Читати книгу - "Розгром"

ОЛЬГА:

— Покладіть собі пістоля там… Ну, гаразд… (дістала шахи і поклала на столик).

МАТІС скинув кашкета, розстебнув шинелю і, не скидаючи її, важко сів біля столика, кашкет, поклав на рояль:

— Прошу… — показав жестом насупроти.

ОЛЬГА накинула хустку на плечі й сіла досить вигідно.

В напруженій тиші почали розставляти шахи, А, коли розставили, МАТІС подивився на Ольгу тихо та:

— Отже — Ви знаєте в чім справа… Прошу грати серйозно.

ОЛЬГА:

— Очевидно…

— Ні, я хочу, щоб Ви дали слово.

ОЛЬГА знизала плечима, а тоді задумливо, трохи іронічно:

— Ви даремно тоді розгнівалися, гер Матіс! Програти мені — не так уже й ганебно, — я інженер-хемік, а значить і математик.

МАТІС, глянувши на неї пильно:

— Я також… Жду на Ваше слово.

ОЛЬГА, зсунувши брови:

— Ну, добре!.. Слово.

МАТІС зідхнув з полегкістю:

— Так. У Ваше слово я вірю, Фрау Ольга!..

Погадали. Білі випали Матісові. Матіс мовчки зробив хід і за весь час гри не промовив ні слова. Він грав надзвичайно зосереджено. Він хвилювався, мінився на обличчі, хоч як тримав себе. ОЛЬГА грала спокійно, поглядала насмішкувато на схилену голову Матіса; іноді поводила плечима і тоді поправляла хустку, що сповзала.

В сумежній половині ГРИЦЬ тихенько склав свої пензлі, заглянув в щілину й вийшов.

4

Через деякий час МАТІС звівся і, закурюючи, пройшовся по кімнаті… Підходив до столика, думав і знову проходився. Потім сів, підперши голову. Робить хід… Грають…

5

В сумежну половину зайшла КАТРЯ. Подивилась в щілину, здивувалась, майже з розпукою покрутила головою:

— До чого вони дограються?!..

6

Увійшла МАТИ й сіла на ослінчику, дивиться запитливо на Катрю… Та показала в щілину й зробила великі очі, з розпукою, з страхом, з захопленням:

— Воює!..

МАТИ перехристилась…

РАПТОМ В ДВЕРЯХ ЩОСЬ ЗАШКРЯБАЛОСЬ… КАТРЯ кинулась туди навшпиньках. Та…

7

… Відчинились двері і вбігло босе ДІВЧА, бліде, простоволосе, дико озираючись і ледве відсапуючись… Хотіло раптом крикнути, але Катря закрила йому уста рукою:

— Тихо, Прісю!.. Бог з Тобою… Що таке?!..

— Ой, Катрусю!.. Ой, тіточко!.. (до матері)… Ой, люди добрі!!.

— Та що таке?!. Не ойкай…

— Максима вбито!!. І Кирпиченка схоплено… Був страшний бій… Багатьох побито… Був такий страшний бій…

КАТРЯ вхопилась за голову в дикім жаху, задихаючись:

— Прісю-у!!!. Бог з тобою!..

ПРІСЯ:

— В Кривій Балці… Він одбивався гранатами… Вже був поранений… А тоді… (і зомліла; лише встигла прожебоніти):. — «Там… чоловік… жде…»

КАТРЯ й МАТИ, майже зомлілі самі, потягли її, як злодії, десь з собою з хати…

8

Тихо. Гра набула найвищого напруження…

І враз несподівано закінчилась… ОЛЬГА одкинулась на спинку крісла і глянула на пістоль… А МАТІС блідий, скуйовджений тяжко звівся і тремтячою рукою провів по шахах, перекинувши їх…

ОЛЬГА теж звелась і, тихо зідхнувши та посміхнувшись самими устами:

— Гер Матіс… Я виконала слово… і Ваше прохання…

МАТІС блідий, погноблено:

— Дякую… (і стояв, дивлячись просто себе; вийняв цигарку, закурив): Та-а-к…

9

— Ольго!.. — почувся десь жалібний голос КАТЕРИНИ.

— Пробачте, я зараз… (аж зраділа Ольга нагоді вийти) — Не переймайтесь, то забобони… (поправивши хустку, пішла).

