Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

исторіи православнаго церковнаго п Ђ нія въ Россіи, 3 вид. 1900, Москва. Смоленскій О древнерусскихъ п Ђ вческихъ нотаціяхъ, 1901 (Памятники древн. письменности ч. CXLV). Огляди: Булїча в Енциклопедическімъ Словарі Брокгауза і Ефрона т. XXVIII, І c. 615 і далї (передруковано також в книжцї: Россія, Спб., 1900). Саккети Главные моменты въ развитіи русскаго православнаго духовнаго п Ђ нія (Ж. М. Н. П. 1901, VIII).

32. Питаннє про осьвіту в давнїй Руси (до c. 454 і далї).

З високою оцїнкою давньої осьвіти виступив був Карамзїн (т. V c. 215), але його гадки про давнї школи дуже сильно скритикував Нейман в Studien zur grundlichen Kenntniss der Vorzeit Russlands вид. Еверсом, 1830. Потім звістки Татїшева приймали нпр. Соловйов Исторія Россіи І c. 746-8, Бєляєв Разсказы изъ русской исторіи І c. 394-5, м. Макарій Исторія рус. церкви III с. 123, Порфирьевъ Исторія рус. словесности I с. 199 й ин. От нпр. до яких виводів приходив Соловйов (1. с.): „маємо повне право прийняти звістку про істнованнє шкіл: при церквах, епископських дворах і заведених князями своїм коштом”... і т. и. З особливими комплїментами староруській осьвітї виступив був Шевирьов у своїй Исторії русской словесности, виходячи з звісток про християнські чесноти суспільности. На такім же традиційнім становищі став Лавровский в своїй моноґрафії О древнерусскихъ училищахъ, 1854: він приймав звістки Татїщева, здогадував ся про істнованнє орґанїзованих шкіл при епископських катедрах і по иньших місцях, про предмети науки і т. и.

Доперва Ґолубінский в Исторії церкви (І, 1 c. 580 і далї першого видання), відкинувши татїщевські звістки, прийшов до виводу, що заходи коло осьвіти були тільки за Володимира й Ярослава, але не удержали ся. Русь, думає він, нїяких шкіл нїколи не мала, і по якихось сьвітлїйших початках за Володимира й Ярослава (такі сьвітлїйші початки автор припускає з огляду на лїтописні звістки та супроти появи такого Іларіона) не могла підняти ся над рівенем простої письменности. В своїй крайности погляд Ґолубінского одначе не міг знайти собі загального признання. Не кажу вже, що такі ненаукові фабрікати як, скажім, Миронольского Очеркъ исторіи церковно-приходской школы (1894) і т. и., далї собі з всякої згадки про „учениє” виводять істнованнє шкіл і т. и., але вже і в солїднїйших працях знаходимо ми певний скептицизм для виводів Ґолубінского. Нпр. Никольский в своїй розвідцї про Клима Смолятича виступає, хоч і обережно, проти поглядів Ґолубінского (реплїку Ґолубінского див. в новім виданню с. 848-851). Пипін у своїй Исторії русской литературы, не зайнявши якогось певного становища у сїй справі, з одного боку нїби приймає погляди Ґолубінского (I гл. VII), але на иньших місцях готовий признати татїщевським звісткам значіннє „преданія” (c. 329). Владіміров (Древ. рус. литература) і його ученик Лобода (Чтенія київ. т. XVII, II) також не рішають ся відмовити всякого значіння звісткам Татїщева; ще більш рішучо приймали їх нпр. Никольскій в Пам. др. письм. ч. 114, 1896, і Лавровский — Посланіе м. Климента, 1894, так що се викликало відправу зі сторони заступника поглядів Ґолубінского проф. Харламповича (Къ вопросу о просв Ђ щеніи на Руси въ домонгольскій періодъ — Н.-лит. сборникъ Галицкой матицы, І, 1901).

