Читати книгу - "Наслєдіє , Аксінія Ардова "

Коли ми повернулися додому з Малаєю, Олександр чекав нас у вітальні. Він сидів у своєму кріслі і тримав у руці келих з вином. Дідусь пив алкоголь виключно на свята, а точніше, тричі на рік. Зазвичай ми святкували лише Хелловін, Новий рік і мій день народження. То що сьогодні він відзначає? До речі, треба запитати у Матвія, скільки років насправді Олександру. 
- Що за місце таке "Cherry Coffee"? - дідусь поставив келих на стіл.
- Може ти сам поїдеш і подивишся, що це за місце. - Малайя у спортивних штанях і куртці на голе тіло виглядав досить безглуздо. Дідусь дивився на нього, примруживши очі. Йому явно не сподобалася відповідь хлопця. Але я вже давно зрозуміла, що такі погляди Олександра не діють на Малайю, все одно йому та й і все. Малайя зняв куртку, повісив її на вішалку і , неспішною ходою, попрямував в напрямку сходів. Олександр уважно розглядав татуювання хлопця.
- Доброї ночі, Віквея, - сказав Малаєя, не обертаючись, піднявшись на другий поверх.
- І тобі.
Я увійшла до вітальні.
- Ви проводите багато часу в тій кав'ярні.
- Так, останні 4 роки.
Я обійняла Александра за плечі, він, як завжди, накрив мою руку своєю.
- У мене є причини для занепокоєння?
- Занепокоєння щодо чого? - Я ніколи раніше так не блефувала.
Дідусь погладив мою руку.
- Неважливо.
- Ми з Малаєю повинні будемо від'їхати з самого ранку.
- Добре. - Дідусь кивнув і знову взяв до рук келих.
Я розуміла, що такий спокій Олександра не є хорошим знаком, але мене це абсолютно не хвилювало саме в цей момент.
Заснути цієї ночі мені вдалося з великим трудом, я лежала і намагалася усвідомити факт того, що Крістіан тепер змінився...