Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

з науковцем і його колегами. Під час цих нарад учений не представив її команді, неодноразово перебивав Андреа та критикував її ідеї. Хоча Андреа наймали для розробки стратегії, їй було сказано: «Просто заскакуй на канатно-крісельний підіймач, що вже рухається». Коли Андреа попросила вченого про зустріч для обговорення її проблем, він відмовив, не бажаючи витрачати на це свій час. І тоді жінка розважливо махнула рукою на цю посаду.

Моя дружина Марина мала подібний досвід близько 20 років тому, коли була молодим юристом. Прийнявши пропозицію роботи, на якій вона мала працювати на відомого судового адвоката, Марина познайомилася з молодим юристом із цієї фірми, який «охарактеризував» боса як запеклого мудака. Коли адвокат почув від рекрутерів фірми, що Марина передумала, тому що «з ним важко працювати», він зателефонував їй, щоб вилаяти й розкритикувати її, та тиснув на неї, щоб жінка видала інсайдера, який його викрив. Марина відмовилася назвати ім’я свого інформатора, й адвокат став ще більш непримиренним, коли вона сказала: «Ваша поведінка під час цього дзвінка лише підтверджує правильність мого рішення».

Усе склалося би набагато простіше для Андреа й Марини, якби вони зробили свої домашні завдання заздалегідь. Проте вони мудро «чинили опір на початку», обидві позбавившись жорсткого ставлення у майбутньому й уникнувши роботи, де могли би підхопити «отруєння мудаками».

Відмовляйтесь або уникайте, за можливості

Не завжди можливо передбачити, яким буде ваш робочий колектив, перш ніж ви почали працювати. Люди, які винаймають вас, можуть здаватися чарівними і милими під час співбесіди (як учений це робив перед Андреа) або використовувати метод «заманити й підмінити», коли на роботу вас наймають чудові люди, а потім, опісля підписання трудового договору, вас засилають у ворожий колектив. Або робота може бути настільки напруженою, з довгими понаднормовими годинами, з необхідністю завершувати робочі завдання у стислі терміни чи із жорсткими клієнтами, що ви не зможете стримувати гнів і занепокоєння. Тож у цій ситуації діє правило да Вінчі: втікайте так швидко, як лишень зможете.

Одним із прикладів цього є розповідь офіціантки Джессіки Сівер, наведена в цікавій книжці «Робота», де зібрано понад 120 інтерв’ю, в яких американські працівники розповідають про свої робочі місця. Сівер повідомляє, що вона навчилася давати раду клієнтам, «коли їхнє ставлення дуже огидне або вони просто вважають себе великим цабе», уникаючи їх, а здебільшого — приборкуючи свою лють. Чаша терпіння Джессіки переповнилася після того, як вона шість днів поспіль відпрацювала в одному доволі людному і галасливому барі. П’яниця із Алабами замовляв спиртне для своїх друзів порцію за порцією і жодного разу не дав їй на чай. Опісля того, як він замовив ще кілька чарок текіли, Сівер «посипала його голову сіллю» і сказала: «Знаєш що, якщо ти зараз не почнеш давати мені чайові, то можеш виносити свою дупу геть із бару, бо я продала тобі спиртного щонайменше на 150 баксів, а ти тут жлобишся». Незабаром Сівер залишила цю роботу задля спокійнішого місця, де ризик «отруєння мудаками» був значно нижчий.

Інстинктивно Джессіка Сівер намагалась уникати того паразита, проте не могла цього зробити, бо він сидів посередині її секції. Вона зволіла вибрати відповідну тактику: якщо ви не можете або не хочете залишати свою роботу, зробіть усе можливе, щоб обмежити свій контакт із найгіршими людьми. Зробіть так, щоб кількість ваших зустрічей із відомими мудаками була якнайменша, відповідайте на запити від них максимально повільно і рідко, а коли не можете їх уникнути, скоротіть час контактів із ними. У п’ятому розділі я розглядатиму ще й тактики уникання, оскільки вони важливі для виживання на агресивних робочих місцях, які ви не можете або не хочете полишати. Але гра в хованки й уникання також може знизити ризик вашого зараження і поширення поганого настрою. Щоб зробити це, вам потрібно розучитися діяти так, як нас навчали в початковій школі: що «хороші діти» залишаються на своїх місцях і терплять все — від надокучливої нудьги до вчителів-гнобителів.

