Читати книгу - "Любов у спадок"

Оуен сполотнів так, що ластовиння засяяло на його круглому обличчі, немов маленькі сонця. Він стиснув зуби й став до першої лінії. Еріка швидко прикинула розташування мішеней і стала з лівого краю, як навчав її Джош. Вітер сьогодні дув хоч і несильний, але похибку слід було враховувати.

Дядечко Бен без особливих церемоній дочекався, поки всі стануть на свої місця, й оголосив:

— Перша лінія — відстань сто ярдів. Друга — сто десять ярдів. Третя — сто п'ятдесят. Кожен має право випустити три стріли. Все зрозуміло? Хто не влучить у мішень, вибуває. Той, хто тричі влучить у центр чорного кола мішені — якщо такий з'явиться — беззастережно визнається переможцем. Якщо таких не знайдеться, ті, що залишаться, змагатимуться за стандартними правилами. Переможець отримує приз — мисливський кинджал.

Еріка майже не чула його слів. Ретельно перевірила тятиву, спритно поставила її в ямки на тілі лука, спробувала його на натягування та застигла нерухомо.

Серце лунко калатало в грудях, у роті пересохло. Розпорядник підніс руку.

— Приготуватися…

Почулося рипіння тятив, які натягались.

— Починайте! — махнув рукою дядечко Бен, і два десятки стріл по черзі помчали до своєї мети.

Еріка кутиком ока встигла помітити, як деякі з них ганебно відвернули кудись убік, навіть не зачепили мішеней. Вона вистрілила серед останніх і з невдоволенням побачила, як її стріла з потрійним білим оперенням затремтіла й устромилася на самій межі чорного кола. Спокійно. У центр мішені не влучив ніхто. Впіввуха дівчина почула, як її кривдник тихо вилаявся крізь зуби. Його стріла теж не влучила в центр, але Еріка з досадою закусила губу. Оуен вистрілив краще.

— Отже, — пролунав спокійний голос розпорядника, — прошу піти всіх, чиї стріли пролетіли повз мішень. Іншим відійти до наступної лінії.

Шестеро невдах сумно полишили поле. Еріка зловтішно зауважила, що довготелесий Віллі теж вийшов. Зусиллям волі дівчина змусила себе забути про все. Зараз вона не мала права програвати.

Еріка заплющила очі й постаралася ритмічно дихати. Джош навчав її розслаблюватися. Він завжди казав, що коли нервуєшся, нізащо не влучиш у ціль. Зараз для неї не існувало нічого, крім кола на мішені, що чорніло попереду. І, випускаючи стрілу, вона точно знала, що тепер влучить неодмінно.

Зітхання недовіри й замилування прокотилося рядами нечисленних глядачів. Її стріла та стріла Оуена стирчали точнісінько в центрі мішеней — у маленькому, не зафарбованому смолою кружальці. Ще кілька стріл влучили в чорне коло, але це вже не мало значення. Усі зрозуміли, що тепер є два кандидати на перемогу, й вони боротимуться до кінця.

— Останній етап! — вигукнув літній розпорядник. — Приготуватися!

Губи Оуена стислися в ниточку. Він весь натягся, немов струна. Із завмиранням серця Еріка побачила, як його стріла встромилася за дюйм від попередньої.

Юрба вибухнула переможними вигуками. Оуен розслабився, дозволив собі посміхнутися, самовдоволено повернувся до неї, немов запрошуючи розділити його тріумф.

Еріка стисла зуби. «Забудь про все, — пролунав у її голові Джошів голос. — Просто стріляй туди, куди хочеш влучити. Розслаб плечі, відкинься трохи назад… Бери приціл ледь вище, стріляй навісом. Не забувай, що ціль — у твоїх думках». Еріка скинула лука, глибоко видихнула, ретельно прицілилася й вистрілила. Вона ще встигла почути, як на мить зависла приголомшлива тиша, а далі по вухах вдарила хвиля обуреного ревіння.

Дві її стріли стирчали поруч, одна при одній. Друга зірвала оперення з першої… Коли помічники підбігли, вийняли стріли та перевернули мішень, виявилося, що вони пробили в щиті один отвір. Шотландці, не вірячи власним очам, кинулися за огорожу — переконатися, що їхній улюбленець справді програв. На Оуена було страшно глянути. Еріка знову ледь скосила око й помітила, що його ватага кудись поділася, та приготувалась до гіршого.

Уся сміливість разом полишила її. Дівчина стояла сама-самісінька та намагалася впоратись із бридким тремтінням у руках, що виникло відразу після пострілу. Вона раптом відчула себе такою самотньою тут, серед чужих людей…

Зненацька чиясь важка рука лягла їй на плече, так що бідолашна навіть присіла.

— Ну що ж, молодець, хлопче! — пролунав у неї над вухом голос розпорядника змагань. — Ти виграв.

Він обережно взяв із оксамитової подушечки кинджал у гарних шкіряних піхвах. Еріка затамувала подих. Вся її образа миттю кудись випарувалася та поступилась місцем щастю й вдячності.

— Це нечесно! — вигукнув хтось із юрби. — Чому це наш приз повинен отримати якийсь англієць? Навіть якщо зараз мир, однаково його предки своїми поганими ногами топтали цей край.

Усі схвально загули, та подекуди пролунали й вигуки протесту.

— Він отримає нагороду не тому, що він англієць чи шотландець, а тому що краще за всіх стріляв, — вагомо промовив Бен, і всі разом замовкли.

Він урочисто підняв угору піхви й ледь вистромив із них кинджал. Криця блиснула на сонці, й Еріка захоплено зойкнула. Звичайно, це не така зброя, як у батька, напевне, викувана в якійсь місцевій кузні, але викувана на совість. Просте, зручне руків'я само просилося в руку, й довжина підходила… Вона потяглася до чудового подарунка, і її обличчя освітилося посмішкою.

— Можна? — несміливо спитала вона, не помічаючи, як стемніло від гніву обличчя Оуена.

І стільки було в її голосі радості, що в юрбі похмурих шотландців всупереч усьому раптом теж почали посміхатися.

— Це твоя зброя, хлопче, — розпорядник вклав їй у руки приз і відступив назад. — Бери її та носи з честю.