Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

       За сніданком Емілі, Доріан та Лютея обговорювали подальші дії.

— Тож, ви лише знаєте, що те, що золота куля розбилася, то це не добре?

— Колись був випадок, коли кулю використали, але його засекретили і стерли майже всі згадки про цю кулю. Тоді ходили чутки, що куль було три. Лише вище керівництво ДСС може знати про це. Та саме та викрадена куля схожа на ту, що знайшла ти. А також, кулі можна використовувати не розбиваючи їх. - почала жінка.

— Та проблема в тому, що тоді ходили чутки, що сили, які закриті у кулях є надто потужними. Не кожен зможе витримати їх. Тому те, що вона розбилася, це дуже погано, бо сили кулі потрапляють у першу людину, яка буде поряд. А якщо ці сили не витримає людина, то наслідки бувають летальними. - Доріан продовжив говорити.

— Тобто, я можу померти, якщо не зможу їх витримати, правильно? 

— Так.

— Отже, нам треба зв'язатися з ДСС і дізнатися всю правду про кулю чи кулі та як все виправити. - дівчина трохи нервувала, але її втішало, що були варіанти позитивного вирішення проблеми.

— Емілі, буде важко дістатися до ДСС, бо ми не знаємо, що окрім зору в тебе змінилося. А ще... хтозна як відреагують у департаменті, тож це матиме наслідки і для нас. - жінка говорила м'яко та з деяким хвилюванням.

— Вибачте, що через мене стільки проблем. - Емі опустила голову, бо відчувала провину. 

— Ти ні в чому не винна. Очевидно, що хтось спеціально влаштував пастку, але не розраховував, що ти зможеш вибратися. ‐ жінка взяла за руку дівчину і тепло посміхнулася, щоб підбадьорити Емі.

— Щодо дітей. Чому ніхто їх не бачив, лише я і ви, ну і та сестра Едвіна?

— Не всім дозволено їх бачити. Це свого роду непорушне правило цього світу. Лише ті, хто працює з душами померлих має їх бачити, інші – ні.

— Тоді все зрозуміло. - дівчина злегка посміхнулася.

       Вони зібралися та поїхали до департаменту. Емілі стало зле, тож Доріан їхав ще швидше, аби тільки дівчині допомогли. 

       У ДСС не було тієї справи, тому вони дзвонили колегам, щоб знайти того, хто міг би знати про це чи мав справу. 

       В палату медичного центру увійшов чоловік. Високий з чорнявим волоссям та карими очима. Його обличчя не виражало жодної емоції. Він був вдягнений у все чорне. А таємничості йому надавали чорне пальто і такого ж кольору капелюх. В палаті нікого не було.

      Емілі не мала сил, щоб сідати на ліжко. Краплинки поту стікали з її чола, вона зблідніла лежала там вже другу годину. Поява чоловіка давала їй надію, що зараз їй стане легше, але все було марно. Він повільно сів біля неї на ліжко та зняв капелюха. На вигляд йому було років тридцять п'ять. 

— Ти Емілі, вірно? - вона лише кивнула погоджуючись.

— Мене звати Джон. Я один з трьох людей, які знають про кулі усе. 

— Я хочу почути, про ту кулю, яка розбилася у мене в руках.

– Наскільки мені відомо, ти знайшла золоту кулю. - вона кивнула в знак згоди. - В цій кулі була закрита сила міцного зв'язку з померлими і ти можеш входити у тонкий світ за допомогою, але... маючи цю силу ти маєш бути обережна, бо дехто полюватиме на тебе, і там, і тут. Тож, ми навчимо тебе керувати силою та використовувати її з обережністю.

— То я зможу витримати цю силу?

— Зможеш. 

— Скажіть, хіба це не випадковість? Хіба це не помилка, що я отримала їх?

— Емілі, випадковість чи помилка це не про кулі. Лише дійсно гідний цих сил може торкнутися кулі, а тоді вже за будь-яких умов, але ти отримаєш сили. 

— Тоді чому мені так погано? 

— Ти опираєшся силам. А треба прийняти їх. Тоді стане легше. - його суворий та водночас беземоційний погляд став м'яким. Емі побачила щось знайоме, але переконала себе, що їй здалося.

— То як це зробити? Як прийняти сили?

       За допомогою дихальних вправ Джон допоміг розслабитися дівчині та налаштуватися на процес прийняття своїх сил. 

— Це може налякати. Ваші сили надто потужні та мають свої ефекти, особливо візуальні. Тож будь готова відчути силу. Тебе може охоплювати страх та знайди позитивні сторони свої нової сили. 

       Минула година і Джону вдалося допомогти дівчині, тож вона з полегшенням могла їхати додому. Вони вийшли з палати та зупинилися.

— Емілі, пам'ятай... твоє майбутнє — у твоїх руках. Ось моя візитівка, подзвони, коли будеш їхати до нас. Тобі треба кілька місяців на опанування сили. Тож, не затягуй з переїздом. Ми радо допоможемо тобі. Гарного дня, Емілі! - після цих слів чоловік пішов до виходу, а до дівчини підбігли Доріан та Лютея. Вони дуже хвилювалися, але їх довго не пускали до дівчини.

       По дорозі додому вона розказала, що поїде до Джона та третього чоловіка, які навчать керувати силою і захищатися від нападів. Деякий час їй треба буде працювати з ними, тож вони попіклуються про її безпеку. Хоч жінка та чоловік не хотіли відпускати її саму, але їм необхідно це було зробити. 

       Наступного дня Емілі поїхала на роботу, щоб оформити папери на переведення в інший підрозділ. Йдучи коридором вона згадала, що має віднести папку з останньою справою в архів. Справа не була повністю розкрита, але дівчина більше не працювала над нею. В архіві був Едвін та Марта. Вони вивчали матеріали для нової справи. Дівчина підійшла до шафи та поклала справу.