BooksUkraine.com » Детективи » Сімнадцять спалахів весни 📚 - Українською

Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сімнадцять спалахів весни" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 80
Перейти на сторінку:
class="p1">— Додумайте самі, — відповів Гіммлер, та коли Шелленберг ступив до дверей, він обернувся: — Власне, в цьому ділі не повинно бути дрібниць. Що ви маєте на увазі?

— По-перше, операція прикриття… Тобто треба буде підставити когось, чужого — не нашого, для переговорів із Заходом… А потім ми передамо матеріал про цю людину фюрерові. У разі потреби… Це буде перемога нашої служби розвідки: зірвали підступні плани ворогів — так, по-моєму, говорить Геббельс. По-друге, за Вольфом стежитимуть у Швейцарії десятки очей. Я хочу, щоб за десятками пар очей західних союзників стежили ще п'ять-шість пар моїх людей. Вольф не знатиме про наших людей — вони передаватимуть інформацію безпосередньо мені. Це, на додаток до всього, третє алібі. На випадок провалу доведеться пожертвувати Вольфом, але матеріали спостережень за ним ляжуть у наше досьє.

— У ваше, — поправив його Гіммлер, — у ваше досьє.

«Я знову налякав його, — подумав Шелленберг, — ці деталі його лякають. У нього треба брати тільки згоду, а далі все робити самому».

— Кого ви хочете туди послати?

— В мене є хороші кандидати, — відповів Шелленберг, — але це вже деталі, які я зможу вирішити, не відриваючи вас від важливіших справ.

У списку кандидатів для вирішення першого завдання у Шелленберга був фон Штірліц з його «підопічним» пастором.

17.2.1945 (10 годин 05 хвилин)

Уранці, коли Ервін мав прийняти відповідь з Центру, Штірліц повільно їхав по вулицях до його будинку. На задньому сидінні лежав чималий програвач: Ервін за легендою був власником невеличкої фірми програвачів, це давало йому змогу їздити по країні, обслуговувати клієнтів.

На вулиці був затор: попереду розчищали завал. Коли бомбили вночі, впала стіна шестиповерхового будинку, і робітники дорожніх загонів разом з поліцією швидко і вправно розчистили проїзд для транспорту.

Штірліц обернувся: за його «хорхом» уже стояло машин тридцять, не менше. Молодий хлопець, шофер вантажної машини, крикнув Шіірліцу:

— Якщо зараз прилетять, от катавасія почнеться — і заховатися нікуди.

— Не прилетять, — відповів Штірліц, глянувши на небо. Хмари були низькі, закрайки сіро-чорні — снігові.

«Вночі було тепло, — подумав Штірліц, — а зараз стало холодніше — мабуть, таки піде сніг».

Він чомусь пригадав астронома, з яким нещодавно мав розмову: «… Рік неспокійного сонця. Все взаємозв'язано на земній кульці. Ми всі взаємозв'язані, кулька зв'язана із світилом, світило — з галактикою. — Штірліц раптом посміхнувся. — «Схоже на агентурну мережу гестапо…»

Шуцман, який стояв попереду, рвучко махнув рукою й гортанно вигукнув:

— Проїжджайте!

«Ніде в світі, — подумав Штірліц, — поліцейські не люблять так командувати й жестикулювати дубинкою, як у нас». Він раптом зловив себе на тому, що подумав про німців і про Німеччину як про свою націю і про свою країну. «А мені інакше не можна. Коли б я відділяв себе від них, то напевне давним-давно вже провалився б. Парадокс, мабуть: я люблю цей народ і люблю цю країну… А може, й справді гітлери приходять і відходять?»

Далі дорога була відкрита, і Штірліц дав повний газ. Він знав, що круті повороти страшенно «їдять» гуму, знав, що покришки тепер — дефіцит, але все одно він дуже полюбляв круті віражі, так щоб гума пищала й співала, а машина різко при цьому нахилялась, немов човен під час шторму.

В Кепеніку, біля повороту до будинку Ервіна й Кет, стояла ще одна шеренга поліцейських.

— Що там? — спитав Штірліц.

