Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Робочі будні неспішно попливли своїм ходом. Єдиним нагадуванням про нахабного бабія був його друг Степан. Катя час від часу зустрічала його в коридорах. Іноді вони здоровкалися, а іноді просто кивали одне одному. Але ніколи не робили спроб заговорити. Та й що казати, якщо їх зовсім нічого не пов'язувало?

Катя продовжила спілкування з трійцею менеджерок з продажу та, коли з'явилася можливість і сили, прийняла їхнє запрошення до бару. Після кількох невдалих спроб розговорити секретарку директорки з продажу щодо особистого життя і розлучення Юлії Середи розмови перейшли на особисті життя самих жінок.

Для нецілованої Ані найцікавішим об'єктом для розпитувань була Поліна, яка останнім часом трохи зажурилася через від'їзд коханця. Адже той зовсім перестав їй дзвонити та писати, посилаючись на страшенну зайнятість. 

- Таких чоловіків, - зі "знанням справи" напучувала Аня колежанку, - не можна лишати самих. Треба було перевестися разом з ним.

- Ще чого? - фиркнула Поліна. - Одна справа бути коханкою чоловіка і зовсім інша його підлеглою. Не можливо не переносити робочі питання на особисті взаємини. Мені це не потрібно.

- То поїхала б як його дівчина.

- Ми не в таких стосунках, - буркнула Поліна. - Ще не вистачало бігати за Зегером наче дружина декабриста.

- Тобто ти його кинула? - підскочила на стільці Аня.

Катя й Олена, що в якийсь момент втратили цікавість до їхньої розмови та обговорювали зміну клімату в останні роки, поглянули на колежанок. Поліна швидко спустошила свій бокал та, намагаючись зобразити байдужість, відповіла:

- В мене не було такої можливості. Він просто поїхав. Звісно, я думала, що ми ще зустрінемось перед його від'їздом, але він так і не подзвонив. Тож розпрощалися ми в той день, після зборів керівників. Він тоді ще з Катею поговорити збирався.

В цю мить три пари очей спрямувалися на білявку, але та розгублено мовчала.

- Ти повинна була поїхати? - зіщулила очі Аня, наче щось підозрювала.

- Геннадій Анатолійович питав в Юлії Володимирівни дозволу на моє переведення, - кивнула Катя, намагаючись не звертати на погляд уваги, - але вона відмовила. І я також ніколи б не погодилася.

"Ще не вистачало, поїхати світ заочі задля примарної роботи замість того, щоб методично завойовувати повагу в головному офісі", - продовжила вона собі.

- Виходить, тоді він намагався тебе вмовити? - уточнила Аня, але Катя похитала головою:

- Ні.

- Не схоже на нього, - тепер вже й Поліна виглядала так, наче щось підозрювала.

- Не знаю, ми з ним погано знайомі, - зробила круглі очі та знизала плечима білявка.

- То про що ж ви говорили? - знову влізла Аня. Катя ледь стримала роздратування через розпитування жіночки. 

"Якщо нервувати чи дратуватися, вони можуть навигадувати собі казна чого. Тримайся, Катю, твій імідж має бути непохитним", - подумки вмовляла себе білявка, а вголос відповіла:

- Особливої теми в нас не було. Геннадій Анатолійович допоміг мені в дечому, і я на знак вдячності пригостила його кавою.

- І після того ви не бачилися і не говорили? - недовірливо примружилася Поліна.

- Ні. Він же поїхав. І його номеру телефону у мене немає, - знизала плечима білявка.

- Як це? - майже в один голос здивувалися колежанки.

- А навіщо він мені? В тендерному відділі в мене контактна особа Віктор Коваль, - щиро розгубилася Катерина. Втримати обличчя під час допиту все ж таки не вдалося.

Тепер вже й Олена поглядала на дівчину з підозрою.

- Не може бути, навіть у мене є його номер, - сказала вона.

Катя зацьковано проковтнула. 

- Ну, може й є, десь у візитівках.

- Тобто, хочеш сказати, що він до тебе не залицявся? - звела брову Поліна, яка як ніхто знала про нестерпний характер свого коханця.

- Ні, не скажу. Але мене це не цікавить.

- Може йому не подобаються білявки? - перезирнулися між собою жіночки і почали пригадувати, чи були серед коханок Зегера білявки.

Катя видихнула з полегшенням. Здається, вдалося втриматися на слизькій доріжці напівправди. І її репутація в компанії не буде попсована зв'язком з бабієм.

В якусь мить навіть гомін та музика бару перестали допомагати боротися з бажанням спати й Катя почала куняти. Розбудила її Олена, що сиділа поруч.

- Так, нумо, не засинай, - легенько потріпала жінка за плече. - Ти додому доїдеш чи провести?

- Ні, все гаразд - стрепенулася Катя.

- Заганяла тебе Юлія Володимирівна, - затягли колежанки вже до болю знайому пісню. - А ти ж така тендітна та слабенька. Треба ж здоров'я берегти.

Катя їм кивала, але лишалася при своєму. 

Юлія Володимирівна, хоч і була сувора та вимоглива, але вже визнавала її, Катрусині, досягнення та розум. Більше того, на спільних зустрічах, навіть у найвищих кабінетах, вона не забувала згадати про високий професіоналізм своєї помічниці.

Катя розуміла, що з саме таких цеглинок вибудовується її авторитет в компанії. І хай зараз всі вважають її маленькою та слабенькою, невдовзі всі переконаються, що вона професіоналка екстра-класу. Адже Катя не тільки працювала, як навіжена, а ще й постійно навчалася нового. На цій, здавалося б, тупиковій посаді вона мала доступ майже до всіх відділів не тільки напрямку продажів, а й виробництва. І розумно користувалася цим. 

Звісно, ніякі заборонені дані вона не збирала, мати ще одну серйозну розмову з відділом безпеки дуже не хотілося. Катерина вивчала процеси, структури, системи Зегер-груп. Іншими словами перевіряла практику виконання своїх теоретичних знань на цьому підприємстві.

Не дослухавши співчутливі стогони своїх колежанок, дівчина підвелася з-за столу та попрощалася з усіма. Але коли вийшла на вулицю, дуже пошкодувала про те, що вирішила не викликати таксі.

Рішення було продумане. Ще не дуже пізно, тому її автобус ходить справно. Але під час планування дівчина не врахувала, що ввечері погода геть зіпсується. Холоднеча, вітрюган та мжичка, що сікла обличчя часточками замерзлої води, перетворили шлях додому на справжнє випробування.