Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

Повернувшись до Слоуна, юнак підняв його кістляве тіло й кинувся бігти на схід від Хелгрінда. За десять хвилин потому він на мить зупинився, щоб перевірити, чи його часом не переслідують. Над Хелгріндом здіймалася хмара куряви — швидше за все, вершники якраз досягли темної кам'яної вежі.

Юнак задоволено посміхнувся — слуги Галбаторікса були надто далеко, аби хтось із його чарівників міг відчути свідомість Ерагона або Слоуна. «На той час, як вони знайдуть тіла разаків, — подумав він, — я вже встигну подолати лігу, а то й дві, тож навряд чи вони зможуть мене вистежити. До того ж вони шукатимуть дракона й Вершника, а не людину, яка пересувається пішки».

Задоволений з того, що йому не слід боятися несподіваного нападу, Ерагон спокійно покрокував уперед — такий темп не вимагав багато енергії, і він міг іти так навіть цілий день.

Сонце вигравало в небесах золотом і білістю. Юнак ішов, час від часу натрапляючи на невеличкі селища, і в його серці жевріла радість і нова надія.

Нарешті разаки були мертві! Нарешті він помстився й виконав свій обов'язок перед Герроу та Бромом. Нарешті він позбувся страху й злості, з якими щоразу кидався в бій, після того як уперше зустрівся з разаками в Карвахолі. Щоб помститися, йому довелось витратити значно більше сил, ніж він чекав, але тепер справу було зроблено, і юнак не міг натішитись тим, що він, Роран і Сапфіра все ж таки дотримали свого слова.

Однак радість перемоги була водночас і солодкою, і гіркою, адже полювання на разаків, це діло честі, було чи не єдиним, що пов'язувало його з Палаючою рівниною. І Ерагонові страх як не хотілося втрачати цей зв'язок, хоч він і викликав у нього не вельми приємні спогади. Більше того, юнак втратив мету — мету, задля якої жив і покинув рідну домівку. Тож усередині нього утворилась якась незрозуміла порожнеча.

Ерагон по-справжньому засмутився, що його жахлива місія завершилась, і це неабияк його лякало. Він дуже довго думав про це й вирішив більше ніколи не повторювати своєї помилки. «Не варто давати війні проти Імперії, Мертага й Галбаторікса аж так багато місця у своєму серці. Адже я можу захопитися, й тоді ця війна стане значно страшнішою, ніж може бути», — думав він. Однак невдовзі похмурі думки обридли юнакові, й він просто радів із того, що помстився й залишився живим та здоровим. Гарний настрій зробив його кроки легшими. І він сподівався, що саме такими вони й будуть усе його подальше життя, адже тепер разаки зникли й він міг бути тим, ким є, тобто Вершником дракона, а не тим, ким вони його зробили.

Юнак весело засміявся й побіг уперед, назустріч обрію. Йому було байдуже, що його може хтось почути, а все навколо здавалося новим, сонячним і сповненим надії.

ПРОЙТИ ШЛЯХ НА САМОТІ

В Ерагона сильно забурчало в животі.

Він лежав на спині, зігнувши ноги в колінах, і цей звук був такий несподіваний, що юнак скочив і схопився за палицю.

По землі шурхотів легенький вітерець, сонце сідало за обрій, і без нього все починало здаватися блакитним та пурпуровим. Усе застигло, окрім травинок, що ледь помітно тріпотіли, та Слоуна, чиї пальці нервово тремтіли, певно, через якісь не зовсім приємні сновидіння. Із початком ночі стало дуже холодно. До того ж Ерагон страшенно зголоднів. І в цьому не було нічого дивного — варто було лиш згадати, скільки сил у нього забрали битва з разаками, чарівні закляття й Слоун, якого йому довелось нести на собі майже цілий день. Якби юнак умів мандрувати в часі, то зараз залюбки опинився б на бенкеті в гномів, який ті влаштували на честь його візиту до Тарнага. Ерагон пригадав аромат смаженого награ, велетенського вепра, і його рот миттю сповнила слина.

Однак у нього не лишилося жодних припасів. Здобути воду він міг досить легко, витягнувши її з-під землі, а от знайти їжу в цій місцині було вкрай складно. Учитель Ерагона, гном Оромис, приділяв доволі багато часу вивченню різних видів клімату й географічних зон, які існували в Алагезії, тому, залишивши табір, юнак упізнавав більшість рослин, що траплялися йому на шляху. Деякі з них були їстівними, проте жодна не була достатньо великою або поживною, щоб послужити вечерею для двох дорослих чоловіків. Ерагон знав, що в місцевих тваринок мали були схованки із зернятками та фруктами, однак він і гадки не мав, де їх шукати. До того ж користі з цього було б зовсім небагато, оскільки одна польова миша могла назбирати не більше двох жменьок харчів.

Тепер у нього залишалося два варіанти, але жоден із них йому не подобався. Він міг забрати енергію в рослин і комах, які жили довкола табору, проте тоді тут лишилась би мертва земля, місце, на якому не вижив би жоден найдрібніший організм. Це дозволило б йому та Слоуну рухатись далі, але їхні шлунки все одно були б порожні. Крім того, він міг вийти на полювання, але після того як Ерагон став розуміти думки тварин, його починало нудити від самої лиш згадки про те, що він їх колись їв.

Однак виходу не було. Він не міг знесиліти, урятувавши життя кролика, а натомість дозволивши Імперії взяти себе в полон. Він довго думав над словами Сапфіри й Рорана, які намагалися втовкмачити йому, що кожне живе створіння виживає тільки тому, що поїдає інших, слабших за себе. «Наш світ жорстокий, — визнав Ерагон, і я не в силах його змінити… Можливо, ельфи й мають рацію, коли не вживають плоті, але мені зараз не до того. І я не збираюсь почуватися винним, скуштувавши чийогось м'яса або повечерявши фореллю».

Ерагон продовжував переконувати себе, але від однієї думки про те, що йому зараз доведеться вбити й засмажити ні в чому не винну істоту, його знову починало нудити. Так він і стовбичив на місці майже півгодини, не наважуючись зробити те, що йому підказував голод.

Проте юнак усе ж таки не витримав. Картаючи себе за те, що змарнував стільки часу, тоді, коли важила кожна мить відпочинку, він став посилати навколо мацальця своєї свідомості й перевіряти землю. Мацальця знайшли двох великих ящірок і колонію гризунів, яка мирно спала в нірці, — вони нагадали Ерагонові щось середнє між щуром, білкою та зайцем.

«Джиєрда», —