Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

Матео недарма обрав для своєї поїздки саме вечірній час. Пожвавлений рух на каналі дозволяв легше проскочити повз контрольні пости. Месер П'єтро Бокко добре продумав усю операцію. Якщо барка потрапить до рук поліції, він виправдається тим, що дав наказ одвезти вантаж до Сан-Ніколо. Адже капітан Матео користується поганою репутацією, і месер Бокко скаже, що він діяв з власної ініціативи.

Береги розступилися, і барка ввійшла в канал Джудекка. Вона тримала курс на тісний прохід між островами Джудекка та Сан-Джорджіо. «Чому ж капітан не поїхав через канал Сан-Марко?» думав Паоло.

Матео обрав цей шлях недарма. На каналі Сан-Марко, напроти П'яцети, патрулювало багато поліцейських човнів. Та й не дуже хотілось йому проїжджати повз червону каторжну галеру.

Чорна барка поминула прохід між островами. Ліворуч, навколо церкви, поприпадали до землі рибацькі хижі Сан-Джорджіо, праворуч на острові Джудекка якісь три постаті подавали знак смолоскипами.

— Швидше! Вперед! — наказав капітан Матео і хутко побіг на корму. — Дай кермо, Ернесто! Піднімай вітрила!

Барка летіла над водою, немов тінь. Капітан Матео спрямовував її до берега. Скоро вони вже пропливали повз пагорб Сан-Спіріто і острів-фортецю Повельгію, де шастали поліцейські човни. Матео наладнався до зустрічі з ними. Швидким маневром він хотів провести свій корабель під самим їхнім носом.

Паоло вже не мав часу для розмірковування. В нього не лишалось сумніву, що вони пливуть не в Сан-Ніколо. П'єтро Бокко заманив його в пастку.

Глухий гнів сповнив його груди. На борту — чотири чоловіки, крім того, дужий, як ведмідь, капітан. Паоло спробував згадати обличчя й постаті екіпажу, але пам'ять відродила лише кривоногого Ернесто. Заглиблений у свої роздуми, Паоло навіть не встиг добре роздивитися на своїх супутників. Залишалось тільки одне: змінити курс барки, убити капітана Матео, а інших принести до покори кинджалом. І водночас Паоло усвідомлював, що ця спроба приречена на цілковиту невдачу.

Вітер свистів у вухах, барка скрипіла й стогнала, збурені хвилі перехоплювалися через поручні. Барка йшла, круто нахилившись на один борт. Зосереджений і напружений до краю, капітан Матео вправно вів човен крізь морок ночі.

Над головою Паоло туго напиналося вітрило, наче ось-ось мало тріснути. Гнів у серці Паоло перейшов у сліпу лють. Таку лють він відчував лише раз у своєму житті, ще в будинку для сиріт, коли його ледь не до смерті побив наглядач. Хлопець забув усю свою розсудливість.

Трьома стрибками він досяг Матео, штовхнув його, ошелешеного від несподіванки, в груди і ударом кулака вибив у нього з рук кермо. В ту ж мить барка випрямилась, злякано залопотіла вітрилами і, втративши швидкість, застрибала на хвилях.

— Ти здурів! — крикнув Матео і, розставивши свої величезні руки, кинувся на супротивника. Однак він не забув і про барку. — Бери кермо! — наказав він Ернесто, який уже стояв поряд, готовий встряти в бійку. — Всім залишатись на місцях!

Матео й Паоло схопили один одного в обійми. Жили набрякли у них на шиї і на лобі. Кривоногий знову поставив барку за вітром. Палуба нахилилася до води, і супротивники завмерли на кілька хвилин, спершись кожен на одну ногу і намагаючись зберегти рівновагу. Матео, немов кліщами, стиснув тіло Паоло, аж у того під курткою ручка кинджала боляче вперлася в ребро.

Нарешті обоє, не втримавшись, з гуркотом полетіли на палубу.

Паоло вмить зірвався на ноги. «Витягуй кинджал!» промайнуло в його голові. Але незрозуміла симпатія до супротивника паралізувала його рухи. Він не схопився, за кинджал, хоч і знав, що боротьба триватиме до кінця, доки хтось з них не загине на цій палубі.

Капітан Матео, нахиливши голову, кинувся на Паоло, який стояв, тримаючись за поручні. В останню мить йому вдалося відскочити вбік. Капітан так гепнув кулаком об поручні, що вони аж розкололися.

Вони билися, немов велетні прадавніх часів. Все, що потрапляло їм під ноги, відлітало геть: дошки, такелаж, парусина, людські тіла.

На розбитому обличчі Матео проступив вираз неймовірного подиву. Він примружив очі і труснув головою, щоб побороти в собі заціпеніння. Лице його видавало нелюдське напруження. Раптом він широко розставив ноги, нахилився усім тілом уперед і з блискавичною швидкістю обхопив Паоло руками.

Обидва знову полетіли додолу.

— Диявол! — прохрипів Матео. Зненацька він учепився в зап'ястя Паоло і заломив йому руки. Той почав одчайдушно оборонятися, стогнучи від болю, відчуваючи, що втрачає свідомість. Хтось із команди заніс над його головою сокиру.

Матео через силу став на ноги і витер з обличчя кров і піт і здивовано глянув на свій набряклий, закривавлений кулак. «Святий боже!» пробурмотів він.

Раптом Матео побачив занесену над головою Паоло сокиру.

— Геть від нього! — гримнув він. — Залиште його в спокої!

Боротьба не загасила в ньому того доброзичливого почуття, яким він пройнявся до Паоло в першу хвилину знайомства. Навпаки, це почуття навіть ще зміцніло. «Нічого, скоро очуняє», подумав Матео, дивлячись на непорушне тіло свого супротивника.

— Ну, друже, сподіваюся, що ти більше не накоїш дурниць! — пробурмотів Матео. Похитуючись, він підійшов до кривоногого і взяв з його рук кермо. Тепер уся його увага знову була спрямована на те, щоб провести корабель через штормову ніч.

НОВИЙ ДЕНЬ

Настав погідний ранок. Повівав легкий вітерець. Ніщо не нагадувало більше про бурю, яка лютувала вночі. Лагуна дрімала, осяяна лагідними сонячними променями.

Новий день!

П'єтро Бокко чекав його з нетерпінням. Адже цей день мав нарешті принести йому звістку, чи щасливо закінчилась нічна поїздка. Тисяча дукатів! Він уже прикидав, скільки товарів зможе закупити на цю суму. Настав час розширити торговельні справи.

Вночі йому дошкуляли погані сни. Він безпересталь схоплювався і вдивлявся в темряву. Чи вірно він зробив, що послав слугу Марко? Може, надмірна поквапливість штовхнула його на помилковий шлях?

Він сів обідати в поганому настрої і майже не доторкнувся до страв. Важкі думки, які не покидали П'єтро Бокко всю ніч, знову обсіли його. Відмовившись звичного післяобіднього сну, він одразу ж пішов себе в кабінет і невдоволеним порухом руки вислав звідти секретаря, нагнавши на того неабиякий страх. Дарма намагався він заспокоїтись. Тривога проймала його все дужче й дужче.

Раптом він почув у сусідній кімнаті чийсь незнайомий голос. В наступну мить хтось постукав у двері. На порозі з'явився слуга і доповів, що з месером Бокко хоче говорити якийсь чоловік.

— Приведи його до мене! — сказав П'єтро Бокко і з гідністю розправив плечі.

До кімнати з похмурим обличчям