Читати книгу - "Знак Єдинорога"

Коли Рендом і дівчата повернулися з ліками та приладами, Жерар вимив Бранда, зашив рану і перев'язав його. Він підключив апарат для внутрішньовенного вливання. Рендом відшукав молоток і зубило. Жерар збив наручники, укрив Бранда простирадлом і ковдрою і знову помацав пульс.

— Як там? — Поцікавився я.

— Пульс слабкий, — відповів він, підсунув крісло до дивана і вмостився. — Принесіть мені меч і келишок вина. Я ще нічого не пив, та й зголоднів. Не залишилося там чого-небудь?

Льювілла попрямувала до буфета, а Рендом притягнув меч, що висів на вішалці за дверима.

— Ти що, зібрався переселитися сюди? — Запитав Рендом, простягаючи Жерару зброю.

— Цілком вірно.

— Може, перенести Бранда в іншу постіль, зручнішу?

— Йому й тут добре. Я сам вирішу, коли його можна буде перекласти. А поки що розпаліть-ка вогонь у каміні. І погасіть свічі.

Рендом кивнув.

— Зараз, — відповів він і взяв кинджал, витягнуте із тіла Бранда — тонкий стилет, диною в сім дюймів. Рендом поклав зброю на долоню: — Комусь це знайомо?

— Ні, — відповів Бенедикт.

— Ні, — сказав Джуліан.

— Ні, — відповів я.

Жінки похитали головами.

Рендом уважно розглядав кинджал.

— Його легко сховати в рукаві, чоботі або в корсеті… ага, для цього потрібна неабияка сміливість.

— Розпач, — підказав я.

— І тонкий розрахунок. Передбачення того, що всі кинуться до Бранда. Майже натхнення.

— Може, хтось із стражників ще в камері? — Припустив Джуліан.

— Ні, — відгукнувся Жерар. — Жоден з них не підходив до нього так близько.

— Хороший баланс. Цей кинджал можна метнути, — вставила своє зауваження Дейдра.

— Ти права, — погодився Рендом, тримаючи кинджал на кінчиках пальців. — Але ні в кого з них не було такої можливості. Я весь час перебував між Брандом і стражниками, в цьому я впевнений.

Повернулася Льювілла і принесла тацю, на якій лежали шматки м'яса, півкараваю хліба, сулія вина і кубок. Я звільнив маленький столик і присунув його до крісла Жерара. Ставлячи піднос на столик, Льювілла запитала:

— Але чому? Виходить, хтось з нас? Навіщо це?

Я зітхнув:

— А як ти думаєш, хто його засадив у ту в'язницю?

— Хтось із нас?

— Ну, а хто ж ще? Якщо йому відомо щось і він заважає комусь… з тієї ж причини його напевно і тримали у в'язниці.

Вона спохмурніла:

— Але ж це безглуздо. Чому просто не вбити?

Я в подиві знизав плечима:

— Ймовірно, для чогось він був ще потрібний. На це питання може відповісти лише одна людина. Знайдеш його — запитаєш.

— Його або її, — поправив Джуліан. — Сестра, з чого ти стала раптом такою наївною?

Льювілла в упор подивилася йому в очі. ЇЇ очі були як два льодовики, що відображають крижану нескінченність.

— Наскільки я пам'ятаю, — зауважила вона, — коли вони опинилися в кімнаті, ти встав з крісла, повернув ліворуч, обігнув стіл і виявився трохи правіше Жерара. Ти нахилився далеко вперед. Здається, твої руки були опущені і їх ніхто не бачив.

— Наскільки я пам'ятаю, — парирував Джуліан, — ти сама стояла зліва від Жерара, зовсім поруч. І також нахилилася вперед.

— Тоді я повинна була завдати удару лівою рукою, а я правша.

— Можливо, тому він ще живий.

— Джуліан, чому ти так прагнеш довести, що винен хтось інший?

— Ну, досить! — Гримнув я на них. — Досить! Все це безглуздо! Винен тільки один з нас, і так його на чисту воду не виведеш!

— Його або її, — наполягав Джуліан.

Жерар встав, навис над всіма і люто витріщився на нас.

— Припиніть турбувати хворого! — Загарчав він. — Рендом, мені здалося, що ти хотів розпалити вогонь!

— Хвилинку, — відповів Рендом і попрямував до каміна.

— Перейдемо в нижню кімнату, — запропонував я. — Жерар, я поставлю біля дверей двох солдатів.

— Ні вже! — Заперечив сердито Жерар. — Нехай вже той, кому захочеться спробувати, увійде сюди. Вранці я принесу вам його голову.

Я кивнув.

— Ну що ж, якщо тобі чогось знадобиться, подзвониш або викличеш нас через Карту. Вранці розповімо тобі все, що нам вдасться з'ясувати.

Жерар всівся, щось пробурчав і взявся за їжу. Рендом розпалив вогонь і загасив частину свічок. Ковдра Бранда здіймалося й спадала повільно, але регулярно. Ми тихо вийшли з кімнати, залишивши їх наодинці з вогнем, потріскуванням дрів, пробірками і склянками.

6

Не раз я прокидався, іноді тремтячи, але завжди в жаху, коли мені снилося, що я знову в своїй старій камері в підземеллях Амбера і знову сліпий. Не те, щоб мені раніше не доводилося сидіти в тюрмах. Мене садили не раз і на різні терміни. Але самотність плюс сліпота і плюс ніяких надій — все це залишило глибокий слід в моєму мозку. Коли я пильную, то мені зазвичай вдається загнати ці спогади подалі, але вночі вони зрідка вириваються на свободу і починають свою вакханалію: раз-два-три, раз-два-три… Вид Бранда в його камері знову пробудив їх, мене било тремтіння, хоча ніч була тепла, і на цей раз спогади знайшли собі постійну квартиру в моєму черепі. Тепер, коли мої родичі сиділи у вітальні, стіни якої були обвішані щитами, я ніяк не міг позбутися думки, що один або декілька з них розправилися з Брандом точно так само, як Ерік розправився зі мною. Хоча в цьому не було нічого дивного, мені ставало не по собі від думки про те, що злочинець знаходиться в одній кімнаті зі мною, а я не маю ні найменшого поняття, хто він. Єдиною втіхою мені служило те, що за моїми спостереженнями, іншим теж доводилося несолодко. Включаючи і винуватця. Теорема була доведена. Я зрозумів, що всіх їх досі не покидала надія, що винен у всьому хтось інший, не з родини. Тепер ця надія зникла, як ранковий туман. З одного боку, зараз мені доведеться бути ще обережнішими зі словами. З іншого — був підходящий час для того, щоб викачати нову інформацію, поки всі вони були не в своїй тарілці. Їх бажання допомогти усунути загрозу могло виявитися вельми корисним. Навіть винуватцю доведеться вести себе так само, як іншим. Хто знає, чи не оступиться чи він від напруження.

— Ну, що ще цікавого у тебе на сьогодні? — Поцікавився Джуліан, зчепивши руки за спиною і розтягнувшись на моєму улюбленому кріслі.

— Поки нічого, — відповів я.

— Шкода, — вимовив Джуліан. — А я-то сподівався, що ти