Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

— Ох! — видихнув Вітряк. — Не взяли нічого… Буде лихо!

Поторочі сховалися за дубом. Жменька обійшов дерево.

— Зникли!

Раптом налетів сильний порив вітру і зашумів листям гіганта.

— Не до добра це! — зітхнув Бородавка.

Андрій занервував.

— Давай швидше в Очеретянку, поторочі ніколи не помиляються.

— Гаразд, — погодився Степан. — Гайда до човна.

— А ми тут залишимося, — сказав Жменька. — Правда, Кулако?

— Правда, Жменько. Ми острів хочемо подивитися. Якщо потрібні коли будемо, то ми або на Інгульці, або в Чорному.

Лісовики провели козаків і нечисть до берега, Кулака підштовхнув човен, злетіли весла і дуб пішов угору проти течії Дніпра.

— Бувайте! — вигукнув Андрій.

Лісовики, щиро всміхаючись, замахали руками.

— У-у! Знову пороги… — скрушно зітхнув Вітряк, та тут-таки опанував себе і посміхнувся: — Але вдруге не так уже воно й страшно… Еге ж, Никодиме?

— Еге ж, еге ж, — підтакнув водяник, адже кому-кому, а йому точно страшно не було.

Дуб з козаками і білою нечистю причалив до дерев’яної пристані Очеретянки. Ще здаля Андрій побачив на березі Гапку, бабу Галю і Пташку. Дівчинка сиділа на піску, а жінки прали в Дніпрі одяг. Андрій скинув шапку і помахав їм.

Раптом у кущах, кроків за сорок від пристані, щось зашурхотіло. Усі обернулися і побачили, що з кущів на них дивилася цап’яча морда. Посміхнувшись, цап помахав Никодиму рукою, потім повернувся до Вітряка і показав йому довгого рожевого язика.

— Бе-е-е! — пробеготів він і скрутив домовикові дулю.

— У-у-у! Козодій! — вигукнув Вітряк. — От я тебе! — І пригрозив козлові кулаком. Але той шугонув у кущі і сховався.

— Бачили, яка гуля в нього між рогів? У! Досі не зійшла. Моя робота.

— За що? — запитав водяник, але Вітряк лише махнув рукою.

— Бувайте, я на млин! — сказав він і, потиснувши на прощання всім руки, кулею полетів «додому».

Андрій, Никодим і Бородавка підійшли до жінок. Ті вже складали випрану білизну в кошики.

— Боже помагай! — вклонилися козаки і водяник.

— Дякуємо, дай Бог і вам здоров’ячка! — привіталися жінки.

— Ану, хлопці, беріть кошики — і гайда додому, — одразу сказала баба Галя.

— Що так довго? — запитала Гапка Андрія по дорозі, в її голосі чулася образа.

— Та так, — ухильно відповів козак, — маленька пригода…

Зайшовши в хату, Гапка вказала на велику скриню.

— Перевдягніться, а то дивитися на вас страшно, — сказала вона. — Що з каптаном, Андрію?

Бородавка взяв одяг і вийшов у сіни, а Никодим узагалі відмовився перевдягатися, лише попросив голку й нитку.

— Черево залатали, і сорочку полагодимо, — відповів він.

Андрій скинув сорочку, і Гапка зойкнула, побачивши на тілі козака свіжі шрами.

— З відьмою однією обіймався, — пожартував козак.

Гапка не зважила на Андріїв жарт, лише скрушно похитала головою і обережно торкнулася козакових грудей.

— Що сталося? — тихо запитала.

— За обідом розкажу. У вас тут усе спокійно?

Гапка здивувалася:

— А що, щось може бути не так?

За обідом козаки розповіли про битву на острові і про болотяних відьом.

Гапка тільки кивала головою.

— І це по-твоєму «маленька пригода»?! Ех, козаки…

Опісля Гапка з Андрієм пішли до Дніпра, а Никодим з Бородавкою відправилися до шинку.

Уже вечоріло, й у шинок почали стікатися селяни.

Бородавка й Никодим розташувалися за столиком, що стояв одразу при вході, і щойно в руці Никодима зблиснув золотий червінець, відразу ж їхній стіл обріс усякими стравами, наче пеньок опеньками.

— Красота! — потягнувся Никодим, відпивши добру половину кухля пива.

— М-да-а-а, — простягнув Бородавка, розгладжуючи вуса.

Водяник і характерник зійшлися в смаках. Обидва любили добре поїсти і випити.

— Я з вами на Січ піду, — сказав Никодим, — на