Читати книгу - "Хранителі"

Спостерігаючи, Трейвіс швидко допив пиво і відкрив другу бляшанку. Він відчував, що воно йому знадобиться.

Пес на мить затримав погляд на своєму витворі, наче сумніваючись, чи зробив усе як слід. Кілька разів пройшовшись сюди-туди з явно невпевненим виглядом, він нарешті додав ще два печива. Відтак глянув на Трейвіса, а потім — на викладену на підлозі фігуру, і додав дев’яту.

Трейвіс сьорбнув пива і напружено чекав, що буде далі.

Труснувши головою і засмучено зітхнувши, пес пішов у дальній куток кімнати й, опустивши голову, встромився мордою в куток. Трейвісу спершу було цікаво, що робиться із псом, а потім до нього дійшло: пес намагається зосередитися. За мить він повернувся і поклав десяте й одинадцяте печива, продовживши ряд.

У Трейвіса з’явилося передчуття, що зараз трапиться якась важлива річ. На його руках проступили сироти.

Цього разу пес не розчарував Трейвіса. Золотистий ретривер використав дев’ятнадцять печив, щоб викласти на кухонній підлозі хоч і недоладний, але впізнаваний знак питання, і тепер виразно дивився на Трейвіса.

Пес наче запитував: «Чому? Чому ти впав у депресію? Чому ти вважаєш, що життя не має сенсу?»

Без сумніву, ретривер розумів, що Трейвіс йому розповідав. Ну гаразд, можливо, він не розуміє мовлення, не слідкує за кожним його словом, але якимось чином вхоплює сенс мовленого, принаймні достатньо, щоб зацікавитися.

Заради Бога, якщо пес також розуміє призначення знака питання, то він здатний до абстрактного мислення! Саме поняття простих символів на кшталт алфавіту, цифр, знаків питання й оклику, які слугують умовних позначеннями з метою передачі складних думок… це вимагало наявності абстрактного мислення. На Землі лише один вид живих істот володів абстрактним мисленням — люди. Золотистий ретривер явно не належав до людської породи, але якимось чином міг думати так, як не могла жодна із тварин.

Трейвіс був вражений. Знак питання не був випадковістю. Він був викладений незграбно, але з певною метою. Собака десь бачив цей символ, і його навчили, що він означає. Теоретики статистики стверджують, що лише методом підбору безмежна кількість мавп, озброєна безмежною кількістю друкарських машинок, рано чи пізно зможе відтворити кожен рядок найвидатніших творів англійської прози. Але Трейвісу спало на думку, що пес, який усього за дві хвилини випадково виклав знак питання з печива «Мілк-боун», — це така ж вигадка, як і ті кляті мавпи, що видруковують твори Шекспіра.

Пес в очікуванні дивився на нього.

Піднявшись, Трейвіс відчув, що його ноги тремтять. Він підійшов до викладеного на підлозі печива, розкидав його і знову сів на крісло.

Ретривер дивився на розкидані «Мілк-боуни», потім перевів запитальний погляд на Трейвіса і понюхав печиво. Здавалося, вчинок Трейвіса збив його з пантелику.

Трейвіс чекав.

У будинку панувала неприродна тиша, наче час на Землі зупинився для всіх живих істот, приладів та предметів, але не для нього, не для ретривера і не для цієї кухні.

Нарешті пес знову взявся підпихати печиво носом, як і до цього. Через кілька хвилин знак питання був готовий.

Трейвіс потягнув пива. Серце в нього калатало, а долоні спітніли. Його переповнювали цікавість і тривога, дика радість і страх перед невідомим, благоговіння та спантеличення. Трейвісу хотілося сміятися, бо він жодного разу в житті не бачив такої чудернацької істоти, як цей пес, і водночас плакати, бо лише кілька годин тому він гадав, що його життя — це безглузда, похмура нудьга. Але щойно Трейвіс зрозумів, що, незважаючи на всі злощастя, життя є безцінним. Він був майже впевнений, що ретривера йому послав сам Господь, щоб заінтригувати його та нагадати, що життя сповнене сюрпризів, тому не слід зневірюватися, навіть коли не розумієш мети та дивних можливостей існування. Трейвісу закортіло розсміятися, але його сміх перейшов у схлипи. Коли ж йому вдалося притлумити сльози, він знову розсміявся. Трейвіс спробував устати, але відчував, що не втримається на ногах, тож він зробив єдине, що міг у цій ситуації: сидіти й потягувати пиво з бляшанки.

Нахиляючи голову то в один, то в другий бік, пес, хоч і виглядав трохи втомленим, спостерігав за Трейвісом, наче метикував, чи той, бува, не збожеволів. Так і було раніше. Це сталося ще кілька місяців тому. Але зараз йому вже краще.

Трейвіс поставив «Курз», витер сльози тильним боком долоні й промовив:

— Йди сюди, волохата мордо.

Ретривер завагався, але підійшов.

Трейвіс поплескав його по спині й почухав за вухами.

— Ти дивуєш і одночасно лякаєш мене. Я не можу зрозуміти, звідки ти взявся і як таким став. Але ти прийшов туди, де найбільше потрібен. Знак питання, еге ж? Господи! Добре. Ти хочеш знати, чому життя втратило для мене сенс чи радість? Я тобі скажу, добре. Я присяду тут, вип’ю ще пива й розповім усе псу. Але спочатку… Треба тебе якось назвати.

Ретривер чмихнув, наче говорячи: «Давно пора».

Тримаючи пса за голову і дивлячись йому в очі, Трейвіс промовив:

— Ейнштейн. З цієї миті, волохата мордо, звати тебе Ейнштейн.

4

Стрек зателефонував о 9:10.

Нора похапцем підняла слухавку після першого дзвінка, налаштувавшись різко його відшити, щоб він нарешті дав їй спокій. Але чомусь її знову заціпило, і вона не могла вимовити ні слова.

Відразливо панібратським голосом Стрек промовив:

— Сумуєш, кралечко?