Читати книгу - "Принцеса для демона, Стефанія Лін"

Сеер

Розібравшись з нападниками відправляють за своєю нареченою-наложницею-невільницею-проблемою. Пішки. Відкривати портал і переноситись до неї надто швидко не хочеться – боюсь, що знищу на місці. Злість гірше урагану вирує у мені й загрожує вилитися в щось жахливе.

Подумати тільки, втекла. Все одно втекла. Спочатку пір'я повиривала, а потім під ранок зникла, і коня вкрала. Мого. В мене вже й слів не вистачає, щоб знайти назву цій Лелі. Проблема – надто мало, адже вона дещо більше, ніж просто проблема.

Невже дійсно думала, що може зникнути ще й безпечно дістатись хоч куди-небудь? Не розумію на що розраховувала. І подругу кинула в обіймах Мельхома. Це,правда, було сюрпризом для мене – вони в одному ліжку. Але хто я такий, щоб заборонити брату спати з тією, кого він хоче?

Ліс стрімко стає рідшим, а шлях крутим. Розкриваю крила та злітаю у небеса ламаючи на ходу кілька гілок. Хочеться викиду адреналіну, особливо після вчорашньої непокори та пристрасного моменту, коли я вже майже впевнив себе, що зроблю будь-що, аби ця проклята Ліліана стала моєю фізично.В обличчя б'є свіже повітря сповнене запахів листя, квітів і гірських схилів. Покружлявши над верхівками дерев та позмагавшись з птахами у вправності вдається заспокоїти власний гнів й тільки тоді спускаюсь до Лелі. Вже давно знаю, де вона. Але от, що неочікувано – її тіло у формі зірки поруч з річкою. Очі заплющені, груди повільно підіймаються, волосся розміталось та сплуталось. Тільки пір'я мого ніде не видно у цій зачісці.

Підходжу, безшумно крокуючи по землі й завмираю над нею затуливши тонкий промінь сонця.

Гарна, бісова дівка!
 

*****
Леля

Розплющую одне око й бачу над собою загрозливого вигляду морду Демоняки. Приперся. Так швидко. Аж вити хочеться від розчарування. Дивиться на мене, розпустивши за спиною крильця: білосніжна сорочка у крові та порізах; шкіряні штани теж розрізані на стегні, волосся хаотично стирчить у різні боки, і на вилці мілка подряпина. Не імператор, а прямо герцог після захисту дами серця. Ну типу мене. Ха і ха.

– Що? – Фиркаю, але продовжую лежати. – Хочеш поділитися ще пір'ям? А то вчорашнє загубила поки тікала від тих...не знаю хто вони.

Погляд Сеера звужується, брови нахмурені, уста піджаті. Злий, чортяка, на мене? Але випад про пір'я ігнорує.

– Ти втекла.

– І?.

– Ти підставила під небезпеку своє життя, життя моїх воїнів і власної служниці.

– Моя служниця вирішила, що Мельхом краще, ніж я. Твої воїни – демони. А моє життя для тебе все одно нічого не варте.

– Не важливо. Будь-яке життя варте того, щоб бути на цьому світі.

– О, так??? Так дай відповідь, о мій наречений, якого біса ти тягнеш мене у Долину Пісків і з якого дива раптом вирішив зробити нареченою, якщо з самої моєї появи у палаці я була лише невільницею, а?!

Головне, так і підглядаю за ним одним оком і все ще лежу на траві. Після підйому зовсім немає бажання вставати. Та й сил теж. А після скакання на конику Сеера, сідниці нагадують суцільний синець.

– Тебе це не стосується! І в палаці моєму ти з'явилася тому що я тебе приніс туди!

– Справді? – Протягую. – Звідки ж?

– З води витягнув! – Сеер втрачає терпіння. Блискавки спалахують у чорних очах.

– Перестань вішати мені свої макарони на вуха! З якої води?! Я була у відьми вдома, у своєму місті, вимірі й часі, а прокидаюсь тут, хрін знає де!

– Макарони? – Здивовано. Але відмахується. Ага, не до них зараз, точно! – Послухай, хочеш правду?

– Гиркає. – Слухай. До мене пливла принцеса Ліліана, донька імператора Ремаксу. Вона мала стати мені за дружину, якби ми так вирішили, але щось пішло не так. Не знаю, що. На твоє щастя я знайшов тебе у воді, неподалік від вод, що поруч з палацом. Думав ти – Ліліана. Приніс у палац. Та як виявилось, до мене знайомитись прийшла дикунка. Побачивши тебе одразу відчув, що ти тут чужа – енергетика зовсім інша. Але це нічого не змінює. Як і сказав, ти – моя невільниця, наречена, раба – називай як хочеш. Я мушу привезти тебе у Долину Пісків, а розбиратись звідки й чому ти тут з'явилася й де справжня Ліліана не хочу й не буду. Все сталося так, як мало. Зараз моя ціль – зробити тебе нареченою. На тобі моя печать і я завжди знайду тебе. Завжди.

– І для чого ж ти тягнеш мене у свою Долину? – Уїдливо.

Сідаю, відчувши злість від його слів. Врятував він мене. Можливо й так, можливо відьма котра закидала мене в інший вимір зробила свою підлість так, як вміла і могла. Та хіба це дає дозвіл загрібати мене своїми лапищами й тягнути невідомо куди?! І підозрюю, що нічого доброго в тій Долині мене не чекає, адже він з таким ентузіазмом рветься туди.

– Це вже не твої проблеми. Зараз маєш запам'ятати одне – твій обов'язок слухати свого імператора.

– Ти не мій імператор! – Гиркаю. – Ти для мене взагалі ніхто! Ясно? Не збиралась і не збираюсь слухати тебе!

Сеер важко зітхає. Від люті, що опанувала ним, бачу, готовий звернути моє бідне тіло у баранячий ріг, але стримується. Не тому, що шкода мене, а тому, що я потрібна йому для власних егоїстичних цілей!

А потім наді мною з помахом його руки з'являється щось дивне: сірі вихори сплетені із золотими та сріблястими кольорами. Демоняка хапає мене за шкірку й закидає у цю дивну дірку чи що воно там таке і...все.

Бах, вже лежу на матраці у наметі. Та щоб його! Оце то втекла!

Кицюня стрімко біжить на мене та валить чорними лапами назад, як тільки намагаюсь сісти й облизує шершавим язиком. Не розумію, коли це я встигла заслужити її любов, але потай боюсь, що зараз ось так оближе, а потім голову відкусить. Тим паче її лапка значно більша за мою долоню.