Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Розкол стався, коли вони знайшли джерело надзвичайно потужної енергії, саме джерело не описувалося, розповідалось про його вплив. Воно, начебто, наділяло магів ще більшою силою, але й назавжди змінювало її, міняючи магічні потоки. Так і з'явився поділ, який ми маємо зараз. Найближчими до старої маги були абсолютники. Від чого залежить дар мага або магині не пояснювалося.

Про жінок магесс в книзі говорилося мало, відзначалось, що спочатку магією володіли тільки чоловіки, а потім після змін, магію стали наслідувати й дівчата.

– Не густо. – подумала дочитавши останню сторінку.

Втім, тепер зрозуміло, чому будівля академії така потворна. Це зараз наші творчині можуть будь-який шедевр побудувати, вони ж для цього навчаються.

Блимнув кристал і я побачила дядька Роберта. Виглядав він як завжди, й не скажеш, що з ним щось не так.

– Еллі, привіт! Ти ще не перетворилася на синю панчоху із тими своїми книжками? А ця сукня? Кожного разу як на неї дивлюсь очам боляче! – він картинно закотив очі.

Я посміхнулася.

– Привіт! Та не думаю, що від пари книжок стану надто розумною, а до сукні я вже звикла.

– Що ж це добре, я хотів тобі нагадати, що за тиждень буде свято Чарівного місяця, тож, я тебе чекаю вдома, буде урочистий прийом і танці. Вас з академії відпустять раніше. Треба ж підібрати наряди та все, що ви там дівчата зазвичай робите.

– Так, дядечку я пам'ятаю, і вже  не можу дочекатися коли приїду додому, я дуже скучила.

– І я скучив, дівчинко моя, чекаю на тебе, бувай!

– Бувай!

Серце стиснуло від болю, та я не дозволила собі впасти у відчай. Ні, ні й ще раз ні! Я буду боротися!

За цими всіма подіями я й забула про свято Чарівного місяця. Святкували його кожного літа, у саму коротку ніч і найдовший день.

За легендою одного разу магесса, на ім'я Лілі закохалася у простого чоловіка без магії, на ім'я Грег. Такого красеня, що всі хто б його не побачив втрачали розум від кохання.

Однак, Лілі красою похвалитися не могла, й сама це знала, але чоловік відповів їй взаємністю. Вона знала, що її батько ніколи не дозволить їй вийти заміж за коханого, тож, наважилась втекти й таємно з ним одружитися.

Одначе, коли Лілі дивилася на себе в дзеркало, крихітні сумніви точили її серце: чи справді він її любить, чи, може, хоче її використати задля грошей і статусу? Адже, навіть якщо батько зрікся б її, все одно вона отримає спадок від своєї бабусі.

Так роздумуючи вона вийшла в ночі до саду. Повний, яскравий місяць осяював все навкруги.

– Лілі! – хтось покликав її.

– Хто тут?

– Я допоможу тобі Лілі – я місячне світло! – сріблясті промінці торкнулися її волосся – Не журися, просто прийди сюди завтра зі свої коханим, і спитай чи справді він тебе любить. В моїх проміннях він не зможе збрехати.

Так вона і зробила.

Вони сиділи удвох на березі озера в саду, й Лілі спитала:

– Любий, Грегу, скажи, ти справді мене кохаєш?

Чоловік відкрив рота, щоб відповісти й закляк. Він відкривав і закривав рот неначе риба.

– Ні, – нарешті видихнув – ні, я не люблю тебе, і ніколи не любив, я хочу лише твоїх грошей! – він з жахом подивився на магессу.

– Що... що ти зі мною зробила, відьма! – закричав.

– Нічого, ти просто сказав мені правду. – сумно відповіла магиня.

Що ж до того, що сталося далі, то було декілька версій. За однією – магесса просто вигнала Грега і заборонила йому з'являтися у місті.

А от за іншою – вона наклала на брехуна закляття, щоб всі знали яка потворна в нього душа. З того часу, ті, хто його бачив тікали від жаху, таким чудовиськом він став.

Але в будь-якому варіанті, магесса вийшла заміж за мага й жила довго і щасливо.

Особисто я вважала, що ця легенда більше схожа на урок нерозумним юним магиням. Мовляв, не треба зв'язуватися зі звичайними людьми.

Проте, вважалося, що в цей день, а точніше ніч, той, хто потрапить у місячні промені не зможе збрехати.

Навіть у магічному світі вірити в таке було б дурістю, та все одно святкували кожного року. В місті проходили вистави «Лілі та Ґрег». Дівчата таскали своїх наречених до озера і питали усілякі дурниці, а ще було весело. Раніше на танці мене не пускали, тож, доводилось підглядати. Тепер зможу танцювати досхочу.

Я хотіла запросити Флору і Марту до себе на свято, та виявилося, що дівчат дуже чекають вдома.

Отже, додому я приїхала за день до святкової події.

Мене зустрічав дядько Роберт.

– Ти наче трохи змінилась! – зачудувався він.

Я засміялася.

– Не може такого бути! Я не була вдома тільки півтора місяця!

– Без тебе, час для мене плине інакше! Що ж, скоріше підіймайся до себе і перевдягнись. Потім поїмо та поїдемо купимо тобі нову сукню. – відказав дядько.

– Та я не думаю, що вона мені потрібна, дядечку, в мене й так їх забагато!

Він здивовано підняв брови.

– Хто ти така і що ти зробила з моєю Еллі?! Я люблю купувати тобі нові сукні, не відмовляй старому в радості? Хоча б одненьку, га? – він смішно пограв бровами.

– Ну, раз ти так наполягаєш, то я згодна.

Вже переодягаючись у своїй кімнаті, з подивом зрозуміла, що в академії не наділа жодної сукні, що взяла з собою. Мені видали чотири сірих жахіття, тож, їх я й носила.

А ще, я зовсім забула про маски для волосся та креми для лиця. Оце вже нікуди не годилося! Сьогодні ввечері треба це виправити.

Я нарядилась в просту голубу сукню з довгими рукавами та маленьким круглим вирізом й швиденько побігла до столової.

Себастіана вдома не було.

Пообідавши, ми поїхали по магазинах. І хоча, я сміялася та теревенила без кінця, розуміння того, що дядько хворий, не давало мені спокою.

Проходячи повз чергового магазину я зупинилася, затамувавши подих.

У вітрині виблискувала на сонці сукня, яка, здавалося, була зроблена з місячного сяйва.