BooksUkraine.com » Детективи » Червоний. Без лінії фронту 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоний. Без лінії фронту"

194
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Червоний. Без лінії фронту" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 75
Перейти на сторінку:
карк, затягнув, і я побачив усередині Червоного біля столу й Дороша — в кутку біля груби, на Даниловому місці.

— Ще один, — буркнув колишній старшина. — Вчиш вас, а зиску жодного. — Випереджаючи мої слова, відрубав: — Знаю все, не від вас.

— Як тепер?

— Ви змовились. — Ворон кивнув на Юрка. — Однаково говорите.

— Хіба нам справді не важливо, що тепер? — вигукнув Дорош.

Останнім часом він уже не приборкував нервів, від збудження теліпало, і це вже не гра чи демонстрація ступеня особистої образи. Юрка справді переймала непевність усього, в чому він тепер крутився, й неможливість бодай на дещицю вплинути на події.

— Вас обох могли звільнити, бо такий план у Плучека. — Зі сказаного я зрозумів, що Дороша, як і мене, смикали на очну ставку. — Тепер обоє тут. Отже, почекаємо агентів.

— Сидимо й чекаємо? — вирвалося в мене.

— Лягай собі, як хочеш.

Ворон присів поруч із Червоним, виклав на стіл два револьвери. Данило, займаючи чимось руки й голову, відразу взявся розбирати й чистити кольт. Провідник витягнув цигарки, проте закурювати не квапився. Виклав їх із коробки, акуратно розклав, мов шкільні палички для лічби.

— Скажімо, вас не заарештували, бо справді нема за віщо, — розмірковував, ні на кого не дивлячись. — З одного боку, дефензиву такі дурниці ніколи не зупиняли. З іншого, зараз не треба відвертати увагу на зайвих осіб і брати сліди, які нікуди не приведуть. Діяти Плучек хоче напевне. Коли так, наша фортуна. І я ще не вирішив, куди вам обом іти далі.

— Тобто? — Дорош подався вперед, витягнув шию.

— Найкраще — залягти тут усім. Більше не світитися ніде. Ґандж такого варіанта — ваше дружне зникнення після виклику в поліцію помітять дуже швидко. Висновки зроблять ті, яких ми не хочемо. Тому поки живіть, як жили. Сюди без мого сигналу більше не ходіть. А знак такий буде: точитиму ножі-ножиці на ринковій площі. Приходьте туди щоранку.

Зазвичай Ворон там із точильним каменем не з’являвся. Хіба на великі свята, коли людей більшало. А на площі будь-хто може опинитися і це не буде підозрілим.

— Маю певні можливості, тож налагоджу контакт із Зенком у тюрмі. Поки не з’ясую, як саме дефензива вийшла на нього, чому тепер, а не раніше, коли ви почали зі своїми листівками, — будьте тихо.

Червоний тим часом закінчив із кольтом, узявся за наган. Міг би бодай пару з уст зронити, подумалося тоді. Сидить, наче його все це не обходить, ще й поважніє. Ніби прочитавши мої думки, Данило на мить відірвався від свого заняття, підморгнув, чого раніше за ним не водилося. Легше й зрозуміліше від того не стало, та хоч показав — із нами, теж переймається, йому ж простіше, давно нелегал.

Розходилися по одному.

Наступного дня мене нагнали зі станції. Начальник не приховував: чутки містом ходять, мовляв, русини з ліцею воду каламутять, одного зловили за ті давні листівки. Тож усі вони ненадійні, крамола, ще клопоту бракувало. Добре, хоч денну платню видав.

А ще через день Ворон точив ножі на площі.

14

Йому вдалося підкупити наглядача.

Подробиць не говорив, та яка різниця. Важливіше отримати записку від Зенка. Своєю рукою написав:

«Забрали за листівки. Знайшли по шрифтах. Б’ють щодня».

— Але мовчить, — мовив Ворон, кидаючи послання у вогонь грубки.

— І мовчатиме! — заявив Дорош.

— Довго не протягне. — Провідник знову висипав цигарки на стіл, заходився розкладати в два ряди.

— Ти не знаєш Зенона!

— Юрку, я знаю, як воно буває. Таке пишуть, коли терпіти вже нема сили. Лупцюють, бо зловили його самого. Міркую, справді зради не було. То добре, бо інакше довелося б грішити на когось із вас двох. Данило поза підозрою.

— Та звісно. — Юрко нервово цикнув зубом.

— Ти, схоже на те, весь цей час нас підозрював. Мене з Юрком, — сказав я.

— У нашій справі, ще й після такого арешту, інакше не ведеться. Але, — легенько ляснув по столу розкритою долонею Ворон, — уже розвиднялося. У Кременці ж не так рясно друкарень. Дивно, раніше не допетрали шукати по шрифтах. Може, й дотумкали, довше Зенка вели. І незле, що саме з того часу ви всі троє не так гуртувалися на людях. Поки щастить.

— Кому?

— Нам, Юрку, — терпляче відповів провідник. — Усі на волі, щось придумаємо.

— Хай на мене все валить, — мовив раптом Червоний.

Це здивувало навіть Ворона, не кажучи про нас із Дорошем.

— Як то — на тебе?

— Б’ють, бо мовчить, — пояснив Данило. — Має заговорити. На листівках засвітився я, вони прямо зі мною пов’язані. Перекажи, друже Вороне, аби мене зверхником назвав. Мовляв, виконував мої завдання за гроші. Від кого гроші, хто наказував мені — не знає. Хлопець не дурний, придумає складну казочку. Плучеку тільки того й треба.

— На тебе списувати — все одно, що на покійника.

Я сам не знав, чому вирвалося. Пожартувати закортіло, вийшло, як завжди в мене, досить грубо. Але Дорошу раптом сподобалося — зареготав нервово, проте щиро. Ворон зітхнув, похитав головою, однак Данило не образився.

— Можна й так сказати. Мерці ні за що не відповідають. Я — теж. Чіпляйте будь-що. Аби був там разом із Зенком, сам би все на себе взяв.

— Не каркай, — застеріг я.

— То забобони все.

Ворон почав викладати цигарки в одну лінію.

— Спробуємо, — промовив. — Як не припинять катувати, то дадуть передихнути. Виграє час, і ми разом із ним. Я клопотатимусь далі, ви через день приходьте так само. Обережно будьте.

А при наступній зустрічі розмова вже іншою була.

Бо картина вимальовувалася остаточно. Гарного в ній було мало, проте Ворон уже мав план дій, бо не грався з цигарками, говорив упевнено, як на початках знайомства.

— Має Зенко адвоката, Стефана Дубового. Чули про такого? — І випередивши питання, зауважив: — Хто і як його залучив, не важливо тепер. Він наша людина, через нього контакт із побратимом прямий. Не треба тицяти хабар наглядачеві-ляху. Отже, маємо так. — Помовчав трохи. — Зенон послухався, план Червоного спрацював. Бити припинили. Панові адвокату вдалося

1 ... 22 23 24 ... 75
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний. Без лінії фронту», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоний. Без лінії фронту"