— Розбито вулицю, — відповів молоденький блідий шуцман, — вони кинули якусь велику торпеду.

Штірліц відчув, як його лоб зросив піт.

«Точно, — раптом збагнув він, — їхній будинок також».

— Будинок дев'ять, — спитав він, — також розбили?

— Так, зовсім розбили.

Штірліц відігнав машину до самого тротуару і повернув у провулок праворуч. Дорогу йому загородив той самий хворобливий шуцман:

— Заборонено.

Штірліц одвернув лацкан піджака: там був жетон СД. Шуцман козирнув йому й сказав:

— Сапери бояться, чи немає тут бомб уповільненої дії…

— Що ж, підірвемося разом, — відповів Штірліц і попрямував до руїн будинку номер дев'ять.

Він відчув страшенну, неймовірну втому в усьому тілі, але знав, що йти він мусить своїм звичним пружним кроком, і він так і йшов — пружно, і на обличчі його була його неодмінна, скептична посмішка. А перед очима стояла Кет. Живіт у неї був великий, округлий. «Буде дівчинка, — якось сказала вона йому. — Коли живіт стирчить огірком — жди хлопчика, а я тільки родитиму дівчину».

— Всі загинули? — спитав Штірліц поліцейського, який усе ще спостерігав, як працювали пожежники.

— Трудно сказати. Розбомбили на світанку, було багато санітарних машин…

— А речей чимало лишилось?

— Не дуже… Бачите, каша яка…

Штірліц допоміг жінці з дитиною, яка дуже плакала, відтягти від тротуару коляску й повернувся до машини…

17.2.1945 (10 годин 05 хвилин)

— Мамочко! — кричала Кет. — Господи! Мамо-о-о-о!

Вона лежала на столі. Її привезли в пологовий будинок контуженою: в двох місцях їй пробило голову. Вона й кричала якісь безладні слова: жалібні, російські.

Лікар, який прийняв хлопчика — горлатого, сиплого, великого, — сказав акушерці:

— Полька, а якого велетня народила…

— Вона не полька, — сказала акушерка.

— А хто? Росіянка? А може, чешка?

— В паспорті вона — німкеня, — відповіла акушерка, — у неї в пальті був паспорт на ім'я німкені Кетрін Кін.

— Можливо, чуже пальто?

— Можливо, — погодилась акушерка. — Дивіться, який чудовий карапуз — не менше чотирьох кілограмів. Прямо-таки красень… Ви подзвоните в гестапо чи пізніше подзвоню я?

— Подзвоніть ви, — відповів лікар, — тільки пізніше…

«Усе, — стомлено, якось відчужено подумав Штірліц. — Тепер я лишився сам-один. Тепер я зовсім самотній…»

Він довго сидів у себе в кабінеті, замкнувшись, і не відповідав на телефонні дзвінки. Автоматично він полічив, що дзвінків було дев'ять. Двоє до нього дзвонили довго, мабуть, було щось важливе, а може, дзвонили підлеглі — вони завжди дзвонять довго. Решта дзвінків були короткі: так дзвонить або начальство, або друзі.

Потім він узяв зі столу аркуш паперу і став писати:

«Рейхсфюреру СС Генріху Гіммлеру

Цілком таємно. Особисто.

Рейхсфюрер!

Інтереси нації змушують мене звернутися до Вас з цим листом. Мені стало відомо з надійних джерел, що за Вашою спиною група якихось осіб з СД налагоджують контакти з ворогом, зондуючи грунт для угоди з противником. Я не можу строго документально підтвердити ці відомості, але я прошу Вас прийняти мене і вислухати мої пропозиції з цього приводу, які здаються мені дуже важливими і не терплять зволікання. Прошу Вас дозволити мені, використовуючи мої зв'язки, інформувати Вас детальніше й запропонувати свій план розробки цієї версії, яка, по-моєму, на жаль, надто близька до правди.

Хайль Гітлер!

Штандартенфюрер СС фон

1 ... 22 23 24 ... 80
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сімнадцять спалахів весни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сімнадцять спалахів весни"