Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

– Артуре! – Марія невдоволено вигукує, а мені одразу не подобається те, як вона захищає лише одного сина. – Якщо ти вже тут, то давай не будемо згадувати минуле. Ми ж зібралися не для цього. У нас таке свято! Весілля твого брата!

– А може, Артур такий злий, тому що розуміє, що втратив? – продовжує Арсен. – Якби тоді ти погодився на одруження з Ніною, зараз все інакше було б. А так я щасливий наречений і практично батько. А що маєш ти?

У всій цій ситуації мені найбільше шкода саме Надю. Вона нічого не розуміє і розгублено витріщається то на тата, то на дядька. Таке відчуття, наче ми в кубло зі зміями потрапили. І якщо спочатку я вважала Арсена нормальним чоловіком, то зараз сильно в цьому сумніваюсь. 

– Люба, ти поїла? Давай прогуляємось, – я хочу забрати звідси Надю, і вона охоче погоджується на мою пропозицію. 

Подякувавши за обід, до якого я навіть не доторкнулася, беру Надю за руку і веду за будинок, якомога далі від поглядів цих людей. 

– Про що вони говорили, Катю? – питає дівчинка, поки йдемо незрозуміло куди.

– У дорослих свої розмови, – кажу. – Не звертай уваги. 

Територія тут не дуже велика, тому ми знаходимо лавку серед кущів троянд і сідаємо на неї. Надя знову грає на моєму телефоні, а я розглядаю цей будинок і відчуття таке, що тут ніхто не живе. Всі мешканці цього будинку – бездушні істоти… 

– Ви чому не на обіді? – питає Давид і сідає на лавку поруч зі мною. 

– Наїлися вже, – бурчу. 

– Ніхто не говорив, що буде легко, – одразу ж додає Давид. – Ти тільки подумай, як зараз Артуру. 

– Я розумію, – зітхаю. – Хоча ні, не розумію! Навіщо він погодився приїхати? Видно ж, що його мама любить тільки одного сина, а рідний брат наче заздрить йому. 

Доводиться стишити голос, щоб Надя не підслуховувала. У неї й так багато запитань, відповідей на які у мене немає. 

– Він через батька погодився, – шепоче Давид. – У нього невиліковна хвороба і лікарі дають кілька місяців. 

– Он в чому справа, – сказати, що у мене шок – це нічого не сказати. Я ж помітила, що цей чоловік постійно мовчить і наче не реагує на всіх присутніх. 

– Артур усі ці роки допомагає фінансово своїм рідним. Навіть Арсен сидить на його шиї, – продовжує приголомшувати мене Давид. – Поки батько був здоровий – займався бізнесом, а потім усе занепало, тому що Арсен – ідіот, який нічого не вміє. 

У мене просто немає слів. Артур відкривається мені все більше й більше. Мені так його шкода… що серце стискається. Мабуть, батько – це єдина близька йому людина, але скоро і він його покине. 

Доводиться кілька разів вдихнути та видихнути, щоб не розплакатися. Сльози таки виступають на очах, але я швидко змахую їх долонею. Давид йде, коли хтось йому телефонує, а ми з Надею залишаємось тут. 

– Як справи? – коли поруч зі мною сідає Артур, я дивлюсь на нього якось інакше. Розумію, що він лише мій роботодавець і я нічого не повинна до нього відчувати, але серце стискається від болю, і бажання хоча б якось його підтримати – дуже велике. 

– А сам як думаєш? – кажу. 

– Пробач за маму. Вона… у своєму репертуарі, – говорить абсолютно серйозно. 

– Та нічого. У моєму житті щось подібне вже було, – хочу, щоб це прозвучало як жарт, але Артур сприймає мої слова дуже серйозно. 

– Пробач. В той момент я був дуже схожий на свою маму, – цідить сердито. 

– Та все добре! – якось автоматично накриваю його руку своєю і пізно розумію, як це виглядає збоку. 

Артур завмирає, і я також. Не знаю, скільки минає часу, але голос Арсена змушує мене різко забрати руку.

– Я так і знав, що між вами щось є! Артуре, ти з нянькою? Серйозно?