Читати книгу - "Видозмінений вуглець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Отже, ми запізнимося, — сказала вона. — Гадаю, вам треба поснідати.
Посеред Затоки було холодно.
Я виліз із автотаксі на блякле сонечко та сильний вітер. Уночі був дощ, і довкола внутрішньої території досі супилося кілька громад сірих купчастих хмар, які похмуро опиралися спробам невблаганного морського бризу їх прибрати. Я підняв комір свого літнього костюма й подумки зауважив, що треба купити пальто. Нічого особливого, щось до середини стегна з коміром і кишенями, в які можна запихати руки.
Прескотт біля мене явно було страшенно затишно в пальті. Вона розплатилася з таксі, змахнувши великим пальцем, і ми обоє відступили, поки воно здійнялося. Мої руки та обличчя овіяла приємна хвиля теплого повітря з підйомних турбін. Я закліпав, захищаючись від невеличкого вихору гравію та пилу, й побачив, як Прескотт робить те саме, піднявши худорляву руку. А тоді таксі зникло, з гудінням долучившись до вулика в небі над суходолом. Прескотт повернулася до будівлі за нашими спинами й лаконічно показала на неї великим пальцем.
— Сюди.
Я запхав руки в надто малі кишені костюма й пішов за нею. Трохи зігнувшись назустріч вітру, ми попхалися довгими закрученими сходами до «ПсихаСек Алькатрас».
Я очікував побачити будівлю з високим рівнем безпеки й не був розчарований. «ПсихаСек» розташовувалася у кількох низьких, двоповерхових видовжених модулях із глибоко утопленими вікнами, як у військовому командному бункері. На цьому тлі виділявся лиш один купол на західному кінці, де, як я гадав, мало зберігатися обладнання для супутникового висхідного каналу. У комплексі переважала бліда гранітно-сіра барва, а відбивальні вікна були димчасто-помаранчеві. Не було ані голодисплеїв, ані радіооголошень — взагалі нічого, що могло би сповістити нас, що ми прибули туди, куди слід, окрім простої таблички, вигравіруваної лазером у скісній кам’яній стіні вхідного блоку:
AT «ПсихаСек»
Видобуток і безпечне зберігання ЦЛВ
Перечохлення у клонів
Над табличкою було маленьке чорне вартове око, обабіч якого висіли динаміки з важкими решітками. Уму Прескотт підняла руку й помахала йому.
— Ласкаво просимо до «ПсихаСек Алькатрас», — жваво промовив голос-конструкт. — Прошу назватися впродовж наступних п’ятнадцяти секунд.
— Уму Прескотт і Такеші Ковач, прийшли до директора Наймана. Ми за домовленістю.
По нас обох з голови до ніг пробіг тоненький зелений сканувальний лазер, а тоді одна частина стіни плавно відсунулася назад і опустилася, відкривши прохід усередину. Радий сховатися від вітру, я спритно зайшов у цю нішу і, залишивши Прескотт позаду, пройшов коротким коридором за помаранчевими вогниками, як на злітно-посадковій смузі, до рецепції. Щойно ми вийшли з проходу до рецепції, масивна вхідна плита з гуркотом піднялась і знову зачинилася. Надійний захист.
Рецепція — кругла зона з теплим освітленням і скупченнями крісел та низьких столів, встановлених за сторонами світу. На півночі та на сході сиділи невеликими групами люди й стиха перемовлялися. Посередині стояв круглий письмовий стіл, за яким сидів, ховаючись за цілим арсеналом секретарського обладнання, адміністратор. Тут не було жодних штучних конструктів: то була реальна людина, стрункий молодик, заледве двадцятирічний, який підняв розумний погляд, коли ми підійшли ближче.
— Можете одразу проходити, пані Прескотт. Кабінет директора вгорі, за третіми дверима праворуч.
