Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

        —  Я ось теж не впевнена в тому, що ми зможемо виконати все, що хочемо. Чесно кажучи, аналізуючи інформацію про цю систему раніше, я й не припускала настільки щільний захист, -- промовила Ліка.

        — Як ми хочемо позбутися всіх? - запитав Троді.

        —  На жаль, працювати доведеться на острові, просто якщо почнемо прибирати їх на віллах, куди потрапити дещо простіше, то вже після першої смерті здійметься тривога і ми більше нічого не зможемо зробити. - відповіла Ліка.- Пропоную використати план із вибухом.

        —   А де ми зможемо дістати стільки вибухівки? - запитав Невіс.

        —  Це не проблема,- усміхнулася Ліка,- Не забуваємо, що сам острів являє собою величезну антигравітаційну платформу. А це означає, що на ньому присутній щонайменше один реактор, але я підозрюю, що їх тут кілька, все таки трикілометровий острів - це величезна маса, і на його політ має витрачатися велика кількість енергії.

        —  Я правильно зрозумів,- почав говорити я,- Ти хочеш підірвати реактори? - запитав я в Ліки.

        —   Саме так,- коротко відповіла Ліка і почала виводити на голограмі схеми операції. 

        —  За моїми підрахунками виходить дуже сильний вибух, - сказав я, змоделювавши підрив реакторів, що виробляють необхідну кількість енергії для польоту острова, - У радіусі десяти кілометрів не залишиться нічого живого, сам острів просто випарується у вибуху. Я так розумію йти ми будемо евакуатором?

       —  А по-іншому нам із системи не піти,- підтвердила Ліка мої роздуми.

          Після сніданку ми стали думати яким чином дістатися до острова. Службовий доступ до мережі давав змогу користуватися супутниками спостереження і ми могли виявити місце розташування ширяючого острова. Зараз він летів по центру південного океану і нас розділяло понад тисячу кілометрів.

          Для шатла чи навіть флаєра це було не суттєвою відстанню, а от для нас відстань була надто величезною, і як потрапити на острів ідеї якось не спадали нам на думку.

       Просто зламати доступ до якогось флаєра і прилетіти на ньому на острів ми також не могли.  На жаль, на острові були присутні більше десяти незалежних систем спостереження і виявлення. 

       І щоб зламати і все це, нам знадобиться не один тиждень, а такої кількості часу в нас немає, вже за три дні персонал курорту почне залишати планету, за чотири почнуть прилітати виродки з корпорації. Але вже через два дні всю планету наповнить охорона цих гівнюків із ради правління.

       Тож часу на спокійний злом усіх систем безпеки у нас немає. Нам потрібно протягом двох діб потрапити на острів, що ширяє, і, дочекавшись його перевірки охорони, залишитися там непоміченими, і тільки після цього взятися за те, щоб вивести реактори на позамежний режим роботи, після чого станеться вибух.

       Лише до обіду у Троді з'явилася перша вартісна ідея. Насправді вона пахла відвертою маячнею, але в нас просто не виникло жодної гідної ідеї, тож вирішили поки що розглянути її.

    Що ж придумав Троді? А він придумав, дістатися верхи на дронах до літаючого острова. Спочатку ми її відкинули як безглузду, але за кілька годин у нас не з'явилося інших вартих уваги ідей, а тому довелося розглядати навіть цю ідею, що пахне божевіллям.

      Насправді, після всебічного розгляду цього варіанту проникнення на літаючий острів, ми повинні були визнати, що він досить непоганий. В один момент у повітрі Еквуса перебуває понад сто тисяч різноманітних дронів, як охоронних, так і спостережних. І це означало, що поява нових кількох буде не надто то й помітна.

      Насамперед нам було потрібно дістати дрони, які зможуть підняти нас. На жаль перший-ліпший дрон не підходив. Усе таки в скафандрі ми всі важили за двісті кілограмів. А тому дев'яносто відсотків дронів нам не підходили у зв'язку зі своїми малими розмірами або вантажопідйомністю.

     Ближче до вечора ми змогли нарешті виявити щось нам підходяще. На острові, на якому ми перебували, був ангар із кількома десятками охоронних дронів, які мали займатися патрулюванням навколо острова. І саме тут було сім дронів, які несли на собі малу електромагнітну гармату.

      Мала вона то мала, але й так важила більше чотирьохсот кілограмів. А тому демонтувавши гармату, ми цілком зможемо на подібному дроні летіти. Єдиною заковикою залишився відносно малий хід дрона. 

      Він усе-таки розрахований був на патрулювання острова, а тому запасів енергії в його накопичувачах було небагато, лише на сотню кілометрів. Але й тут можна було щось придумати.

       Далі сидіти в підсобному приміщенні сенсу не було. Справи самі по собі без нашої участі не зробляться, а тому підкріпившись ще раз армійськими раціонами, ми швидко зібралися і зайнялися знищенням слідів нашого проникнення.

      Для цього Ліка, зламавши систему прибирання вила, відправила кількох дроїдів-прибиральників навести лад у приміщенні. Ми про всяк випадок почекали, поки закінчиться прибирання, і переконавшись, що слідів не залишилося, вирушили в бік океану.

      Як виявилося, сам ангар із дронами був дещо осторонь від острова, на відстані двохсот метрів від берега на глибині сорока метрів. Це було зроблено з тим розрахунком, щоб не турбувати клієнта дронами, які постійно злітають і сідають.

       Сам ангар для дронів, згідно зі знайденою в мережі інформацією, раніше був звичайнісіньким малим транспортником. Після закінчення служби, його викупили за ціною металобрухту і, діставши мало-мальськи цінне обладнання, стали використовувати як ангар для дронів.

             "Міртір 17ск" був свого часу цілком надійною роботящою конячкою для різних малих фірм. Брав на свій борт близько двох тисяч п'ятисот кубічних метрів вантажу. Компанія Міртір виробила їх понад чотири мільйони екземплярів. Це було воістину багато, мало яка модель космічного корабля вироблялася в такій кількості.