Читати книгу - "Притулок пророцтв"

– Древні афіняни обрізали їй крила, щоб перемога ніколи не полишала їхнє місто.

– Вони взяли її в полон, як мене?

– І так само, як ти, вона полюбила цю гору.

– У неї й вибору особливо не було, якщо вони обрізали їй крила. То ось чому твій батько назвав мене на її честь?

…він, здається, справді засмутився. дурість з твого боку сердити його…

– Я ляпнула дурницю. Зовсім не хотіла видатися невдячною. Просто так пожартувала. Пробач.

Вони сиділи на камені, їли ґірос і пили рецину. Рейвен дивилася на сонячні промені, що пробивалися з-за Парфенону. Вона знала, що сестрі страшно бути на такій висоті, та її саму сповнювала радість: вона з ним, і не в сучасності, а в міфічному минулому.

Алексі поцілував її, легенько вкусивши за нижню губу. Рейвен глибоко вдихнула і прислухалася до вітру, що свистів у колонах. Лети й розкажи Зевсу, що ти закохана в Алексі. Звідки на її обличчі цей гарячий рум’янець? Вона була певна, що Алексі це побачив.

– Ти чув це? – вона намагалася говорити спокійно.

– Що?

– Та нічого, мабуть, просто вітер.

…це лише у твоїй пришелепкуватій голові…

Але невже той голос сказав правду? Я що, дійсно закохуюся в Алексі? А якщо так, чи варто йому про це розповісти?

…не втрачай голову, доки не з’ясуєш, що відчуває він. бо твоя любов може бути на користь, а може ще більше погіршити становище…

Ніжність не може зашкодити. Можливо, тоді Алексі мене захоче.

…просто контролюй свої почуття…

– Рейвен, ти почервоніла. У чому справа?

Вона глибоко зітхнула.

– Ти не чув голосу.

Алексі торкнувся її щоки.

– Проти твоєї краси Афродіта здається звичайною жінкою, а уява в тебе, як у поетеси Сафо.

– То ти справді не чув голосу?

Він провів пальцем по її губах.

– Його можуть чути тільки благословенні богами.

Вона усміхнулась. Алексі пригорнув її до себе, і від стукоту його серця по тілу розлилося якесь дивне тепло. Рейвен спробувала вивільнитися.

…обережно. в його руках твоє життя, не здумай закохуватися…

– Нам краще спускатися, доки не стемніло, – промовив Алексі.

Зібравши залишки пікніка, Рейвен вчепилася в руку Алексі і, заплющивши очі, непевним кроком рушила вниз.

Вони дісталися до підніжжя й попрямували до того місця, де залишили мотоцикл.

– Якщо хочеш, назад можеш їхати сама.

Рейвен похитала головою.

– На сьогодні з мене досить гострих відчуттів.

– Нехай, під час пограбування ти добре давала собі раду з цією конячкою. Правду кажучи, ти їхала, як природжений водій.

– Ну, ти ж сам казав, що Ніка – богиня швидкості.

Коли вони переступили поріг схованки, Алексі сказав:

– Збирай свої речі, ти переїжджаєш.

– Мене виселяють?

– Тільки звідси. Поїдемо в мою квартиру, там ми зможемо побути удвох.

Рейвен зазирнула у його чорні очі. Незважаючи на ту частину її єства, що боялася висоти, вона б хотіла, щоб Алексі зніс її з Акрополя на руках.

Тепер вона стояла, відокремившись від свого тіла, і бачила у ньому свою сестру.

…і хто це буде – ти чи я? може, створимо шведську сім’ю?..

Вгамуй запал, сестричко, він – мій.

…забудь ту довбану сестричку. тепер у мене є власне ім’я, називай мене нікі аптерос…

Безкрила перемога повинна боятися висоти. Як же ти злетіла з Акрополя?

…злетіла? твою бабцю, я навіть униз не дивилася…

РОЗДІЛ 18

Алексі пильно оглядав Нікі, що підіймалася сходами попереду нього. Стрункий стан, круті стегна, маленький пружний задок. Поки вона належить йому. Алексі відімкнув двері, та коли Рейвен потягнулася до клямки, cхопив її за зап’ясток.

Вона підвела на нього очі.

– Пробач, я просто хотіла допомогти.

– Дивись, що я роблю, і запам’ятовуй.

Алексі підняв руку й зі щілини біля верхнього краю одвірка витяг волосинку, а потім ще одну, засунуту над порогом, і простяг їх на долоні Рейвен.

– Бачиш, волоски сиві, це означає, що тут був мій батько.

– Попереджувальний знак?

– Саме так.

Алексі відчинив двері. Увійшовши досередини, Рейвен скинула з плечей рюкзак і обійняла його. Алексі легенько відштовхнув її від себе.

– Що таке?

– Не в цьому місці, про яке в тебе, мабуть, лишилося стільки жахливих спогадів. Їдемо до моєї квартири, там ти зможеш бути щаслива.

– Я вже забула, що таке щастя.

Такої непередбачуваної людини Алексі ще не зустрічав. То перед ним маленька дівчинка, а наступної миті ні з того ні з сього – відчайдушна зірвиголова.

– Я допоможу тобі пригадати. Збирай речі. Хоч ми й покидаємо безпечну схованку, але ти будеш у безпеці, повір.

– Я вірю тобі, – вона звелася навшпиньки і поцілувала його в щоку. Алексі хотів було покласти руку їй на груди, та вона вивільнилася. – Ти ж казав, що не тут.

Рейвен побігла до гардеробу і склала речі, які він їй купив, у напірник від подушки.

– Дякую тобі за все.

Від сповненого довіри погляду Рейвен Алексі захотілося схопити її і міцно пригорнути. Стримуйся. Будь ніжним. Вона досить сильна, якщо витримує промивання мозку. Проте під твердою мушлею ховалася ніжна перлина, і вона належала йому. Рейвен щось тихо наспівувала, і Алексі стало приємно. Йому подобалося дарувати їй радість. Але треба бути обережним, щоб не закохатися. Хтозна, скільки їй ще залишилося жити.

– Страшно було сидіти під замком у гардеробі? – запитав він.

– Я робила собі боляче, щоб відволіктися, але голос не давав мені втрачати надію.

– Голос?

– Він казав, що незабаром все закінчиться, а якщо і далі буде зле, обіцяв, що я зможу стрибнути в темряву.

– Не розумію.

– Голос казав, що я зможу накласти на себе руки і полетіти на волю, як мама.

– Ти справді була готова себе вбити?

– Я часто про це думала.

– Пообіцяй, що викинеш такі думки з голови. Я не уявляю свого життя без тебе.

– Ти ж обрізав мої крила. Навіщо мені помирати, коли ти зі мною?

То вона не тільки чує голоси, а й здатна терпіти біль і не боїться смерті. Витягнути з неї пророцтва Тедеску буде нелегко.

– Я купив тобі ще один подарунок, – промовив Алексі.

Коли вони повернулися назад до «Гарлея», він вийняв з-під сидіння чорну сумочку.

– Супер, сумка мені якраз потрібна, але ж вона велетенська, як ціла валіза.

– Це через те, що у ній подвійне дно. Дивись, – він розстебнув непомітний замочок. Під підкладкою виявилося ще одне відділення.

– Навіщо мені ховати щось від тебе?

– Не від мене, але всяке буває.

– Ти маєш рацію, – вона видобула з напірника руду