В своїй Історії Київщини (c. 417) я прийняв в цїлости критику Татїщевських звісток, дану Ґолубінским, але признавав погляд його на староруську осьвіту занадто песимістичним; свій погляд я потім розвинув ширше в 1 вид. сеї Історії і повторяю його без значнїйших змін і в сїм виданню. Як бачу, прийняв його вповнї проф. Перетц в своїй статї: Образованность (Книга для чтенія по рус. исторіи, під ред. Д.-Запольского, 1904). Завважу, що в своїй недавнїй статї про схедоґрафію (як низше) сам Ґолубінский дещо попускає з свого погляду.

Про круг відомостей давньої Руси див. Б Ђ ляевъ О изученіи греческаго языка въ Россіи — Пропилеи 1851 р, його ж О географическихъ св Ђ д Ђ ніяхъ въ древней Руси. Сухомлиновъ О языкознаніи въ древней Руси — Ученыя Зап. II отд. Академіи т. І, 1854. Порфирьевъ О чтеніи книгъ въ древнія времена — Православный Собес Ђ дникъ 1858 р., його ж Объ источникахъ св Ђ д Ђ ній по разнымъ наукамъ въ древнія времена, ib. 1860. Заб Ђ линъ Характеръ начального образованія въ до-Петровское время, 1856 — передр. в Опытах изученія рус. древностей и исторіи, 1872. Бобынинъ Состояніе математическихъ знаній въ Россіи до XVI в. — Ж. М. Н. Пр. 1882 і осібно 1886. Голубинскій Вопросъ о заимствованіи домонгольскими Русскими отъ Грековъ такъ называемой схедографіи (Изв Ђ стія отд. рус. яз. 1904, II). Загальні огляди у Мілюкова Очерки по исторіи русской культуры II (с. 227 і далї) і у Пипіна Исторія русской словесности І гл. II і VII.

Лїтература поодиноких підручників давньої Руси. Про історичні переклади: Сухомлиновъ О древней русской л Ђ тописи, 1856. Оболенскій Л Ђ топись Переяслава Суздальскаго (в передмові), 1851. Срезневскаго Св Ђ д Ђ нія и зам Ђ тки о малоизв. памяткахъ. Истринъ Хронографы въ русской литератур Ђ (Византійскій временникъ, 1898) і Изъ области древне-русской литературы (Ж. М. Н. П. 1903-5, не скінчене). Шахматовъ Древнеболгарская енциклопедія Х в. (Византійскій временикъ, 1900) і реплїка Истрина: Одинъ только переводъ Псевдокаллистена (Виз. врем. 1903). Розановъ Зам Ђ тки по вопросу о русскихъ хронографахъ (Ж. М. Н. П. 1904, I). Истоминъ Н Ђ которые данныя о протограф Ђ елинскаго л Ђ тописца (ib. 1904, VII).

Спеціально про Палєю історичну: А. Поповъ Книга бытія небеси и земли (Палея историческая) — Чтенія московські 1881, І; Веревскій Русская историческая Палея — Филолог. Зап. 1888. Про Палею Толковану: Успенскій Толковая Палея, 1877. Ждановъ Палея, в Київ. Универс. Изв. 1881. Михавловъ Общій обзоръ состава, редакцій и источниковъ Толковой Палеи — Варшав. Унив. Изв. 1895. Истринъ Зам Ђ чанія о состав Ђ Толк. Палеи — Изв Ђ стія Академіи, 1896 і 1898 і Изъ области (як вище). Карн Ђ евъ Къ вопросу о взаимныхъ отношеніяхъ Толковой Палеи и Златой Матицы, Ж. М. Н. П. 1900, II. Шахматовъ Толковая Палея и русская л Ђ топись (Статья по славянов Ђ д Ђ нію, І, 1904). Истоминъ Къ вопросу о редакціяхъ Тол. Палеи (Изв Ђ стія отд. рус. яз. І 905, I). Видано Палєю з двох кодексів у Москві (Палея Толковая, 1892-1897) і в Изданіях общества любителей др. письменности ХСIII, 1892. Остатнїми часам, в дослїдах Михайлова і Істріна переводить ся погляд, що Толкову