Читати книгу - "Подорожі Тобі Елліса, Arachne "

— Ласкаво просимо до нашого храму, — тихо промовив старший чернець, схиливши голову у поважному поклоні. — Чим ми можемо вам допомогти?

Рю вклонився у відповідь і почав обережно говорити:

- Ми прийшли з миром. Нам потрібно дізнатися про генерала Такахасі та його зв'язок із цим місцем. Ми чули, що він був похований з великими скарбами, і що цей храм може мати якесь відношення до його останніх років.

Монах трохи повагався, потім глянув на решту своїх побратимів. Ті обмінялися поглядами, і між ними ніби пройшла безмовна розмова. Нарешті, старший чернець знову заговорив:

— Генерал Такахасі був великим воїном і спочиває в наших серцях і пам'яті. Але про скарби говорять багато легенд. Ми не знаємо, що із цього правда. Що конкретно ви хочете дізнатися?

Рю розумів, що ченці не поспішали ділитися інформацією. Він вирішив піти напролом:

— Ми чули, що його скарби охороняються давніми силами та приховані у цьому районі. Ми прийшли за допомогою, щоб знайти їх, і заразом, можливо, зможемо допомогти вам, якщо це необхідно.

Старший чернець знову глянув на своїх братів, потім повернув погляд до Рю. Його очі були сповнені мудрості та таємниці.

— Ми знаємо трохи більше, ніж ми готові розповісти. Пройдіть із нами всередину храму. Можливо, ми зможемо знайти те, що допоможе вам у вашому пошуку.

Поки Рю та його брати розмовляли з ченцями, Тобі, Габріель та Саманта залишалися біля підніжжя сходів. Тобі не відривав погляду від храму, намагаючись прочитати настрій зустрічі щодо виразу облич своїх товаришів.

Коли ченці запросили Рю та його братів усередину, Тобі повернувся до друзів.

— Вони, мабуть, знайшли щось цікаве, — сказав він. — Сподіваюся, що ченці справді допоможуть нам.

— Але ж вони такі... замкнуті, — додала Саманта. — Сподіватимемося, що вони розкажуть нам більше.

Габріель кивнув, погоджуючись.

— Вони можуть бути небалакучі, але іноді такі місця зберігають більше, ніж видно на перший погляд. Нам потрібно бути обережними та уважними.

Тобі вирішив, що краще почекати, поки Рю та його брати не повернуться з новинами.

***

Через деякий час Рю повернувся до них. Його обличчя було серйозне, але в очах блищало рішучість.

— Ченці погодились допомогти нам, — сказав він. — Вони запросили нас усередину храму. Схоже, що вони мають деякі стародавні записи про генерала Такахасі, які можуть пролити світло на наші питання.

Тобі кивнув, відчуваючи полегшення.

- Чудово. Давайте підемо за ними. Може, це й приведе нас до розгадки таємниці шолома та скарбів.

Вони почали підніматися кам'яними сходами, відчуваю хвилювання і готовність до того, що їм належить дізнатися. Попереду був храм, сповнений давніх таємниць та відповідей, які вони шукали.

Увійшовши всередину храму, група опинилась у просторій залі, освітленій м'яким світлом лампад, що стояли вздовж стін. У центрі зали знаходився величезний вівтар із зображенням генерала Такахасі, оточеного стародавніми символами та письменами. Ченці запросили їх сісти на низькі подушки навколо невеликого столу.

Старший чернець, з яким говорив Рю, підійшов до них і жестом запросив їх до розмови.

— Ми знаємо, що вас привело сюди, — почав чернець, його голос звучав спокійно та проникливо. — Легенда про генерала Такахасі та його скарби — це не просто казка. Це частина нашої історії та нашої долі.

Тобі уважно слухав, вбираючи кожне слово.

— Генерал Такахасі був великим воїном і відданим слугою імператора, — вів далі чернець. — В останні роки свого життя він став хранителем великого скарбу, який йому довірили. Ці скарби мали залишатися в безпеці, заховані від очей світу, щоб ніхто не міг скористатися їхньою силою.

Монах вказав на стародавні сувої, що лежали на столі перед ними.

— У цих сувоїх записані стародавні пророцтва та легенди про скарби, — пояснив він. — Говорять, що скарби перебувають у підземному храмі, глибоко під землею. Але шлях до них небезпечний і сповнений пасток, створених для того, щоб захистити їх від непроханих гостей.

Саманта подивилася на сувої, потім підняла очі на ченця.

— Ми готові ризикнути, щоб знайти скарби, — сказала вона. — Ми розуміємо небезпеку, але це є важливим для нас.

Чоловік кивнув, його обличчя залишалося спокійним, але в очах читалося занепокоєння.

— Розумію. Але ви повинні знати, що шлях до підземного храму – це не просто фізичне випробування. Він також перевіряє дух та рішучість тих, хто намагається пройти його. Пастки та небезпеки, які ви зустрінете, можуть бути не лише фізичними, а й духовними.

Габріель, який уважно слухав, спитав:

— Ви знаєте, де вхід до цього підземного храму?

Монах кивнув головою.

- Так, ми знаємо. Ми можемо показати вам дорогу. Але я маю попередити вас, що спроби увійти туди без належної підготовки можуть бути смертельно небезпечними.

ВЕЧІРНІЙ НАПАД 

Ченці запропонували групі залишитися в храмі на ніч, щоб вони могли підготуватися та обговорити свої подальші дії. З настанням вечора храм поринув у тишу. М'яке світло від свічок створювало атмосферу умиротворення.

Тобі та його друзі сиділи у невеликій кімнаті, обговорюючи почуте. Кенджі та його брати стежили за околицями, готуючись до будь-яких несподіванок.

— Ми повинні бути готовими до будь-яких випробувань, — сказав Тобі, дивлячись на своїх друзів. — Завтра ми вирушимо в дорогу, і нам треба бути готовими до всього.

Але їхні плани були порушені раптовим шумом ззовні. Крик і гуркіт пролунали по всьому храму. Тобі миттю схопився на ноги, схопивши свою катану.

- Це напад! - крикнув він. — Ми маємо захистити храм!

Тобі та його друзі вибігли до головної зали, де виявили ченців, що борються з групою озброєних людей. Це були найманці, надіслані "Червоним Драконом". Вони вдерлися до храму, намагаючись захопити його та отримати шолом.

Кенджі та його брати негайно кинулися в бій, їхні катани виблискували у світлі лампад. Тобі приєднався до них, захищаючи ченців та храм від загарбників.