Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Варю розбудило бліде блакитне світло повного місяця, яке пробралося в кімнату через незавішене вікно і боролося з щільною темрявою, яка ховалася по кутах спальні. Відразу після розмови з Дмитром Варя піднялася в свою кімнату і, не роздягаючись, кинулася на ліжко, намагаючись вирішити для себе як прожити ці кілька днів до приїзду чоловіка. Але пережитий стрес і випите заспокійливе зробили свою справу, вона провалилася в тривожний сон, який розвіявся зі сходом місяця.

Дівчина підійшла до вікна і мимоволі замилувалася пейзажем, що постав перед нею. На небі місяць був як величезний яскравий м'яч, що виливав струменясте яскраве світло, від якого ставало так ясно, що легко можна було розрізнити силуети садових статуй, дерев, навіть окремі листочки на них. Весь нічний світ був немов покритий сріблястою фарбою. Небо переливалося відблисками місячного світла, в ньому перепліталося світле і темне, надаючи йому особливу чарівність.

Раптом Варя побачила Оксанку стрімко прямуючу в бік будинку. «Цікаво, куди це вона ходила серед ночі? І як довго її не було? », - подумала дівчина і вирішила вийти їй назустріч і з'ясувати. Вони зіткнулися на сходах і Оксанка, яка не чекала нікого тут зустріти в такий час, навіть скрикнула від несподіванки і підняла на Варю заплакане обличчя.

- Куди ти ходила так пізно? Що сталося? Чому ти плачеш?

Вона спробувала її утримати, м'яко взяла за руку, але Оксанка вирвалася і холодно кинула їй:

- Я не зобов'язана перед тобою звітувати куди ходжу. Ти мені не мати. І я тобі вже говорила, що твоїй брехливій ​​турботі ніхто не повірить. Теж мені Мати Тереза!

Вона відштовхнула Варю, так що та мало не полетіла вниз по сходах і швидко побігла в свою кімнату. Варя також спочатку повернулася до себе, але поміркувавши, вирішила, як то кажуть, розставити всі крапки над і, пояснити Оксанці, що їм доведеться пожити разом ще кілька днів, і що краще їх прожити мирно, а потім вони зможуть розпрощатися назавжди. Вона рішуче попрямувала до кімнати Оксанки і постукала в двері, на що крізь схлипування почула:

- Ліз, йди до біса! Я не хочу з тобою розмовляти.

Варя не стала далі слухати і з силою штовхнула двері. Картина, що відкрилася їй, змусила її похолонути з остраху: Оксанка з обличчям залитим сльозами сиділа на ліжку, перед нею стояла відкрита коробка з ліками, з якої вона діставала флакони і висипала їх вміст, перед нею на покривалі була вже ціла гірка різнокольорових пігулок. Варя кинулася до неї, схопила за плечі і як слід струснула.

- Що ти робиш?! Говори, скільки ліків ти вже випила і яких? Я зараз викличу швидку.

Вона забігала по кімнаті в пошуках телефону, але усвідомила, що це не її спальня, вже хотіла бігти до себе, але почула у відповідь:

- Дай мені спокій! Швидка не потрібна. Я не встигла нічого випити.

Тоді Варя накинулася на неї і стала трясти як грушу:

- Ти в своєму розумі ?! Що могло тебе штовхнути на подібний крок? Ти подумала про свою маму, брата, Софійку? Що з ними було б, як вони жили б, якби тебе не стало? Невже твоє життя настільки погане, що ти вирішила звести з ним рахунки? Ну, відповідай, що сталося?

Оксанка спробувала вирватися з Варіних чіпких рук, але це їй не вдалося. Тоді вона спрямувала на Варю ненависний погляд і крізь сльози прогарчала:

- Це все через тебе! А тепер Ігор ... Сергій ... Мама ...

Ридання душили її, голос переривався.

- Зрозуміло. Я вже звикла, що в цій сім'ї я завжди в усьому винна, але хотілося б дізнатися, в чому конкретно моя вина, - спокійно промовила Варя. - Я нічого не розумію. Хто такі Ігор і Сергій? Ти можеш пояснити все по порядку.

- Добре, буде тобі по порядку - почала вона, витираючи сльози. - Після ваших пристрасних поцілунків з Ігорем ми з ним розлучилися. Але це його не влаштовувало, він почав переслідувати мене, сподіваючись все повернути. Однак усвідомивши, що це йому не вдасться, він почав ображати мене, придумувати про мене усілякі жахливі речі. Найгірше, що наші матері - подруги і вони всіляко прагнули нас помирити. Я жила як в пеклі, а все почалося через тебе.

- Це спірне питання, - сказала Варя примирливим тоном. - Якби він не спокусився на мій поцілунок, то де гарантія, що він не став би зраджувати з іншою жінкою. Невже через таку людину варто позбавляти себе життя?

- Справа взагалі не в ньому. Хоча ні, і в ньому теж, - продовжила Оксанка, збиваючись і нервово покусуючи губи. - Якось після занять Ігор особливо розійшовся зі своїми кепкуваннями і образами, він зі своїми дружками не давали мені пройти, він сипав сальні жарти в мою адресу, а решта дружно реготали. Раптом з'явився незнайомий хлопець, який вимагав припинити ці знущання і вибачитися. Але коли вони почали і з нього глузувати, він двом як слід врізав, а Ігора так скрутив, що він у мене просив вибачення, стоячи на колінах. З цього дня я по вуха закохалася в Сергійка, а як можна в такого не закохатися, він красивий, розумний, добре вихований. Ми почали зустрічатися, він був моїм героєм, моїм принцем на білому коні. Але позавчора все закінчилося.

Оксанка замовкла і знову залилася сльозами. Варя хотіла її заспокоїти, спробувала обійняти за плечі, але дівчина скинула її руки, подалі відсунулася і продовжила свою невеселу розповідь, ковтаючи сльози:

- Після занять Ігор мене спіймав і спробував насильно поцілувати. Але тут підійшов Сергій, який зазвичай мене проводжав після коледжу. Вони зчепилися, і Сергій його напевно вбив би, якби їх не розійняв наш фізрук. Але на цьому цей інцидент не був вичерпаний. Ігор розіграв з себе смертельно побитого, ліг в лікарню і погрожував подати заяву в поліцію. А його мати зателефонувала моїй і повідомила, що я зв'язалася з якимось злочинцем, який мало не вбив її сина. Через це ми з мамою і посварилися. Я мало не вбила її.

- Перед цим я теж поскандалила з Марією Степанівною, і вона дуже нервувала. Так що в тому, що сталося, є і моя вина, - запевнила її Варя. - Але я впевнена, що вона скоро видужає і ваша сварка забудеться як страшний сон.