Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

Почулися радісно-здивовані вигуки, після чого всі хором покликали офіціанта.

— То як твоя виставка, Корнфеде? — запитав Айзек.

— О, шикарно, шикарно, — відповів той і потім чомусь дуже голосно додав: — Лін приходила туди в рибалок.

— Ясно, — спокійно сказав Айзек. — Тобі сподобалося, Лін?

Вона коротко махнула на знак згоди.

Корнфеда повністю поглинуло споглядання грудей Александріни в глибокому декольте її нехитрого вбрання. Айзек перемкнув увагу на Лін.

— Ніколи не повіриш, що зі мною сталося... — почав він.

Лін стисла під столом його коліно. Він зробив те саме у відповідь.

Айзек пошепки коротко виклав Лін та Дерхан історію появи Яґарека в його робітні. Він благав їх мовчати й постійно озирався, аби пересвідчитися, що ніхто не підслуховує. Під час розповіді принесли замовлену ним курку, і він, голосно плямкаючи, розказував про зустріч у «Місячних доньках» і про десятки кліток з піддослідними тваринами, що ось-ось мали доставити прямісінько до його лабораторії.

Закінчивши, він відкинувся на спинку стільця й усміхнувся до співрозмовниць, та потім на обличчя набігла хмара й він винувато спитав у Лін: «Як твоя робота?»

Вона безтурботно гойднула рукою.

«Нічого такого, серце моє, — подумала вона, — що я могла б тобі розказати. Поговорімо про твій новий проект».

Від явної однобокості діалогу на Айзековому лиці з’явився винуватий вираз, однак він не міг нічого з собою зробити. Він увесь там, у роботі. Лін охопила знайома сумна ніжність. Сум — від його самозаглиблення в такі моменти одержимості, ніжність — за пристрасть і запал.

— Ось, гляньте, — промимрив він раптом і, витягши з кишені якийсь папірець, розклав його на столі.

Це була афіша ярмарку, що проводився в Себек Круа. Зі звороту папірець хрумтів від засохлого клею — Айзек зірвав його зі стіни.

ДИВОВИЖНИЙ і НЕПОВТОРНИЙ ЯРМАРОК ПАНА БОМБАДРЕЗІЛА гарантовано вразить і зачарує найбільш пересичену публіку. ПАЛАЦ КОХАННЯ, ЗАЛ ЖАХІТЬ, ВИХОР і ще чимало атракцій за помірними цінами. Приходьте також узріти небачений досі паноптикум — ЦИРК ХИМЕР. ЧУДОВИСЬКА й ДИВОВИСЬКА з усіх куточків Бас-Лаґу! ПРОВИДЦІ з РОЗКОЛОТОЇ ЗЕМЛІ, справжній ПАЗУР ТКАЧА, ЖИВИЙ ЧЕРЕП, розпусна ЖІНКА-ЗМІЯ, URSUS REX король ведмедів, крихітні КАКТОЇДИ-КАРЛИКИ, ҐАРУДА, крилатий володар пустелі, КАМ’ЯНІ ЛЮДИ з БЕЖЕКУ, ДЕМОНИ у клітках, РИБА-ТАНЦІВНИЦЯ, скарби, викрадені з ҐЕНҐРІС й чимало інших ЧУДЕС і ДИВОВИЖ. Деякі атракціони не рекомендовані для надчутливих і нервових персон. Вхід — 5 стіверів. Сади Себек Круа, з 14 місяця чета до 14 мелуарія. Щодня з 6 ранку до 11 вечора.

— Бачте? — загорлав Айзек і тицьнув пальцем у папірець. — У них є ґаруда! Я розсилав запити по всьому місту в пошуках всякої підозрілої всячини, і врешті, певно, отримав би купку напівздохлих галок, а тут раптом довбаний ґаруда у мене на порозі!

«Збираєшся піти?» — жестами запитала Лін.

