Читати книгу - "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук"

Великий Пане i покарай мене за те що Ти мене любиш Жебрак i поетеси щедрiсть поетес поступається лише щедростi доярок доярки неперевершенi у їхню щирiсть вiрю бiльше анiж у щирiсть коров’ячого молока милосердя поетес нагадує менi скорпiона такi асоцiацiї чудово тонiзують приймаючи вiд поетеси милостиню почуваю себе провiнцiйним актором що також вносить елемент пiкантностi оскiльки гра тим паче зi скорпiоном завжди збуджує i спонукає до авантюр поетесу так само складно збагнути як i таємницю популярностi пепсi-коли єдине що знаходжу в поетесi вiд доярки вона нiколи не кине свого вiрша жебраковi пiд ноги якщо дає в долоню то обов’язково сама затисне її в кулак а якщо опускає до картуза то дбаючи аби пожертвуваних вiршiв не забрало вiтром без вагань знiме годинника i прикладе ним подаяння i це вже не манiрнiсть не гра а порух душi природний як бажання доярки можливо саме поетеси не дають менi померти проте мушу зiзнатися що про доярок я думаю частiше У жебрака вихiдний день опершись плечима на стовбур стрункої молоденької яблунi я розслабився тiлом i поглядом душа моя вiдпочивала я дрiмав бажаннями i почуттями мене звуть Оленою почулося надi мною то й що зiбрався було вiдповiсти але розплющив очi сонце заслiпило мене тому майже не розгледiв її лиця а тiльки побачив над головою золотого нiмба приємно було з вами познайомитися завершила дiвчина церемонiю я не одразу збагнув що її знайомство зi мною це менi подаяння провiвши її поглядом скрушно зiтхнув як жаль що я сьогоднi не працюю таке знайомство пропало а втiм я не педант якщо й забудеться її iм’я то завше пам’ятатиму волосся Жебрак i сентиментальнiсть зневажаю заощадження але маю сентимент i зберiгаю деякi дрiбнi подаяння котрi вiд довгого зберiгання набули для мене уже цiнностi матерiальної а не тiльки як пам’ять минувшини я люблю їх переглядати отримую справжню насолоду ось цю обгортку вiд жувальної гумки дала менi дiвчина з личком здивованої тваринки а великого чорного гудзика аби пришив до пальта на мiсцi вiдiрваного якоїсь зими пожертвувала старенька згорблена бабця котра на мотузяному повiдку вела за собою безхвостого рудого кота а голубий носовичок вiд дебелої молодицi на ньому ще й досi моя кров яку вона спиняла однак найбiльше я дорожу поглядами дотиками словами ароматами таких речей у мене дуже мало
Жебрак жертвує мотузка у кожного свiй смак але як на мене груша з усiх плодоносних фруктових дерев найбiльш придатна для вiшання зрештою я нiкого не збираюся переконувати коли нарештi вiдшукав зручну гiлляку то присiв на неї перепочити бджоли довкола гули так наче ангели спiвали а як глянув донизу душа нiби тiсне взуття роззула Боже як довго я не вiдривався вiд землi я лiчив бiлий запашний цвiт зорi на небi голоси бджiл жовтобокi перестиглi грушi я щось мугикав собi пiд нiс i бовтав у повiтрi ногами спустившись додолу провiв долонею по стовбуру вдячно притулився щокою гей дурню перепинив мене голос з кущiв мотузка на грушi забувся я його тобi дарую раз у рiк i жебрак може чимось пожертвувати ну i нехай вона мене не любить У жебрака день народження цей день буває лише раз на рiк i хiба це не щастя та ще бiльше щастя в тому що таке може трапитись лише раз у життi в цей день жебрак не просить а запрошує приймає не подаяння а подарунки це день красивої подекуди приємної неправди у яку бiльшiсть iз народжених охоче та наївно вiрять нещирiсть адресованих iменинниковi слiв зазделегiдь виправдана позаяк зумовлена до банальностi традицiйними вимогами цього виняткового дня в цей день комусь надзвичайно пощастило а комусь страшенно не повезло однак для всiх цей день трохи печальний навiть якщо вони напилися лише цей день дозволяє жебраковi дiзнатися який вiн багатий Жебрак зустрiчає новий рiк у новорiчну нiч жебрак здалеку трохи нагадує дiда мороза