Читати книгу - "Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін"

До формуляра і картки записуються такі відомості: прізвище, ім'я та по-батькові, рік і дата народження, родинний стан, місце народження і адреса замешкання до часу ув'язнення, освіта і фах, стаття засудження і на який термін, катеґорія працездатности, особисті прикмети (зріст, форма обличчя, колір волосся, інші прикмети), стан здоров'я, колишня партійна приналежність. В таборі на місці ув'язнення та праці записуються до формуляра ставлення до праці, на якій в'язень працює, коротка характеристика. Характеристики поведінки та ставлення до праці складаються в таборі на кожного в'язня що три місяці. Кожний в'язень має в таборі особистий «нумер». Підчас переходу до іншого табору «нумер» може змінятися.

УРО підпорядковується одному з заступників начальника управління групи таборів, а також III оперативному відділові.

Один або два рази на рік УРЧе кожного табору заряджує т. зв. інвентаризацію концтаборовиків. Це буває тоді, коли до табору прибувають та вибувають великими етапами в'язні, або коли УРЧе так заплутається в облікові, що не може дати йому ради. На день інвентаризації праця в таборі припиняється, за вийнятком агрегатів, що їх зупинити не можна, напр. водяні помпи в шахті, парові казани, електростанція, водотяг. Табір перегороджується на дві половини; до однієї з них заганяють всіх в'язнів. В перегородці робляться «ворота», а на воротях сидять за столом працівники УРЧе. Кожний в'язень підходить до воріт (столу) і називає своє ім'я та прізвище. Працівник УРЧе знаходить його картку запитує: «рік народження, за якою статтею засуджений, на який термін?» «Заінвентаризованого» в'язня перепускається до іншої половини табору. Процедура інвентаризації відбувається до пізньої години вечора. В цей день в'язні позбавлені їжі і відпочинку. Хворих та тих, що працюють на безперервно діючих агрегатах, інвентаризується на місці їхнього перебування.

Культурно-виховний відділ (КВО). В кожному окремому таборі існує культурно-виховна частина (КВЧ). Вона ніби то займається особистим вивченням в'язнів та «їхнім перевихованням». Ніякого перевиховання КВО не провадить. Згідно з інструкціями ГУЛАГ-у, політв'язнів мають «перевиховувати» лише фізичною працею, а не ідеологічно. В КВЧе в окремих таборах в 1936-40 рр. в переважній більшості працювали «битовики» або кримінальні злочинці з освітою, а очолюється КВЧе офіцером МВД. Завданням КВО організувати в таборах соцзмагання, опікуватися злочинцями-неповнолітками та умовляти «отказчиків» або кримінальних злочинців ставати до праці. За розпорядженням начальника табору, КВЧе скликає загальні збори концтаборовиків, на яких зачитується висліди виконання загального виробничого пляну та беруться різні соцзобов'язання.

Дуже рідко за дозволом III відділу, КВЧе силами в'язнів улаштовує концерти або театральні вистави.

При управлінні групами концтаборів КВО має оркестр, театр, кіно і бібліотеку, якими користуються лише кадровий склад МВД, вільнонаймані та воєнізована охорона. Фактично КВО виконує функції політвідділу і в своїй праці підпорядковане начальникові політвідділу. Начальник КВО весь час співпрацює з УРО, III оперативним відділом та воєнізованою охороною, а адміністративно підлягає одному з заступників начальника концтабору.

«Найширшу» працю КВЧ провадить серед ув'язнених жінок, де через таку «працю» бувають найогидніші випадки (бандити, рецидивісти та інші кримінальні злочинці відвідують ночами жіночі бараки, а всі повії користаються найбільшою прихильністю КВЧ).

Підчас звільнення з концтаборів КВЧ пише свою характеристику в'язневі про те, чи потребує він на «волі» працевлаштування, чи ні. В більшості таке працевлаштування рекомендується для кримінальних злочинців та безпритульних неповнолітніх, що відбули свій термін ув'язнення.

Таборовий суд і прокуратура — це окремі установи, що діють лише в концтаборах і лише в стосунку до в'язнів. Суд і прокуратура начальникові управління групою концтаборів підпорядковані внутрішньо-адміністративно, а в специфічній праці прокуророві ГУЛАГ-у, який нічого загального з совєтською прокуратурою не має. Це є своєрідна прокуратура МВД-КҐБ, її співпрацівники належать до кадрів МВД і діють за спеціяльними інструкціями.

Таборовий суд і прокуратура (про око) оформляють слідчі справи на в'язнів, що передає їм III відділ, яких обвинувачується в «контрреволюційній» ділянці вже в таборах. Вони також розглядають всі справи кримінальних злочинців, «отказчиків» від праці, втікачів та інших. Воєнізовану охорону, вільнонайманих та кадри МВД в концтаборах мають право судити тільки суди військ МВД.

До таборового суду в'язнів притягається переважно за:

а) систематичне порушення таборового режиму і відмовлення від праці;

б) самовільне залишення табору та втечу;

в) поповнення кримінальних злочинів у таборі та продаж таборового одягу;

г) зловживання під час виконання праці або на адміністративній посаді, пов'язане з псуванням таборового майна або порушення виконання виробничого пляну;

ґ) антисовєтську пропаганду, агітацію, шкідництво, саботаж та іншу «контрреволюційну» діяльність в таборі;

д) навмисний або випадковий спротив адміністрації, організування в таборі безпорядків, страйків, масових заворушень, спротивів.

Таборовий суд ухвалює кару згідно з Кримінальним Кодексом РСФСР, але вирок завжди надзвичайно суворий, особливо за ст. 58. До нової кари завжди додається той термін ув'язнення, який залишився ще перебувати по минулій, а при повторному поповненню нового «злочину» — обидві існуючі кари. Таким чином в'язень може перебувати в таборі безконечно, доки його не засудять на розстріл або він сам у таборі помре.

За втечу до 1940 року в'язнів судили на 3 роки додаткового ув'язнення в концтаборах: у 1940 році до втікачів застосовано ст. 58 п. 14, тобто, саботаж, кара за якою доходить включно до розстрілу.

Пляново-економічний відділ. Після всіх перерахованих відділів управління, — цей відділ відограє найбільшу вагу в виробничій діяльності системи концтаборів та в здійсненні таборового режиму. Від праці пляново-економічного відділу залежить виконання виробничих плянів, рація існування концтабору з економічного погляду, кількість працюючого контиґенту, зарахування концтабору до «передових» чи «відсталих» та характеристика надрядних управлінь виробничих здібностей самого начальника концтабору. Тому начальник управління завжди звертає велику увагу на працю пляново-економічного відділу, а його керівник безпосередньо підпорядкований заступникові начальника по виробництву. Пляново-економічний відділ немов у дзеркалі бачить усю працю концтабору та його рентабельність. Тому він, виходячи з заложень здійснення всякими середниками виробничих завдань, часто зударяється з карною політикою, що її застосовують у концтаборах. Одним з найголовніших підвідділів пляново-економічної частини концтабору є нормувальний, очолений старшим нормувальником, що має до своєї диспозиції підлеглих нормувальників. На нормувальників призначають або вільнонайманих, або з/к (в'язнів). В більшості — це «битовики», що мають технічну освіту, або політичні, засуджені за легкі провини («контрреволюційна пропаґанда») за