— Ще б пак! — фиркнув Айзек. — Просто звідси! Я подумав, ми всі можемо піти. А іншим, — продовжив він, стишивши голос, — не обов’язково знати, чого я туди йду. Тобто, ярмарок — це ж, у всякому разі, весело. Правда ж?

Дерхан сяйнула посмішкою й кивнула.

— Хочеш поцупити ґаруду чи як? — прошепотіла вона.

— Ну, гадаю, я міг би випросити декілька геліотипій чи навіть прийти до лабораторії... Не знаю. Щось придумаю. То ви як? Хочете на ярмарок?

Лін витягла з гарніру Айзека маленький помідорчик, обтерла його від курячого соусу і, вхопивши його мандибулами, почала жувати.

— Повеселимося, — відповіла вона знаками. — Ти платиш?

— Та хоч за всіх! — гукнув радісно та подивився на неї і на мить затримав погляд. Потім озирнувся, чи ніхто не бачить, і незграбно показав жестами: «Скучив за тобою».

Дерхан тактовно відвернулася.

Лін перервала розмову, аби цього не зробив він. Вона гучно плеснула в долоні, поки всі за столом не повернули до неї обличчя. Вона почала говорити знаками, попрохавши Дерхан перекладати.

— Айзеку дуже свербить довести, що плітки про те, що вчені не вміють відпочивати, неправда. Інтелектуали й рафіновані розпусні естети, як ми, вміють гульнути, а тому Айзек пропонує нам ось що... — Лін помахала листком і кинула його в центр столу, щоб усім було видно. — Каруселі, чудеса, видовища й шпурляння кокосами за якісь там п’ять стіверів, котрі Айзек великодушно готовий заплатити...

— Не за всіх, ти, порося! — гримнув Айзек удавано обурено, однак слова потонули у п’яному гамі вдячних.

— ...готовий заплатити, — продовжила незворушно Дерхан. — У зв’язку з цим маю пропозицію: зараз допиваємо, доїдаємо й пензлюємо до Себек Круа.

Почулися голосні схвальні вигуки. Хто вже допив і доїв, починали збирати сумки. Інші з подвоєним апетитом накинулися на устриці, салати й смажені банани. Хоч якось організувати навіть крихітну групку й синхронізувати дії — завдання не з легких, похмуро розмірковувала Лін. Доведеться почекати, доки всі зберуться.

Айзек з Дерхан перешіптувалися через стіл прямо перед Лін. Її антенки сіпнулися. Вона вхоплювала деякі обривки їхнього бурмотіння. Айзек жваво обговорював політику. В дебати з Дерхан він укладав своє туманне, нікому не адресоване й ущипливе соціальне невдоволення. Він рисується, подумала Лін, з усіх сил намагаючись вразити небагатослівну журналістку. Це її повеселило й дещо роздратувало.

Вона помітила, як Айзек обережно передав через стіл монету й отримав натомість простий конверт. Безсумнівно — з останнім випуском «Безтямного бродяги», підпільної радикальної газети, для якої писала Дерхан.

Якщо не рахувати туманну неприязнь, яку вона почувала до варти й уряду, Лін була створінням аполітичним. Вона відкинулася на спинку стільця й подивилася вгору, на зорі, крізь бузковий серпанок підвісного ліхтарика. Вона намагалася пригадати, коли востаннє бувала на ярмарку: спом’янулися шалені палімпсести запахів, свист і рип, підлаштовані конкурси й дешеві призи, екзотичні тварини та яскраві костюми, і все це скупчене в непевне, бучне, хвилююче ціле.

Ярмарок — це місце, де звичайні правила ненадовго забуваються, де банкіри й злодюжки вигукують захоплене «Овва», заворожені й приємно збуджені. Навіть найменш зухвалі сестри Лін прийшли б на ярмарок.

В одному зі спогадів дитинства вона кралася повз ряди барвистих наметів, аби постояти біля моторошної, небезпечної, різноколірної каруселі, велетенського колеса на Ґелмарчському ярмарку років зо двадцять тому. Хтось — вона так і не дізналася, хто, якась перехожа хепрі чи жалісливий торговець