Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

«Треба вибиратися зі Львова, навіть якщо для цього доведеться перевдягтися в жіночі лахи! — твердо вирішив Муркоцький. — Америка Америкою, а Оскар мене прийме». Скориставшись відсутністю Жозефіни, він оглянув її одіж: кілька невиразних суконь на щодень і надто яскраві на свято. Доведеться Міськові повести сестру в дорогі крамниці...

...Сюзанна Крамер вийшла з лічниці і почала розшукувати Ґеня. У камениці Гробовецького служниця непривітно зустріла пишну панну:

— Я стережу дім, а не мешканців.

Панна Крамер ледве стрималась, щоб не заплакати від образи, і пішла в редакцію денника дати оповістку: «Розшукую Евґена Муркоцького, зниклого після вибуху у каварні Майнля...»

 арешті Збишеку пощастило — йому на голову впала золота злива! Ну, не злива, а добрий заробок. В одному із стейтів його перепинила кароока красуня і, кинувши на сидіння валізку, прощебетала:

— Містере Порядний, чи не погодились би ви охороняти слабку жінку за сто долярів на тиждень?

У стріляного горобця Циганєвича на лиці не здригнувся жоден мускул, ніби такі пропозиції чув раз по раз.

— Це варто обміркувати, — недбало промовив атлет, вирівнюючи спину.

Красуня знизала плечима і наказала:

— Їдьмо вперед!

«Угоду уклали» в придорожньому готелі, і Збишек уже хотів стати тілоохоронцем лише за умови, що це тіло належатиме лиш йому, та схаменувся.

— Ну, містере Порядний, я тебе переконала? — блимнула кароока звабливиця.

— Чому ти мене так називаєш? — уникливо спитався Циганєвич. — Я й справді виглядаю на порядного?

— Ти? Ти виглядаєш на давно не любленого чоловіка, якому конче потрібні гроші! Але законного бізнесу не маєш, бо їздиш через містечка, де може трапитися якась дрібна пожива. І якщо відмовишся від моєї пропозиції, то незабаром тебе візьме на утримання або молода повія, або стара панна. Тобі хто більше до смаку?

— Ти мені пропонуєш такі гроші за небезпеку? — поцікавився Збишек, демонструючи обізнаність про дармовий сир у пастці.

— Певно що так! — не крилася красуня. — Біля мене не можна бути у безпеці. Я Една Мюрей!

Після цих слів кожен, кому дороге життя, вискочив би через вікно, у чому мати породила, та наш атлет зреаґував олімпійським мовчанням: він не знав, чого жінка промовила ці слова так виклично, тому нам доведеться пояснити. Грабіжниця Една Мюрей відома в Америці, як і Ал Капоне. Своїх жертв вона зв'язувала мотузками, витягувала з них гроші та коштовности, а потім цілувала і... щезала. Її перший чоловік Саліван мав кличку Діямантовий Джо і помер у тюрмі, де відбував кару за вбивство. Другий — Джек Мюрей — ув'язнений за грабунки на двадцять п'ять літ. Їй також присудили сей термін, та красуня примудрилася втекти, хоч і не далеко від тюрми, де її впіймала поліція та засадила у холодну. Опівночі вона виламала ґрати, перелізла через високий мур — і зникла. Щоправда, один із вартових довго згадував пристрасний цілунок...

— Мене не цікавить, хто ти є, — продовжував удавати байдужого Збишек. — Мене цікавить, за що ти згодна платити такі гроші.

— За все! Чи тобі перерахувати обов'язки? Ти будеш при мені вдень і вночі — цього не досить?

Жінка дістала з-під подушки кілька зелених папірців і вклала їх у велетенську жменю Циганєвича.

— Подбай про краще авто, ковбою! Не дуже примітне, та з добрим двигуном. І позбався своїх смердючих лахів...

Можна було б і образитися, та Збишек і сам розумів, що з кожним днем мандрівки все менше стає схожим на успішного комівояжера, а це впадає в око полісменам. «Бути при Едні — як вибудувати палац при Етні»[31] — подумав Циганєвич.

Една тим часом витягла з валізки сиву перуку, окуляри з товстелезними шкельцями, темну сукню в дрібні горошини, чорний капелюшок з вицвілими квітами і темною вуалькою, мешти на низьких підборах.

— Ковбою, віднині ти мій син! Двоє молодих коханців завжди викликають заздрощі, а дужий чоловік при кволій жінці — співчуття. Втямив? Не забувай турботливо висаджувати мене з авта, переводити через вулицю і пропонувати м'ятний чай з медом. Гаразд?

Мудра Една Мюрей замислила неабияку авантуру — вирішила помститися жінці найбільшого душогуба Кіртена, нещодавно засудженого до смерти. Вона найбільше й доклалася до затримання, зовсім не хотячи цього: коли нишпорки винюхали слід убивці і викликали на підмогу поліцію, молодиця безпечно мила йому спину у лазничці.

Циганєвичу було невтямки, навіщо Едні наражатися на небезпеку, і він прямо її запитав про це.

— Дурнику, Кіртен тримав у своєму сховку діяманти Салівана, а вони мають належати