Читати книгу - "Вітер у верболозі"

— Атож, атож, там, — перебив його Жаба. — Там я міг казати що завгодно. Ти ж умієш так говорити, любий Борсуче, так розчулювати, переконувати, так страшенно правильно висловлювати свої розумні думки... Тож там можеш робити зі мною, що захочеш, і ти це знаєш. Але потім я заглянув собі в душу, перебрав там усе і впевнився, що насправді зовсім не жалкую і не каюся. То хіба ж я можу, коли щиро, чинити всупереч собі? Хіба так можна?

— Отже, ти не обіцяєш нам, — з притиском мовив Борсук, — назавжди облишити свої автомобілі?

— Авжеж, ні! — запально вигукнув Жаба. — Навпаки, відверто заявляю, що перший же автомобіль, якого я побачу, — бі-і-бі-і! — буде мій!

— А що я казав? — шепнув Щур Кротові.

— Ну що ж, чудово, — процідив Борсук і підвівся з крісла. — Якщо ти опираєшся, не хочеш зрозуміти, доведеться вдатися до сили. Я сподівався цього з самого початку. Жабо, ти не раз запрошував нас трьох погостювати в тебе, у цьому чудовому маєтку; отож тепер ми приймаємо запрошення. Коли навернемо тебе на путь істини, вважатимемо себе вільними, але не раніше. А тепер відведіть удвох його нагору й замкніть у спальні. А потім сядемо і все гарненько обміркуємо.

— Це все задля твого добра, Жабочко, — лагідно казав Щур, коли двоє друзів силоміць вели Жабу вгору по сходах, а той пручався відчайдушно й хвицав ногами. — Тільки уяви, як веселитимемося разом, а ми ж це вміємо, коли у тебе нарешті минеться ця... ця небезпечна недуга!

— Ми дбатимем про все, доки ти одужаєш, Жабо, — сказав Кріт. — Пильнуватимемо, щоб не розтринькувалися твої гроші, як досі бувало.

— І ніяких тобі прикрих пригод з поліцією... — додав Щур, коли вони вкладали Жабу в постіль.

— І жодного тижня в лікарні, щоб там, Жабо, тобою не попихали різні няньки, — мовив Кріт, повертаючи ключа у дверях спальні.

Вони спускалися по сходах, а Жаба крізь замкову щілину лаяв їх останніми словами. Потім уся трійця засіла обговорювати становище.

— Певно, доведеться з ним поморочитися, — зітхнув Борсук. — Такої затятості я від Жаби не сподівався. Та хоч би там що, а ми повинні довести діло до кінця. Його не можна залишати самого ні на хвилину. Будемо по черзі чатувати тут, поки та отрута не вийде з його душі й тіла.

Вони домовились, як опікуватимуть Жабу. Кожен мав ночувати на зміну в Жабиній спальні, і вони одразу визначили для себе найближчі дні. Спочатку Жаба не приховував, що його страшенно дратують їхні невсипущі чати. Бувало, що його поймали шалені напади, і тоді він майстрував у спальні із стільців якусь подобу автомобіля, хапався за передній стілець, нахилившись уперед і пильно вдивляючись удалину, й видавав пронизливі звуки... І так, аж доки знесилювався.

Тоді, перевернувшись через голову, падав на підлогу й простягався поміж розкиданих стільців, знетямлений від задоволення, хоч і недовгого. Однак з часом ті страхітливі напади траплялися все рідше, а Жабині друзі намагалися дати його думкам новий напрямок. Проте ніщо інше так і не викликало в нього цікавості — він був млявий і до всього байдужий.

Одного чудового ранку Щур, якому випала черга вартувати біля Жаби, піднявся нагору й змінив Борсука; тому вже не терпілося розім’ятися, прогулятись у лісі, поблукати по знайомих норах та ходах.

— Жаба ще спить, — сказав він Щурові, покликавши його за двері. — Знаєш, він усе однієї співає: «Та облиште мене, нічого мені не треба, мені, може, скоро Стане краще, все минеться само собою; навіщо вам морочитись?» — і таке інше. Тож ти, Щуре, нині пильнуй! Бо коли він тихий та сумирний, прикидається цяцінькою з недільної школи, то від нього можна сподіватися чого завгодно. Він напевне щось замишляє. Я його знаю. То я пішов...

— Ну, друже, як ти сьогодні? — весело запитав Щур, підходячи до Жабиного ліжка.

Досить довго не було ніякої відповіді, а тоді кволий голос озвався:

Дякую, любий Щурику! Добре, що ти цим цікавишся! Але спершу скажи мені, як поживаєш і ти сам, і шановний Кріт?

— О, в нас усе гаразд, — відказав Щур і необачно додав: — Кріт і Борсук збираються на прогулянку. До обіду їх не буде, тож ми з тобою можемо чудово провести час; я вже постараюся якнайкраще розважити тебе. Мерщій вставай, будь гарним хлопцем! Негоже валятись і нудьгувати, коли надворі такий чудовий день!

— Любий, добрий Щуре, — мовив Жаба, — як же погано ти уявляєш собі моє становище! Де вже. мені вставати, та ще «мерщій», Може, колись і дасть бог... Тільки не переживай так за мене. Мені дуже неприємно обтяжувати друзів, але, гадаю, не завжди так буде. Авжеж, сподіваюся, що не завжди.

— І я сподіваюся, — признався Щур. — Останнім часом ти нам завдав чимало клопоту, і я радий чути, що це скоро скінчиться. Поглянь, яка погода! І саме починається човнярський сезон. Жабо, з твого боку це просто неподобство! Ніхто не боїться мороки, якщо це треба, але ми вже й так стільки прогавили через тебе!..

— А по-моєму, ви якраз боїтеся мороки, — мляво озвався Жаба. — Я можу це зрозуміти. Це цілком природна річ. Ви втомилися панькатися зі мною. Тож мені не слід ні про що вас просити. Знаю — набрид вам страшенно.

— Ти набрид, — признався Щур. — Але, скажу тобі, я згоден морочитися скільки завгодно, аби тільки з того була користь для тебе.

— Якби я знав це напевне, — заговорив Жаба зовсім кволим голосом, — то просив би, ні, благав би тебе, може, востаннє, чим скоріше поспішити в село і, навіть якщо буде вже надто пізно, привести лікаря. Але ти не турбуйся. То все ж морока, а нам, може, не слід втручатись у хід подій.

—