Читати книгу - "Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник"

Алессандро залишився в машині один. Він зіщулився в кутку, закрив віконце завіскою. Страх чіпкою рукою охопив його душу. Що ж так злякало Алессандро?

Недалеко від лімузина зупинилася велика чорна поліцейська машина із заґратованим віконечком, в якій перевозили в’язнів. Біля машини стояло два тюремники. В одному з них Алессандро впізнав знайомого наглядача з Вальнера-П’єха. Ось чому він не вийшов із лімузина.

Минуле владно поверталося до нього, нагадувало про себе, застерігало. Хіба йому можна мріяти, творити, коли над головою безупинно нависає розплата? Як бути? Що робити, щоб позбавитись вічного страху?..

Через кілька хвилин Алессандро повернувся назад. На його обличчі не було й тіні того, що він тільки що пережив. Він вітав Тенка з перемогою, проголошував тост, хвацько розбивав келих об підлогу, але десь у глибині душі настирливо билося запитання: “Що робити? Що робити? Що робити?”

Думка витала в самотині, болісно тріпалася в тенетах приреченості, не знаходила виходу. І раптом Лосс яскраво усвідомив те, що вже давно зароджувалось у мозку, хвилювало його душу. Винахід Тенка! Він мусить допомогти йому! Це — вихід!..

Лосс так замріявся, що професор занепокоєно сказав:

— Ви стомилися, Алессандро. Ви зовсім спите.

— Ні, ні. Я ще можу…

— Не сперечайтесь. Ідіть спати. Я сам попрацюю. Завтра про ведемо ще один дослід, дуже цікавий.,

— Можна мені дізнатися про нього?

— Потім, потім… На добраніч.

Тенк потис руку Лоссу. Власне не потис, а провів своєю рукою крізь його руку. “Крізь руку!” — крикнуло щось всередині Лосса. Він відсахнувся. Вчений весело засміявся.

— Я забув, що рука моя вже десь посередині між нашим і потойбічним світом. Ха-ха-ха! Я жартую. Ну, йдіть, досить уже. Хай вам присниться подорож до раю або пекла. А що ж… якби такі інститути були, то ми б змогли добратися туди.

Алессандро попрощався з ученим і пішов спати. Але сон не йшов, незважаючи на втому. Лосс відчував, як дивна маніакальна думка оволодіває ним. Та чому дивна? Хіба він не мріяв усе життя про могутність, про владу? Хіба не хотів він стати сильнішим від своїх мучителів, щоб самому вибратися на вершину життя? А радонат Тенка — це ж неймовірна могутність, це влада над людьми, над світом. Чи варто тепер думати про совість, етику! Справді, хто він такий? Попихач ученого, цього дивака з ідеалістичними устремліннями. Навіть у кращому випадку він буде нікому не відомим асистентом і носитиме в глибині душі болісні думки про нездійсненні задуми. А крім того, закон. Він завжди нависатиме, як Дамоклів меч, над головою Алессандро, грозитиме смертю. Адже Лосс — утікач, каторжанин. Треба користуватись випадком, стати проникливим і… розірвати фатальне кільце долі.

Треба діяти! В голові його визрів план, з’явилася рішучість. Він поставить професора перед фактом.

Перед очима попливли привабливі видіння. Закон падає ниць перед Алессандро. Він безсилий проти людини-привида. Перед Лоссом відкриваються двері кортесів, його ставлять на чолі держави… І ось вже армії привидів нездоланною лавиною котяться по континентах, перемагаючи всіх і все. Мільйонні юрби вітають всемогутнього Лосса — диктатора світу, людину, яка подарувала землі справедливу систему й міцну владу.

Ні! Негайно діяти! Поки не пізно!

Лосс схопився з ліжка, одягнувся, увійшов до лабораторії. Там нікого не було. Професор вже пішов спати. Алессандро підкрався до шафи. Циліндр із радонатом стояв там. Все гаразд. Доля за нього. Швидше. Яка його вага? Вісімдесят кілограмів? Значить, потрібно сто шістдесят міліграмів рідини.

Тремтячими руками Лосс відміряв потрібну кількість препарата, випив його.

Чи то справді рідина виявилась їдкою, чи так Лоссу здалося, але реакція організму була жахливою. Гаряча хвиля хлюпнула в мозок, по всьому тілу поповзли мурашки. Кінцівки потерпли. Майнула думка: “Смерть!”

Лосс важко впав у крісло, охопив долонями лице. Що він наробив? Для чого? Адже навіть професор точно не знав дії радонату на живий організм.

Може, розбудити Тенка, попрохати допомоги? Алессандро схопився з крісла, ступив два кроки до дверей. Прислухався. По тілу вже розливалася солодка млість, біль у голові зник. А потім раптово з’явилося почуття легкості, свіжості.

Алессандро ще не вірив своїм почуттям. Як дивно. Доля кидає його із землі до небес. А, власне, чого він злякався? Це ж була звичайна реакція організму на несподіване введення дивного препарату… А тепер він почуває себе прекрасно. Значить, радонат почав діяти?..

Перевірити. Як? Тенк говорив, що проникливість буде залежати від свідомості людини.

Алессандро рішуче підійшов до стіни. Зосередив погляд. Викликав бажання проникнути в стіну. Звичка, вироблена всім життям, досвідом попередніх поколінь, говорила: “Це неможливо! Ти збожеволів!”

А воля владно наказувала тілу: “Ти проникливе! Перед тобою розступиться кам’яна стіна!”

І стіна… розступилася. Та ні, не розступилася. Вона виявилась примарною. Алессандро ясно бачив її, бачив кожну щілинку, кожну подряпинку на ній. Але рука не відчувала перепони, вона вільно проникла всередину твердої речовини.

Дивлячись на дослід з рукою професора, Алессандро сприймав це, як фокус, не аналізуючи його. Але тепер свідомість чітко карбувала в собі слова нового закону, який стосувався тільки Лосса: “Ти всепроникливий, нема нічого в світі, що б затримало тебе, якщо тільки ти захочеш цього”.

З тою думкою Лосс ступив далі й опинився в коридорі. Сумніву не було. Він проникливий. Винахід Тенка діє блискуче… Проникливим стає тіло, речі, одяг — все, що зв’язане з Алессандро.

Винахід Тенка! Адже Лосс самовільно використав його. Вчений не простить ніколи такого вчинку. Професор прийняв його, хоч знав, що за переховування втікача закон карає… А Лосс чим віддячив ученому! Може, вернутися… Вернутися в лабораторію, в будинок із зеленою зіркою, де так тихо й спокійно…