Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

На іконах тут святий

Михаїл, а там Микола.

Я задеревів. Аж чую:

Роздається голос з неба:

«Най такий ваш обряд буде!»

«Ні, такого нам не треба,

Господи!» - відмовив я.

«Чом, хіба ж вам сей поганий?» -

Знов питає голос з неба,

І гудуть при тім органи.

«Не кажу́,- відмовив я,-

Щоб поганий, сохрань боже,

Та сумління ботокудське

Зжитись з ним ніяк не може».

«А як я вам сам нака́жу,

Зробите по моїм слові?» -

«Господи, ми й против тебе

За свій обряд стать готові!»

Отоді просяла церков

Світом веліїм без міри,

І пронісся голос: «Радуйсь,

Мужу кам’яної віри!

Так твердого обрядовства,

Як в тім смирнім ботокуді,

Не було ні в Авраамі,

Ані в Якові, ні в Юді.

Тож за тебе й через тебе

Весь той рід благословлю я.

Стійте вічно при однім

І співайте алілуя!

В вашім краї най вовік

Релігійних війн не буде!

Не за віру, лиш за обряд

Ботокудські бийтесь люди!

І вовіки твердо стійте,

Хоч би як враги вас тисли,

Не за зміст, а лиш за форму,

За слова, а не за мисли.

Мов апостолам, даю вам

Дар пречудний і великий

Говорити всуміш всіми

Іностранними язики».

Ледве втих небесний голос -

Все довкола відмінилось:

З храму щезло все латинство,

Православне все зробилось.

Всі ікони візантійські,

З сонцем, місяцем, звіздами,

Попри мене йдуть єреї

З отакими бородами.

Всі по три рази хрестяться

І поклони покладають,

А трираменні хрести,

Де поглянь, усюди сяють.

І сліду нема органів,

Лиш дяків зо сто нараз

Прогриміло алілуя

І тропар на п’ятий глас».

Із сього сну Нещасний Филимон пророкує будущі напади на обряд, загріває ботокудів до твердості і сам запускає довгу бороду, о котру опісля закипає довга і уперта боротьба. Та даремно власті духовні і світські напирають з різних боків на Нещасного Филимона - він не піддався.

І та борода його

Історичною зробилась,

Ботокудія на неї

З гордощами вся дивилась.

Навіть чув я, що зложились

Ботокуди околичні,

Щоб по смерті Филимона

Заховать навіки-вічні

Бороду його. Є думка,

Щоб, немов святії мощі,

Дать її в «Голодний дім»

І поставити на дошці

У фляшчині хрусталевій,

Намочену в оковиті.

А над нею написати

Ті слова, зо срібла литі:

«Тутки спочиває з богом

Ботокудії прикраса -

Борода, що, наче пра́пор,

В лютім бої нам здалася.

Сила сильних, ум розумних

Не могли дійти до того,

Щоб сю бороду звернути

З раз повзятої дороги.

Той, що виплекав її,

Побідив у лютім бою,

Та не силою, умом,

А отсею бородою.

Весь свій вік на бороді

Опиравсь той ботокуда -

Ні давніше, ні пізніше

Не було такого чуда.

Тож зітхніть і тямте час той

Ви, потомки молоді,

Як все ботокудство висіло

На ось тій тут бороді!»

Дальший розділ посвячений боротьбі за календар, в котрій також побідило ботокудство. В тих побідах розвились і зложились його ідеали, ілюстровані в поемі при помочі ось якої параболи:

Уявіть собі: весь світ -

Величезний книш плескатий,

Зверху сонце - як цибуля,

Місяць - як чеснок лукатий.

Звізди - мак, котрим весь книш

Поприсипуваний згуста,

А внутрі його лежить

Всяке благо, мов капуста.

Всередині є земля,

Мов варена бараболя,

Нею ж по господній волі

Ботокудська править воля.

На землі такий порядок:

У долині бидло сіре

Робить, мре, хреститься й твердо

Все держиться предків віри.

Понад ним війти, жандарми,

Поліцейські своїм трудом

Лад піддержують суспільний,

Шлях рівняють ботокудам.

Наверху ж вони всі стали

У великій церкві враз

І по всіх безбожних правлять

Соборовий парастас.

В труні перед аналоєм

Разом складені розличні

«Ізми» неблагоподобні

І всі мрії єретичні.

А у стіп хреста на віку

Цвяхами прибиті вряд

Черепи Прудона, Штрауса,

Маркса й Дарвіна стоять.

Се той ідеал, котрий

Всі правдиві ботокуди

Серед сварів всіх і боїв

Невідступно носять в груді.

Розохочені побідами, вони пускаються пропагувати сей свій ідеал в сусідніх краях, а поперед усього в Холмщині, та тут пропадають. Також проби навернути прочу Європу на сей ідеал не повелися, з чого в поемі виведено ось яку мораль:

Добре рибам у воді,

Але кепсько їм в окропі;

Добре ботокудам дома,

Та загибель їм в Європі.

За одною невдачею йдуть другі. З Холмщини находять холмаки і забирають ботокудам чимало масних посад. В головній ботокудській газеті наступає також зміна: уступає первісний редактор, а його місце займає новий, про котрого сказано:

Муж той, хоч великий ростом,

Не дістав за дотеп премії,

І свою всю мудрість виніс

З угнівської академії.

Ставши шефом у «Ослові»,

Зараз він завів засаду:

Не читать його ніколи

Ані спереду, ні ззаду.

Отака надмірна скромність

Здивувала вже й самих

Ботокудів, і ходили

Дивні вісті поміж них.

Не один питав: «Чи правда,

Що новий редактор, де

Треба підписатись, тільки

Знак св[ятий] хреста кладе?»