10

МАТІС лишився сам. Термосить чуба. Про себе:

— Так… Ні, це закономірність… Ясно… (подивився по хаті розгублено) — Розгром… Так… І — смерть!.. (поводить плечима) — Ось тут я потерпів повний розгром. (Дивиться на фотографію Ольги… Термосить чуба… Бере з бібліотеки книгу — Шопенгауера — дивиться й кидає її геть… Стоїть…) — Ось в цій убогій, брудній норі і — так нещадно роздавлений!.. Я відчуваю, як земля утікає з під ніг… Вісті з фронту жахливі!.. Десь отут, десь саме отут весь наш райх нагло зломився надвоє… Ха… (тре очі) — Чорт!.. Аж моторошно, так це все просто і так багатозначно, і так трагічно…

(Похнюплено дивиться на фотокартку Ольги. Потім бере її і, озирнувшись, ховає в кишеню. Зідхнув…)

11

Входить ОЛЬГА. Вона бліда, стривожена… Аж Матіс звернув увагу:

— Фрау Ольга! Що з Вами?!.

— Все в порядку… Це пройде… Стомилась…

МАТІС бере кашкет:

— І так… Ну, що ж… (і дивно зміненим голосом) — Прощавайте, фрау Ольга!..

ОЛЬГА, одвернувшись до вікна, про себе: — «Не вбито, а поранено та й взято живим… Повісять…» (хруснула пальцями. А тоді обернулася до Матіса, якийсь час дивилась, щось зважуючи… Та й зідхнула…) — Щасливо, гер…

МАТІС:

— Я йду перевірити… Ваш присуд…

ОЛЬГА:

— Ах, гер Матіс!.. Я ще не видаю присудів…

МАТІС:

— Ви не бажаєте мені щастя, під Сталінградом?..

ОЛЬГА дивиться на нього усторч великими очима повними сліз, аж Матісові пересмикнулось обличчя під тим поглядом, говорить тихо:

— Гер… Там… Там три моїх рідних брати!.. Вони втекли з вашого полону від знущань і голодної смерти… І тепер вони там… Але — (покрутила головою) — я не бажаю вам зустрічі… Гнів розчарованих, гнів обдурених, гнів змарнованих надій, плеканих довгі роки по тюрмах і каторгах, гнів потоптаної віри в людську честь — є всесокрушающий!.. Як гнів обдуреної дівчини, що ждала нареченого, а діждалась…

МАТІС глянув пильно в очі…

ОЛЬГА:

— Нічого… Як будете вертатись, заходьте… (смутно, іронічно) — Особливо з перемогою…

МАТІС:

— Ви не бажаєте нам щастя?.. Ви не вірите?..

ОЛЬГА:

— Це од мене не залежить… Це залежало від Вас…

МАТІС:

— Ви кажете «залежало», а тепер?

ОЛЬГА:

— А тепер вже не залежить…

МАТІС:

— Та-а-к… (термосить чуба) — Я Вас розумію… Лише, одного не розумію… Ви проти большевиків — і не бажаєте нам щастя?..

ОЛЬГА:

— Ах… Хіба то від мене залежить… (дивиться просто в очі) — Там моїх три брати, а на Сибіру муж… Ви ж його розстріляєте… бо… бо після розгрому большевиків він воюватиме проти вас!.. Бо він належить до «нижчої раси». Мій муж!.. Високоосвічений і обдарований, як мало хто у Вашій Вітчизні…

МАТІС:

— Нам потрібні будуть люди…

ОЛЬГА:

— Але йому непотрібні будуть господарі…

МАТІС почувається так, ніби його б’ють в обличчя…

— Гм… Не розумію… Як?!. Він же на Сибиру! І за визволення… І за визволення…

ОЛЬГА, зідхнувши:

— Ви нас ніколи не зрозумієте, хіба як опинитесь у нашій шкурі…

МАТІС задумливо бере і листає книгу, і кладе назад:

— Так… (про себе) — Здається я вже розумію… (до Ольги, просто для того, аби продовжити розмову): — Скажіть, чого ваші ліси кишать партизанами?.. Адже зразу їх не було…

ОЛЬГА стрельнула очима, але змовчала, лише відкрила ляду над клявішами і, ніби знічев’я, заграла — «БОЖЕ, ЦАРЯ ХРАНІ…» — і пристально подивилась на Матіса.

МАТІС іронічно й загадково посміхнувся:

— Ваші люди думають, що ми принесли їм царя?.. А Ви?.. Ви в це