особливо якщо вiн завчасу вiдростив бороду а втiм я не голився з iншої причини i дiвчинi про це вiдомо ми новий рiк стрiчали вдвох печальний я i вбогий карлос кастанеда якого дiвчина до мене привела за руку i я i вiн банальнi поряд з нею як українське сало поряд з ананасом нехай менi дарують патрiоти сала нехай менi простить вона я заїкався про любов а кастанеда торочив щось про некеровану нiким (мою ж звичайно) дурiсть та навiть роздiливши його рацiю я продовжую вiрити у дiда мороза хоч вiн до мене й не прийде надранок карлос поцiкавився пробач чому ти називаєш її дiдом я вiдповiв ти дивишся але не вмiєш бачити ти помиляєшся нi лиш обманююсь спокiйно виправляю кастанеду до речi з новим роком Жебрак прозрiває я стояв у черзi до неї за словом власне я стояв збоку вiд натовпу що її оточував i вигадував для себе пiльги якi без перешкод дозволили б отримати таке жаданне i цiлюще для мене слово позаяк статус жебрака нi цих анi жодних iнших пiльг не передбачав зрештою я їх i не потребував а вигадував лише для того аби прискорити час не маючи нiчого я мав усе все окрiм її слова яке ще ранiше випрошував у неї за яке уже заплатив цiну бiльше за яку важить лише життя я стояв наче перед зачиненими дверима аптеки в якiй сподiвався знайти лiки i смиренно чекав замислившись над рiзницею мiж милосердям i милостинею повз мене проходила жiнка я за звичкою простягнув руку спинившись вона плюнула менi у вiчi ти вiльний мовила на прощання витершись я озирнувся довкола хiба не вчив мене батько не вiр словам особливо коли вони належать жiнцi бiльше того не вiр власним очам особливо коли вони дивляться на жiнку я поправив на плечi торбу i неквапно рушив геть що жебраковi робити на мiтингу Жебрак i фiлософiя усе на свiтi умовне окрiм болю але й бiль вiдносний а отже вiдсутнiсть болю це також бiль котрого ми не чуємо все що ми не чуємо бiль i все що не бiль якщо ми його не чуємо також бiль лише вмiння чути дозволяє бачити а втiм не кожен хто бачить чує але кожен хто чує бачить однак можна чути i бачити та не розумiти тiльки тому хто розумiє завжди болить проте розумiння не є причиною болю а лише наслiдком провiдником розумiння тому так важко дається що йому протистоїть iнстинкт самозбереження зрештою нiщо в цьому свiтi не вiчне все минає а жебраки лишаються ОФІРИ
I звiвши суть до символу вручаєш менi двi макiвки вбереженi тобою вiд посягань наркоманiв i пронесенi через кордони мiлiцiї щоб впорскнути у мої набухлi вени мiнiмальну дозу сподiвання котра пiзнiше мусить вихлюпнутися очима очi тi будуть рiзного кольору i дивлячись на одне бачитимуть рiзне та це нiяк не буде зв’язане з їхнiм кольором а тiльки з прихованим виразом все приховане врештi-решт стає явним рiзниця лише в тому яке зернятко було загорнуте у землю ти вiдцвiла менi пилком жадання не торкнувшись уст лиш пелюстками обсмалила вiї невладний над собою тримаю у руцi два скiпетри шкодуючи що нiколи вони не слугуватимуть тарахкальцями на забаву нашим дiтям яких я зрiкся а ти не пам’ятаєш пiд мертвим серцем макiвки що так нестерпно їй болить II флакон з бурштинового скла iз срiбним переливом мав форму квiтки що цвiте у джунглях або деiнде не у нас вбирає аромат екзотики тут мешкав джин але помер вiд трьох твоїх вiдвертих небажань якi довiльно сам собi тлумачив вiд твого iменi той джин помер вiд трьох своїх бажань що загадав але не виконав i залишив менi у спадок своє житло i всi твої здiйсненнi небажання III палає свiчка чорнiє профiль i страшно трохи либонь з незвички горить iзнизу тремтить рука грайливе лезо язичка ув очi лиже сльозиться око ув оцi трiска на самiм днi глибоко свiча горить iз трiском горить мов церква неначе ризи але не зверху горить а знизу
IV помолись Богу Всевишньому пiд дахом якого мешкаємо опiкою якого живемо з дозволу якого мучимося зацiлованi спокусами задобренi лукавим мучимося вiд власної недосконалостi та гординi