Навіть ставши дорослими, більшість із нас ще й досі не може позбутися цієї настанови. Ми почуваємося приклеєними до стільців під час розмов і зустрічей із неприємними людьми. Послухайте автора Ніка Горнбі: «Одна з небагатьох порад, яку маю запропонувати молодому поколінню: ви можете піти». Горнбі каже про нудні концерти та фільми, але також зазначає, що це хороша порада на будь-який випадок, і як на мене, вона годиться й тоді, коли ви відчуваєте себе оточеним купою мудаків.

Застереження: вважати співробітників суперниками й ворогами — небезпечна гра

Із попереднього розділу ми вже знаємо, що коли статусні відмінності між людьми (і бабуїнами) на вершині, посередині та в основі ієрархічної піраміди чітко окреслені та перебільшені, це виявляє найгірші якості кожної з ланок. Альфа-самці і самки перетворюються на егоїстичних і байдужих негідників і піддають своїх підлеглих насиллю; людей з нижньої частини піраміди витурюють з групи, вони страждають від психологічних травм, а також виконують роботу з продуктивністю, значно нижчою за їхні реальні можливості. Багато організацій загострюють ці проблеми, постійно розділяючи людей за рейтингами і рангами, вшановуючи лаврами нечисленних зірок і ставлячись до решти як до громадян другого і третього ґатунку. Внаслідок цього люди, яким належало би бути друзями, на жаль, стають ворогами, нещадними одне до одного мерзотниками, даючи волю своїй підступності, прагнучи видертися вгору кар’єрними сходами та зіштовхуючи своїх суперників донизу.

Утім вважати, що функціонування організації — це виняткова нещадна конкуренція, є небезпечною напівправдою. Це майже завжди суміш співпраці й конкуренції. Однак організації, які забороняють надмірну внутрішню конкуренцію, не лише цивілізованіші, а й працюють ліпше, незважаючи на те, що соціальні міфи декларують протилежне. І як на мене, якщо ви шукаєте нових можливостей і пов’язуєте почуття власної гідності з тим, щоб стати господарем становища та залишатися на вершині піраміди, то ви граєте в гру, в якій, цілком можливо, програєте. Малоймовірно, що ви станете топ-менеджером із продажів, найкращим бейсбольним гравцем чи генеральним директором, а якщо навіть і станете ними, то зрештою колись усе ж утратите свою корону. Перемога — це добре, якщо на шляху до неї ви можете допомагати іншим і поважати їх. Та якщо ви переступаєте через інших, деручись кар’єрними щаблями, і ставитеся до них як до невдах, діставшись вершини, то, на мою думку, ви знецінюєте свою людяність і підриваєте цілісність вашої команди або організації.

Соціальні психологи, що проводили дослідження з «фреймінгу», пропонують кілька трюків, які ви можете використовувати, щоб не стати негідником із надмірно високим духом суперництва, а також щоб дістати щеплення від «зараження мудаками». Умовні припущення і мова, яку ми використовуємо, — ті лінзи, крізь які ми бачимо світ, — можуть мати великий вплив на наше ставлення до інших. Навіть, здавалося б, невеликі відмінності в інтонації та стилі мовлення, які ми чуємо і використовуємо, можуть визначити, співпрацюємо ми чи конкуруємо. У «Джорнал оф експеріментал псайколоджі» і «Персоналіті енд соушл псайколоджі буллетін» учений зі Стенфорду Лі Росс і його колеги опублікували результати експериментів, у яких пари студентів грали в гру, де