Читати книгу - "Жінки їхніх чоловіків"

Ще не закінчилось, відповідаю і підморгую у відповідь, багатозначно дивлячись на Капітана. Той опускає очі. Якесь дивне нахабство і самовпевненість раптом починають розпирати мені легені.

Я теж буду двісті грамів цього «чівасу», кажу я і проводжу пальцями його шрамом.

Не треба казати, що в мене гарні ноги, бо королеви не мають ніг.

Я їм руками, бо вмію їсти ножем і виделкою. І голосно пчихаю, не прикриваючи рота долонею. І так само позіхаю.

Кожен дурень може грати в шахи, тому я не вчуся. Кожен дурень може зраджувати — а королеви не мають ніг.

Коли я відчуваю, що не подобаюся комусь, я роблю так, щоб цей хтось страшно мене полюбив.

Коли мене щось дратує, я на кожному кроці розповідаю, як це щось мені несамовито до вподоби.

Коли все складається так добре, що краще вже й бути не може, коли залишається просто брати те, що тобі простягають, коли навіть пережовувати вже не треба, я відчуваю непереборне бажання піти геть. Тихенько зачинити двері на ключ. Узяти лише найнеобхідніше: гроші й зубну щітку І паспорт, щоб поселили в готелі. Я хочу жити в Тлумачі, в готелі, дивитися з вікна на людей у дурнуватих беретах і на бездомних псів. Лише через те, що не знаю. чи є в Тлумачі готель, я цього не роблю. Однак така можливість є, завжди є, тому мені спокійно й затишно. Просто взяти зубну щітку і зачинити двері на ключ. Будь-якої миті я можу зачинити двері на ключ.

Капітан боїться подивитися на мене. Він розповідає анекдоти і замовляє напої. Я п'ю так відчайдушно, що товстому Сапі стає не по собі. Я справжня десперадо (щоправда, трохи безпорадна — але що з того?). Перебиваю Капітана на півслові і починаю розповідати анекдоти сама. Мої набагато смішніші. Я не сміюся з них, бо знаю, які вони дотепні. Капітан і Саня регочуть, розмірковуючи, чи не пристрелити мене. їм ніяково від цієї думки, і вони переглядаються.

Ти знаєш, Саня, каже Капітан, хлопці запаслися набоями. У Діми цілий багажник патронів. Цілий багажник патронів, Саня.

Ну що ж, каже Саня, гладячи свій живіт.

А це — бачите, відкриває Капітан свій гарний мобільний телефон, це я був на формулі один. Оце якраз проїжджає Шумахер. Шумахер чи Гайпекен, як його там звати. Одним словом, усі найкрутіші машини, які там їздять, належать українцям. Всю золоту віп-ложу займають українці. І навіть сафєті-кар було українське.

Я не знаю ангельської мови, каже Саня. Моя вчителька з ангельської тепер лежить у психлікарні. Я пам'ятаю тільки два слова: зі таблє і спун.

Я знаю ангельську, кажу я. Я знаю ангельську, бо я ангел. Капітане, замов мені ще трохи цього «чіваса». Від такої гидоти можна спокійно обригатися.

Я дуже люблю це слово — ригати. Мені хочеться його повторювати вголос.

Ні, ти не ангел, заперечує Капітан, так і не наважуючись поглянути на мене. Я відразу відчув у тобі щось…

Він не договорює, бо в нього дзвонить телефон і він починає розмовляти.

Так, Діма, каже він. У мене все гаразд. Я все зробив. Триста дві тисячі. Ще двадцять. Але хай він зі своїми трубами сидить тихо. Я послав його. Він завтра подзвонить. Мгм. А я познайомився з дівчиною. Не можу. Вона сидить тут поруч. Але ти чуєш по моєму голосу, правда? Мгм. Я дуже радий. У мене сьогодні особливий день, каже Капітан.

Я нахабно посміхаюся, втупившись у стіл.

Капітан відкладає телефон і продовжує розповідь. Я вже майже не слухаю. Він говорить про великі гроші, небезпечні зв'язки, подорожі до Японії, про зброю, політику, про справи, які не дають виспатись, і тому він виглядає старшим, ніж є насправді, говорить про складне життя, каже, що вчився в музичній школі, а потім у медакадемії, але працював і слюсарем, і сантехніком, і барменом, а тепер він займається оптимізацією податковкладень і скеровуванням надлишкових капіталів, розповідає щось про ділові зустрічі, бійки, бити, боксерські рукавиці, своїх друзів братів Кличків, показує фотографію свого друга Тома Вейтса, а потім фотографію молодшого сина свого друга Фіделя Ониськова, київського бізнесмена, чий батько товаришував зі справжнім Фіделем і вирішив назвати сипа на його честь. Потім він зізнається, що музика робить його м'яким і що він часом плаче, коли слухає джаз. Тоді просить дівчат виконати для нього одну пісню. Дівчата виконують, а Капітан, сівши на крісло, як ковбой, поклавши руки на металеву спинку і сперши голову на кулаки, тихо і душевно підспівує, часто кліпаючи. Я спостерігаю за Тімом Ротом, який постійно видушує з себе дебільну привітну посмішку ласкаво просимо, ласкаво просимо». Саня, судячи з усього, почувається трохи некомфортно. Можливо, він зголоднів.

Через п'ятнадцять хвилин Капітан висаджує дівчат зі свого корабля біля нашого дому і просить мене залишити телефонний помер.

Я не знаю його напам'ять, кажу я.

То дай телефон, я наберу свій номер і передзвоню собі, вирішує він.

Я простягаю йому телефон. Він намагається натискати на кнопки, але шкіряні рукавиці заважають.

Розумієш, бейбі, ти не повинна боятися. Я просто хочу познайомитися з тобою ближче. Для цього у мене є свої причини, бейбі. Дуже вагомі причини. Я хочу поспілкуватися з тобою. Мені дуже треба побачити тебе ще. Я радий, що ми познайомились. У мене сьогодні дуже вдалий день. Не переживай, бейбі. Мене не цікавлять жодні стрибки на шию — я давно вже пройшов через це.

Нарешті він здобуває мій номер.

То коли передзвонити тобі?

Я розмірковую.

Зробімо так, кажу нарешті інструкторським тоном. Коли дівчата виступатимуть у стейк-гаусі наступного разу, я напишу тобі есемес. І ти, якщо захочеш, прийдеш.

Капітан дивується. Але киває головою.

Домовились, каже він.

Домовились, кажу я.

У мене є свої причини, бейбі, простягає він мені руку. Я тисну її. Зграбно вислизаю з машини. Елегантно затраскую двері. Красиво підходжу до дівчат. Капітан сигналить на прощання. Я милостиво махаю йому рукою.

Корабель відпливає.

Капітан знову вмикає реп. Що він слухає — ерзіей чи сайпресгіл? І шуба у нього кльова. І печатка з діамантом.

Я люблю готувати складні страви, кілька-етапні, з багатьма складниками. Люблю викопувати всі приписи, люблю чистити овочі, кришити їх, люблю змішувати, сипати спеції — о як я люблю сипати спеції!

Коли я обчищаю овочі від лушпиння, то уявляю собі, що обчищаю шкіру з частин людських тіл. Мої руки червоніють від холодної води. Коли королева має кухарку,