Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Негоро не поспіхом пройшов на корму, де стояв Дік Сенд, і зупинився за три кроки від юнака.
— Ви хочете зі мною поговорити? — запитав Дік Сенд.
— Ні, — холодно відповів кок. — Я хотів би поговорити з капітаном Гулем чи хоча б із боцманом Говіком.
— Але ж ви знаєте, що вони загинули! — вигукнув Дік.
— Хто ж тепер командир судна? — нахабно запитав Негоро.
— Я! — не вагаючись, відповів Дік Сенд.
— Ви?! — Негоро знизав плечима. — П’ятнадцятирічний капітан!
— Так, п’ятнадцятирічній капітан! — відповів Дік, наступаючи на нього.
Негоро відступив.
— На «Пілігримі» є капітан, — сказала місіс Уелдон. — Це Дік Сенд. І не завадить усім знати, що новий капітан Дік Сенд зуміє кожного примусити слухатися його.
Негоро вклонився, насмішкувато пробурмотівши під носа кілька слів, яких ніхто не розібрав, і сховався на своєму камбузі.
Отже, Дік Сенд прийняв рішення!
Тим часом вітер почав свіжішати, і шхуна-бриг вже залишила позаду широкий водяний простір, який ряснів червоними рачками.
Дік Сенд оглянув вітрила, а потім обвів уважним поглядом людей, які стояли на палубі. Юнак відчув, що якою б важкою не була відповідальність, яку він на себе брав, він не має права від неї ухилятися. Очі всіх мандрівників тепер дивилися на нього, і, прочитавши в них, що може розраховувати на цих людей, юнак просто сказав, що й вони можуть на нього розраховувати.
Дік не переоцінював власних сил. За допомогою Тома та його товаришів він міг, залежно від обставин, ставити чи прибирати вітрила. Він усвідомлював, що в нього бракує знань, аби керувати судном за допомогою приладів у відкритому морі.
Ще років чотири чи п’ять, і Дік Сенд ґрунтовно підготувався б до важкої і захоплюючої професії моряка. Він навчився б користуватися секстантом — приладом, за допомогою якого капітан Гуль щоденно вимірював висоту світил, а вже за нею визначав широту судна. Користуючись хронометром, що вказував час меридіану за Гринвічем, він би вираховував довготу за годинниковим кутом. Сонце було б його вірним порадником. Місяць і планети сповіщали б йому: «Твій корабель знаходиться у ось такій точці океану!». Досконалий і точний годинник, у якому за циферблат слугувало небо, а за стрілки — зірки, щоденно б доповідав йому про пройдену відстань. За астрономічними спостереженнями він міг би кожного дня, як це робив капітан Гуль, визначати з точністю до однієї милі місце «Пілігрима», курс судна і, курс, якого слід дотримуватися.
А Дік Сенд міг визначати місце судна лише приблизно, керуючись компасом і показниками лага[30] з поправками, спричиненими дрейфом. Проте Дік не злякався.
Місіс Уелдон зрозуміла все, що коїлося в душі хороброго юнака.
— Дякую тобі, Діку! — сказала вона твердим голосом. — Капітана Гуля більше немає на світі, весь екіпаж загинув разом із ним. Доля корабля в твоїх руках. Я вірю, Діку, ти врятуєш корабель і усіх нас!
— Так, місіс Уелдон, — відповів Дік, — я робитиму все можливе для цього.
— Том і його товариші — гарні люди. Ти можеш цілком покластися на них.
— Я знаю це. Я навчу їх морській справі, і ми разом будемо керувати судном. У погожу днину це не важко. Якщо ж погода зіпсується… Ну що ж, ми подолаємо й непогоду, місіс Уелдон, і врятуємо вас, маленького Джека і усіх решту! Я відчуваю в собі сили зробити це! — І він додав: — З Божою допомогою.
— Ти знаєш, Діку, де зараз знаходиться «Пілігрим»? — поцікавилася місіс Уелдон.
— Це легко встановити, — відповів Дік. — Достатньо поглянути на карту: капітан Гуль вчора наніс на неї нашу точку.
— А ти зможеш повести судно у потрібному напрямку?
— Сподіваюся. Я триматиму курс на схід, на той пункт американського узбережжя, до якого ми маємо прибути.
— Але ти, звісно ж, розумієш, Діку, що після нещастя треба змінити наш початковий маршрут? Ясна річ, «Пілігрим» не піде тепер у Вальпараїсо. Найближчий американський порт — ось куди ти маєш вести судно!
— Так, місіс Уелдон, — відповів Дік. — Не турбуйтеся. Американський континент простягається так далеко на південь, що ми ніяк його не оминемо.
— У якій стороні він знаходиться? — запитала місіс Уелдон.
— Ось там… — сказав Дік і вказав рукою на схід, який він визначив за компасом.
— Отже, Діку, тепер не має значення, прийде судно у Вальпараїсо чи у будь-який інший американський порт. Єдина наша мета — дістатися суходолу!
— І ми дістанемося його, місіс Уелдон! — впевнено відповів юнак. — Я ручаюся, що доправлю вас у безпечне місце. Хоча, я не втрачаю надії, що поблизу суходолу ми зустрінемо яке-небудь судно, що здійснює каботажні рейси.[31] Бачите, місіс Уелдон, здіймається північно-західний вітер. Дасть Бог, він утримається, а тоді ми й озирнутися не встигнемо, як дістанемося берега. Поставимо усі вітрила — від грота до клівера, і полетимо стрілою!
Молодий матрос говорив з упевненістю бувалого моряка, який знає ціну своєму кораблю і не сумнівається, що за будь-якої швидкості цей корабель не вийде з-під його контролю.
Дік вже збирався було кликати своїх супутників, аби поставити вітрила і стати за штурвал, та місіс Уелдон нагадала йому, що перш за все необхідно з’ясувати, де знаходиться «Пілігрим».
І справді, це було першочергове завдання. Дік побіг до
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.