Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дженні глибоко вдихнула.
— Так, — мовила вона, — тепер я розумію. Мсьє Пуаро, гадаю, ви маєте рацію. Тобто маєте рацію в тому, що це була Карлотта. І ще одне, учора вона купила в мене новий капелюшок.
— Новий капелюшок?
— Так. Сказала, що хоче капелюшок, аби приховати обличчя з лівого боку.
Тут я повинен коротко все пояснити, оскільки не знаю, коли це прочитають. Свого часу я бачив багато фасонів капелюшків — клош, які настільки приховували обличчя, що можна було навіть не впізнати своєї подруги. Нахилені вперед капелюшки, капелюшки, що трималися на потилиці, берети і багато інших. Того червня в моді були капелюшки, схожі на перевернуту тарілку, які кріпилися (наче присоском) над одним вухом, залишаючи інший бік обличчя і волосся відкритими для огляду.
— Ці капелюшки зазвичай носять на правому боці голови? — запитав Пуаро.
Маленька модистка кивнула.
— Але ми маємо кілька, які можна носити на протилежному боці, — пояснила вона. — Тому що є люди, які віддають перевагу своєму правому профілю, а не лівому, або які мають звичку робити проділ на волоссі тільки з одного боку.
— А є якась особлива причина, чому Карлотта хотіла затінити ту частину свого обличчя?
Я згадав, що двері в будинку на Ріджент-ґейт відчиняються наліво, тож дворецький бачив того, хто входить, з лівого боку. Також я згадав, що Джейн Вілкінсон (як я помітив раніше) мала крихітну родимку в кутику лівого ока.
Я схвильовано розповів про це. Пуаро погодився, енергійно киваючи головою.
— Це так. Це так. Vous avez parfaitement raison[24], Гастінґсе. Так, це пояснює купівлю капелюшка.
— Мсьє Пуаро? — раптом випросталася Дженні. — Ви ж не думаєте… не думаєте… що це зробила Карлотта? Я маю на увазі, убила його. Ви ж не можете так вважати? Не через те, що вона так розлючено говорила про нього.
— Я так не думаю. Але все ж таки цікаво, чому вона так говорила. Я хотів би знати причину цього. Що він зробив… Що вона про нього знала, що була змушена так висловлюватися?
— Я не знаю… але вона не вбивала його. Вона… ой! Вона була… ну… надто витонченою.
Бельгієць схвально кивнув.
— Так, так. Ви дуже добре висловилися. Це психологічний момент. Я згоден. Це був науковий злочин, але не витончений.
— Науковий?
— Убивця точно знав, куди завдавати удару, щоб досягти життєво важливих нервових центрів біля основи черепа, там, де той приєднується до хребта.
— Схоже на лікаря, — задумливо сказала міс Драйвер.
— Міс Адамс була знайома з лікарями? Маю на увазі, чи вона дружила з якимсь лікарем?
Дженні похитала головою.
— Ніколи не чула. Принаймні не тут.
— Ще одне запитання. Міс Адамс носила пенсне?
— Окуляри? Ніколи.
— О! — насупився Пуаро.
У моїй свідомості виник образ: лікар, що пахнув карболом, короткозорий, із сильними лінзами. Абсурд!
— До речі, а міс Адамс була знайома з Браяном Мартіном, кіноактором?
— Ну, так. Вона розповідала мені, що знала його ще малим. Хоча не думаю, що вони часто бачилися. Лише зрідка. За її словами, він став надто самозакоханий.
Вона подивилася на годинник і вигукнула.
— Боже мій, я маю летіти. Мсьє Пуаро, я вам допомогла?
— Допомогли. Я ще звертатимуся до вас по допомогу.
— Звичайно. Хтось вимудрував цю чортівню. Ми повинні з’ясувати, хто це.
Дівчина швидко потиснула нам руки, несподівано зблиснула білосніжною усмішкою і, як це було їй властиво, раптово нас залишила.
— Цікава особистість, — зауважив мій друг, оплачуючи рахунок.
— Вона мені подобається, — зізнався я.
— Завжди приємно спілкуватися з кмітливою людиною.
— Мабуть, це трохи важко, — розмірковував я. — Шок від смерті її подруги не засмутив її настільки сильно, як я собі думав.
— Звичайно, вона не з тих, хто ридма ридає, — сухо погодився Пуаро.
— Ви отримали від розмови те, на що сподівалися?
Він похитав головою.
— Ні, я сподівався — дуже сподівався — отримати ключ до особистості Д., людини, яка подарувала Карлотті Адамс маленьку золоту скриньку. Але мені не вдалося. На жаль, міс Адамс була замкнутою дівчиною. Вона не була з тих, хто пліткує про друзів або про свої любовні справи. З іншого боку, особа, яка запропонувала той розіграш, можливо, зовсім не була другом. Це міг запропонувати знайомий — безсумнівно, через «спортивний» інтерес — на грошовій основі. Можливо, ця особа бачила золоту скриньку, яку дівчина несла з собою, і спробувала дізнатися, що в ній.
— Але як же її змусили випити веронал? І коли?
— Ну, був час, коли двері квартири були відчинені, коли покоївка вийшла відправити листа. Хоча мене це не зовсім задовольняє. Занадто багато залежить від випадку. Але тепер — до роботи. Можливо, у нас є ще дві підказки.
— Які це?
— Перша — телефонний дзвінок на номер у район Вікторії. Мені здається цілком ймовірним, що, повернувшись додому, Карлотта Адамс зателефонувала комусь, аби повідомити про успіх. З іншого боку, де вона була між п’ять хвилин на одинадцяту і північчю? Можливо, у неї була призначена зустріч з організатором розіграшу. У цьому випадку це міг бути просто дзвінок до друга.
— Яка друга підказка?
— А! Я покладаю на нього надії. На лист, Гастінґсе. Лист до її сестри. Можливо — я тільки кажу «можливо» — в ньому вона все розповіла. Вона не розцінювала це як порушення обіцянки, оскільки лист прочитають аж через тиждень, та ще й в іншій країні.
— Дивовижно, якщо це так!
— Гастінґсе, ми не повинні занадто на це розраховувати. Це просто шанс, от і все. Ні, тепер ми повинні зайти з іншого краю.
— Що ви називаєте іншим краєм?
— Ретельне опрацьовування тих, хто хоч якось виграє від смерті лорда Еджвера.
Я знизав плечима.
— Крім його небожа і дружини…
— Та чоловіка, за якого вона хотіла вийти заміж, — додав Пуаро.
— Герцога? Він у Парижі.
— Авжеж. Але не можна заперечувати, що він зацікавлена особа. До того ж у будинку є ще люди: дворецький… інші слуги. Хто знає, які обрáзи вони затаїли? Але я вважаю, що спершу ми повинні поговорити з мадемуазель Джейн
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.