувалося з самого початку. Щоправда, спершу не завадило б його знайти, наприклад, на флешці, яка могла вціліти після аварії. Або подзвонити Марку та поцікавитися, чи не отримав він електронний лист з копією роману.

Віктор неохоче підвівся з ліжка, накинув на плечі халат і зійшов до кухні. Ельза залишила йому на столі підсмажений хліб, бекон та тепле молоко у глечику, від чого настрій його значно покращив. Вона також написала йому коротеньку записку і, перш ніж почати снідати, Віктор її прочитав:

«Любий, я не стала тебе будити — ти спав так солодко! Якщо ти забув, сьогодні у Каміли прем’єра вистави у школі, яка має відбутися рівно о сьомій вечора. Тому єдине прохання — не запізнюйся. Ти ж знаєш, як для неї це важливо. І пошукай, будь ласка, Фелікса. Я не бачила його від учора. Цілую. Ельза».

Доповнювало записку кумедне личко з кісками, яке, судячи з усього, намалювала Каміла. Вона малювала скрізь: на стінах комори, на холодильнику та навіть на спинці свого ліжка. Ельза постійно сварила її за це, а Віктор, навпаки, заохочував, тому що не бачив в уподобанні дочки нічого поганого. Якщо дівчинці хочеться малювати, нехай малює собі на здоров'я. Було б гірше, якби вона нічим взагалі не захоплювалася чи знаходила собі заняття не за віком.

Віктор перевів погляд на повну котячу миску та дійшов висновку, що Ельза таки має рацію щодо Фелікса. Інакше миска стояла б порожньою. Між іншим, кіт зникав не вперше. Він і раніше йшов з будинку, після чого завжди повертався, змарнілий та трохи пошарпаний, і накидався на їжу з такою жадібністю, немов не їв цілий місяць. Де він вештався стільки часу, ніхто точно не знав, але Камілу його походеньки завжди засмучували. У ці дні вона ставала плаксивою та неслухняною, і впоратися з нею не виходило навіть в Ельзи. Звісно, Віктора не влаштовував такий стан речей, і він був готовий на будь-що, аби запобігти її черговому нервовому зриву. Тому він швидко покінчив зі сніданком, переодягнувся у светр і джинси та попрямував на пошуки Фелікса.

Насамперед Віктор вирішив заглянути до кімнати Каміли — кіт полюбляв там ховатися час від часу. У дитячій панував звичайний вранішній хаос: довкола були розкидані іграшки, одяг, книжки, декілька шкільних зошитів спочивали прямо на підлозі. Лише на столі, де стопою лежали малюнки, спостерігався відносний порядок. Віктор почав роздивлятися їх і раптом на одному з малюнків він помітив яскраво-помаранчевого кота при елегантній краватці, який спирався на чорну тростину. Поруч з ним був зображений інший, смугастий кіт значно більших розмірів. Під малюнком стояв підпис: «Мій улюблений кіт Фелікс і його приятель».

— Дивись-но, а метелик у Фелікса зовсім, як у пана Бове! І тростина теж, — усміхнувся Віктор тій дивній аналогії, яка виникла у нього в голові. — Тільки, що це за приятель такий? Сподіваюся, Каміла не збирається приволокти до будинку ще одного кота?

Він поклав малюнок на місце і, переконавшись, що в кімнаті більше немає нічого цікавого, зійшов сходами на перший поверх. Наступним в його переліку значилося заднє подвір'я, куди Фелікс виходив погуляти.

На вулиці панувало повне безвітря, тому туман за своєю густотою нагадував щось середнє між клейковиною та ватною ковдрою. Подвір'я було усипане опалим листям, втім, як і літня тераса, що вела з кухні до невеличкого палісадника. Віктор чомусь ніяк не міг згадати, коли прибирав тут востаннє — в ці вихідні чи в минулі. Його увагу привернуло шарудіння в кущах самшиту, які утворювали живопліт по всьому внутрішньому периметру подвір'я. Зараз вони були повністю затягнути туманом — крізь запону проступали їхні нечіткі контури. І хоча ця відстань становила не більше десяти-п'ятнадцяти метрів, Віктор не міг примусити себе і кроку зробити, оскільки не бажав зіткнутися з однією неприємною особою.

На вигляд пані Гауш, так звали їхню сусідку, можна було дати і сорок років, і сімдесят. Її згорблена гачкувата спина, розпатлане волосся, а також довгі сукні й вовняна хустина, якою вона підв'язувала поперек, робили її схожою на стару відьму. Водночас її рум'яне гладке обличчя викликало заціпеніння у тих, хто бачив жінку вперше. Більшість часу вона безцільно вешталася садом та бурмотіла собі під ніс всілякі нісенітниці, що наводило на думку про душевний розлад. Щоправда, це ніяк не заважало їй поводитися доброзичливо щодо інших сусідів, нехай навіть не до всіх однаковою мірою. Поза сумнівом, її улюбленицею була Каміла, та і з Ельзою вони добре ладнали. А от Віктора вона недолюблювала. Хоча в цьому не було його провини, бо пані Гауш взагалі ледь витримувала товариство чоловіків, незалежно від їхнього віку та розумових здібностей. Подейкували, що багато років тому чоловік при розлученні відібрав у неї сина та не дозволяв з ним бачитися. У підсумку — спроба суїциду, а потім і психіатрична лікарня на тривалий час, після виходу з якої вона так і не оговталася.

У кущах знов зашаруділо — там, без сумніву, хтось ховався. У Віктора навіть з'явилася надія: а раптом це Фелікс і його не потрібно більше шукати!

— Киць-киць! — обережно покликав Віктор і вирушив у тому напрямку.

Наблизившись впритул, він спробував хоч щось розгледіти в густих заростях, але це виявилося звичайним марнуванням часу. Недарма самшит завжди цінувався за свою розкішну крону та багато століть повсюдно використовувався як огорожа. Та й підозрілі звуки одночасно припинилися, що занурило двір в сплячий стан. І тут з кущів вистрибнув здоровезний кіт. Він почав голосно шипіти, вигинати спину та демонструвати свої гострі зуби.

— Агов, тихіше, друже, заспокойся! Я не збираюся завдавати тобі шкоди, — Віктор