Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Поки що мене вдовольнить і Блісс. Ви громадянка Фундації, Блісс?

— Ні, мадам.

— Громадянкою якого світу ви є, Блісс?

— У мене немає документів, що свідчать про належність до будь-якого світу, мадам.

— Немає документів, Блісс? — Міністерка зробила маленьку позначку в паперах перед собою. — Цей факт зафіксовано. Що ви робите на борту корабля?

— Я пасажирка, мадам.

— Чи просили депутат Тревіз або доктор Пелорат ваші документи перед тим, як ви ступили на борт, Блісс?

— Ні, мадам.

— Чи повідомили ви їх, що не маєте документів, Блісс?

— Ні, мадам.

— Яке ваше призначення на борту корабля, Блісс? Чи відповідає ваше ім’я вашому призначенню?

— Я пасажирка й іншого призначення не маю, — гордо відказала Блісс.

— Навіщо ви прискіпуєтесь до цієї жінки, міністерко? — втрутився Тревіз. — Який закон вона порушила?

Міністерка Лізалор перевела погляд із Блісс на Тревіза:

— Ви чужинець, депутате, і не знаєте наших законів. А втім, ви підпадаєте під них, вирішивши відвідати наш світ. Ви не привозите своїх законів із собою; мені здається, це загальне правило Галактичного закону.

— Згоден, міністерко, але це не пояснює мені, який саме з ваших законів вона порушила.

— Згідно із загальним для Галактики правилом, депутате, відвідувачка з територій за межами відвідуваного світу мусить мати при собі документи. Чимало світів щодо цього питання невимогливі, бо туризм для них важливіший або ж вони взагалі не зважають на закон. Ми на Компореллоні не такі. Наш світ поважає закон і твердо його дотримується. Вона — особа без світу, а отже, порушує наші закони.

— У неї не було вибору. Я керував кораблем і привіз її на Компореллон. Їй довелося супроводжувати нас, міністерко; чи ви гадаєте, що вона мала попросити викинути її у космос?

— Це всього лиш означає, що ви теж порушили наші закони, депутате.

— Ні, це не так, міністерко. Я не чужинець. Я громадянин Фундації, а Компореллон та підвладні йому світи є приєднаними державами Фундації. Як громадянин Фундації, я можу вільно тут подорожувати.

— Авжеж, депутате, якщо маєте документи, які доводять, що ви справді громадянин Фундації.

— А я їх маю, міністерко.

— Однак навіть як громадянин Фундації ви не маєте права порушувати наші закони, привозячи із собою особу без світу.

Тревіз завагався. Прикордонник, Кендрей, очевидно, не стримав слова, тож сенсу захищати його не було. Він мовив:

— Нас не зупинили на міграційній станції, і я вирішив, що це означає, що мені дозволено привезти цю жінку із собою, міністерко.

— Це правда, що вас не зупинили, депутате. Це правда, що про жінку не доповіли міграційні органи і що її пропустили. Утім я можу запідозрити, що чиновники на пропускній станції вирішили, і доволі слушно, що важливіше доправити ваш корабель на поверхню, ніж турбуватися через особу без світу. Строго кажучи, те, що вони зробили, було порушенням закону, і з цим треба належно розібратися, але я не сумніваюся, що у вердикті порушення назвуть виправданим. Ми — світ жорсткого закону, депутате, але жорсткого не на шкоду здоровому глузду.

— Тоді я закликаю здоровий глузд пом’якшити вашу жорсткість, міністерко, — негайно відповів Тревіз. — Якщо ви справді не отримували інформації з міграційної станції щодо наявності на борту особи без світу, отже, на момент нашої посадки ви не знали, що ми порушили якийсь закон. Однак доволі очевидно, що ви вже готові були затримати нас, щойно ми сіли, і саме так і вчинили. Чому ви так вчинили, якщо у вас не було підстав вважати, що щось було порушено?

— Розумію ваше збентеження, депутате, — усміхнулася міністерка. — Прошу, дозвольте запевнити вас, що отримана чи не отримана інформація про статус вашої пасажирки ніяк не стосується вашого затримання. Ми діємо в інтересах Фундації, до якої, як ви зазначили, Компореллон є приєднаною державою.

— Але це неможливо, міністерко, — втупився у неї Тревіз. — Навіть гірше. Це сміховинно.

Смішок міністерки скидався на гладенький потічок меду.

— Цікаво, що ви вважаєте сміховинність гіршою за неможливість, депутате. Тут я з вами погоджуюся. Утім, на жаль для вас, ані те, ані інше. Чому б це було так?

— Бо я офіційний член уряду Фундації з місією від нього, і те, що уряд забажав би арештувати мене чи навіть мав би таку владу, абсолютно незбагненно, адже мене охороняє депутатська недоторканність.

— Ох, знову пропускаєте мою посаду, але ви вельми засмучені, тож це, напевно, можна вибачити. Та все ж мені безпосередньо не наказували арештувати вас. Я роблю це лише тому, що в такий спосіб можу виконати прохання, депутате.

— І що це за прохання, міністерко? — поцікавився Тревіз, намагаючись тримати емоції під контролем у присутності цієї масивної жінки.

— Конфіскувати ваш корабель, депутате, та повернути його Фундації.

— Що?

— Ви знову випускаєте мою посаду, депутате. Це дуже недбало з вашого боку і не допомогає вам доносити свою думку. Наскільки я розумію, корабель вам не належить. Його розробили для вас, чи, може, ви його збудували, чи заплатили за нього?

— Авжеж ні, міністерко. Його надав мені уряд Фундації.

— Тоді, припускаю, уряд Фундації має право скасувати це надання, депутате. Гадаю, це цінний корабель.

Тревіз не відповів.

— Це гравітаційний корабель, депутате, — продовжувала міністерка. — Їх не може бути багато, і навіть у Фундації, мабуть, у флоті всього кілька. Вони, напевно, шкодують, що надали один із них вам. Можливо, ви зможете їх переконати надати вам інший, не такий цінний корабель, який водночас цілком годитиметься для вашої місії. Але ми мусимо забрати корабель, на якому ви прибули.

— Ні, міністерко, я не можу покинути корабель. Не можу повірити, що Фундація вас про це просить.

— Не мене особисто, — всміхнулася міністерка. — І не Компореллон зокрема. У нас є підстави вважати, що прохання було розіслано кожному із численних світів і регіонів, підвладному чи союзному Фундації. Із цього я роблю висновок, що Фундації не відомий ваш маршрут і вона шукає вас із вельми гнівним запалом. А із цього випливає, що ви не маєте пов’язаної з Компореллоном місії в інтересах Фундації, — бо в такому разі вони б знали, де ви, і звернулися б конкретно до нас. Коротше кажучи, депутате, ви мені брехали.

— Я хотів би побачити копію запиту, який ви отримали від уряду Фундації, міністерко, — з певними труднощами вимовив Тревіз. — Гадаю, я маю на це право.

— Авжеж, якщо справа дійде до суду. Ми дуже серйозно ставимося до наших юридичних форм, депутате, і ваші права буде повністю захищено, запевняю вас. Однак краще й простіше дійти згоди тут, без розголосу і зволікань, властивих судовому процесові. Нам би цього хотілося, і я певна, так само й Фундації, яка не бажала б, щоб Галактика дізналася подробиці про депутата-втікача. Це виставить Фундацію у сміховинному світлі, що, за вашими й моїми оцінками, гірше, ніж у неможливому.

Тревіз знову промовчав. Міністерка вичекала мить, тоді так само незворушно продовжила:

— Послухайте, депутате, так чи інакше, за неформальною згодою чи через суд, ми маємо намір