Читати книгу - "Бурштин"

«Не встигну!» – майнуло в голові Григорія. Він гарячково заметушився навколо воза, репетуючи на коня, та той лише стриг вухами. Тоді кинувся до найближчого куща, зламав дубця й щосили садонув ним по худих ребрах худобини. Та, побачивши чимале пужално в дужих руках, не стала чекати нового частування, а щосили смиконула віз – і він викотився на шосе по вузенькому дощатому містку, перекинутому через канаву.

Григорій ледве встиг відкочити, коли «Хаммер» ударив передком у грабарку. Швидкість була така, що віз перекинувся, наче картонна коробка. Хряскотіння зламаної деревини, скрегіт заліза. Тим не менш позашляховик, посунувши купу гною разом із возом на кілька метрів, зупинився.

– Терорист, твою мать! – вилаявся Гриша, стоячи по коліна у воді.

Машина добряче вгрузла у віз, а слизький гній на дорозі не давав колесам зчеплення, тому автівка шарпалася й буксувала, двигун шалено ревів.

– Додік, ану вилазь, скурвий сину! – вигукнув Гриша. Вихопив трофейний «макаров» і рушив до застряглого позашляховика.

Дверцята машини відчинилися, але замість Додіка на землю випала – саме так, випала,– жінка.

«Та це ж Санькова Катя! Звідки вона там?» – не повірив очам Гриша, але про всяк випадок присів за містком і голосно вигукнув:

– Піднімай руки і вилазь із машини!

Майже одночасно гримнув постріл. Потім другий. Гриша знову зачаївся, потім обережно визирнув. Місток здався йому не дуже надійним прикриттям, тому він швидко перебіг на кілька метрів і сховався за сосною, що росла над самою канавою. Вже звідти помітив, що неподалік, головою в канаві, лежить односелець, а з-під його куртки стікає в скаламучену воду кров.

Не пам’ятаючи себе, Гриша щосили закричав:

– Сволота! Хлопці, він Льоньку вбив!

Тепер усе стало на свої місця. Опустивши важілець запобіжника, Гриша навмання зробив кілька пострілів по автівці. Хтось із хлопців, які наспіли, його підтримав. По обшивці «Хаммера», викрешуючи іскри, затарабанили кулі. Але на притемненому склі від них з’являлися лише білі плямки, наче від курячого посліду, а на броньованих бортах – невеличкі вм’ятини.

Раптом машина зашарпалася ще дужче, а наступної миті вирвалася з пастки. Гриша помітив, як трохи опустилося скло на дверцятах і звідти блимнуло: стріляли, й доволі влучно. «Додік геть із глузду з’їхав,– ошелешено подумав хлопець, помітивши серед своїх ще одного пораненого.– А зараз намагається влучити в Катю!»

– Ах ти ж, погань! – Григорій ретельно прицілився у віконну шпарину, та марно. Стріляв доти, доки не скінчилися набої. Глянув на узбіччя за розтрощеною грабаркою – Катя нерухомо лежала в канаві, притиснута якоюсь дошкою. Що він скаже Саньці?

Григорій стояв за сосною, сповнений безпорадної ненависті. Із заціпеніння його вивів телефонний дзвінок.

– Грицю, що там у вас коїться? – збуджено закричав хтось у трубку.– Чую якісь постріли на дорозі!

– Додік поклав наших і зараз втече! На одних ободах! Я з-під землі достану те падло й порву на свастику… зубами горлянку перегризу!..– Голос Григорія переривався, його душили сльози відчаю.

– Який Додік? Додік у льосі скніє! То, певне, та київська паскуда, що Володька мордувала!

– Он воно що!.. Тоді головне зараз – якось затримати гадину. Зробіть щось, хлопці, бо насправді втече! – вигукнув Григорій.

Тим часом автівка, крешучи ободами по бруківці, рвонула на спущених шинах вперед, намагаючись оминути купу гною серед дороги.

– Та робимо! Он Митька вже сосну бензопилою ріже – ту, що над дорогою!

– Добре! Тоді я спробую щось із цього боку придумати, аби зачинити мишоловку.

Григорій сховав телефон у кишеню й зиркнув у бік скаліченого «Хаммера», що прямував до центру села. Відчай і марний розпач кудись поділися. Він вискочив зі свого укриття, махом перескочив канаву й кинувся до Каті. Та лежала бліда посеред прим’ятого очерету. На губах – запечена кров. Намацав пульс – ледь жевріє, але жива, жива! Відкинув дошку, вхопив молоду жінку на руки й поніс до першої-ліпшої хати.

– Допоможіть, люди! – Григорій несамовито вдарив ногою у двері. Налякані господарі відчинили, провели в кімнату, показали, куди покласти поранену. Григорій, не вагаючись, шарпнув кофтину на її грудях, зірвав ліфчик. Слава Богу, куля пройшла вище лопатки, зачепивши лише м’язи плеча. І знепритомніла Катя лише через потужний удар дошкою.

– Годі вам голосити! – гаркнув він на хазяйку, яка лементувала у нього за спиною.– Є в хаті горілка?

Дід виявився моторнішим, бо швидко притягнув із припічка півлітру. Григорій щедро полив рану, а тоді перев’язав чистим ганчір’ям, роздертим на смуги.

– Сподіваюсь, Сашко не ревнуватиме, що я тебе бачив отакою? – посміхнувся він до жінки, яка потроху опритомнювала.

Катя відкрила очі, впізнала хлопця, прохрипіла:

– Таня де?.. Хтось бачив мою Таню?

– Та жива, усе норм. Горпина у хаті сховала,– збрехав Григорій.

Але собі наказав: треба малу обов’язково відшукати. Але не зараз. Головне – розібратися із тим покидьком, що в «Хаммері».

– Вибач, Катю, маю невідкладні справи!..

Нахилився до жінки й ніби ненароком торкнувся її щоки губами. Кохав її, давно, ще з тих часів, коли був підлітком, але вибрала Санька, що тут вдієш… Та це пусте – аби одужала.

Наступної миті схопився – й у двері. Кинув на ходу:

– Дивіться за нею, дуже прошу. І фельдшерку… Обов’язково покличте фельдшерку!

Вибіг надвір, прислухався. Десь у центрі села – постріли, потім гуркіт мотора.

Визначив: «Задкує! Встигли хлопці… Ну, а тепер уже моя черга!»

Григорій помчав навпростець, перестрибуючи плоти й огорожі. Наче змагаючись із підстреленим позашляховиком, що повз десь поряд, за тинами, на спущених колесах. До того ж задом, бо розвернутися тут неможливо, дорога надто вузька й з обох боків обмежена канавами. Здоровенному й важкому «Хаммеру» просто ніде маневрувати.

Гриць забіг до себе у двір. На пригірку стояв несправний колісний трактор, який він купив списаним на металолом і ще не встиг як слід відремонтувати. Григорій прожогом ускочив у розчинену кабіну, відпустив гальма – і трактор поволі покотив до воріт.

«Ну ж бо! Хутчіш, чортова залізяко!..»

Він вискочив із кабіни й заходився підштовхувати заіржавілу машину. Неподалік на дорозі вже гуркотів двигун. Але швидкість у позашляховика вже не та. Хлопці подбали – колеса прострелені. Проте рухається вперто, гадає проскочити. Ні, хай навіть і не мріє…

Тим часом трактор викотився на місток над канавою – такі містки лагодив до себе майже кожен мешканець цієї вулиці – і зупинився! Передні колеса вже були на дорозі, а ось задні… Не