— Дякую, — Прескотт знову пішла перша; щойно ми відійшли досить далеко, щоб нас не почув адміністратор, вона ненадовго обернулася і пробурмотіла: — Відколи цей комплекс було збудовано, Найман трохи гне кирпу, та загалом, він хороша людина. Постарайтеся не дати йому себе роздратувати.
— Звісно.
Ми йшли так, як сказав адміністратор, поки під названими ним дверима мені не довелося зупинитися і придушити смішок. Найманові двері, безсумнівно, створені з найкращим можливим на Землі смаком, повністю, згори донизу, складалися з дзеркального дерева. Після висококласної системи безпеки та зустрічі з адміністратором із плоті та крові, це видавалося майже таким самим витонченим, як плювальниці у вигляді піхов на Складі портових повій мадам Мі. Моя веселість, напевно, була очевидна, тому що Прескотт, стукаючи у двері, насупилася.
— Заходьте.
Сон чудово позначився на взаємодії між моєю психікою та моїм новим чохлом. Опанувавши своє орендоване обличчя, я зайшов у приміщення слідом за Прескотт.
Найман сидів за столом і на позір працював за сіро-зеленим голодисплеєм. Він був худий, серйозний на вигляд чолов’яга, який демонстративно носив зовнішні очні лінзи у сталевій оправі, що пасували до його дорогого чорного костюма та короткого охайного волосся. У його погляді з-за лінз була помітна легка огида. Коли Прескотт зателефонувала йому з таксі та сказала, що ми затримаємося, він не зрадів, але Банкрофт явно з ним зв’язався, тому що Найман погодився на пізнішу зустріч зі стриманою покірністю дисциплінованої дитини.
— Оскільки ви, пане Ковач, попросили дозволу оглянути наші об’єкти, може, почнемо? Я звільнив свій графік на наступні пару годин, але на мене чекають клієнти.
Щось у Наймановій поведінці нагадувало коменданта Саллівана, але цей Салліван був набагато приємніший і не такий ображений. Я побіжно оглянув Найманові костюм і обличчя. Можливо, комендант став би таким, якби зробив кар’єру у зберіганні найбагатших, а не кримінальних елементів.
— Чудово.
Далі стало досить нудно. «ПсихаСек», як і більшість сховищ ЦЛВ, була хіба що велетенським набором складських полиць із кондиціонуванням. Ми пропленталися підвальними приміщеннями, охолодженими до температури від 7 до 11 градусів за Цельсієм, рекомендованої виробниками видозміненого вуглецю, подивилися на стелажі з великими, тридцятисантиметровими дисками розширеного формату та помилувалися видобувальними роботами, що бігали широкими рейками вздовж стін сховища.
— Це подвійна система, — з гордістю пояснив Найман. — Кожен клієнт зберігається на двох окремих дисках у різних частинах будівлі. Розподіл коду випадковий, знайти їх обох може лише центральний процесор, а блокування системи запобігає одночасному доступу до обох копій. Щоб завдати якоїсь реальної шкоди, треба було би вдертися сюди та двічі проминути всі системи безпеки.
Я ввічливо загмикав.
— Наш супутниковий висхідний канал працює через мережу щонайменше з вісімнадцяти орбітальних платформ безпечного допуску, орендованих у випадковій послідовності, — Найман надто захопився власного презентацією. Здавалося, він забув, що ані Прескотт, ані я не приїхали купувати послуги «ПсихаСек». — Жодну орбіталку не орендують більш ніж на двадцять секунд за один раз. Оновлення віддаленого зберігання надходять голкокидками, а маршрут їхньої передачі неможливо спрогнозувати.
Строго кажучи, це було не так. За наявності штучного інтелекту з відповідним розміром і нахилами рано чи пізно цього можна було б домогтися, але це було все одно що хапатися за соломинки. Тим ворогам, які нападають на жертв за допомогою ШІ, не треба добивати людей, стріляючи їм у голову з частинкового
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Видозмінений вуглець», після закриття браузера.