Читати книгу - "Не плач, кохана!"

— Багато надробили? — запитує у Цвяха.

— Порядком.

Обліковець неохоче піднімається. Виходить на вулицю. Йому треба підрахувати, скільки мішків «надробили».

Приміщення тісне. Ми з трудом в ньому вміщуємося. Чоловіки збилися в одну сторону, жінки — в іншу. Нарешті, я отримую можливість розглянути слабку стать, яка працює нарівні з нами.

Всі жінки виглядають однаково і мало чим відрізняються від нас. Вони в старих валянках, як співає Русланова, не підшитих, стареньких, з тупими носами, у подертих і потертих куфайках. В теплих хустках, якими обмотують не тільки голови, ховають обличчя, видніються тільки очі.

Розглядаю їх втомлені сірі обличчя. Арештантки не першої свіжості. Їх уже добряче пошарпало життя. Тиснуть прожиті роки тягарем непосильних турбот.

Серед них звертає на себе увагу зовсім юне обличчя з великими карими очима. На ній — не за розміром куфайка, яка висить на її худій фігурі.

Зустрічаюся поглядом з молодою жінкою. Незважаючи на коричневу теплу хустку, яка частково приховує її бліде обличчя, молодість та красу неможливо затьмарити.

Ми секунду дивимося один на одного. Потім вона відводить погляд великих карих очей.

«Дивно, — думаю я, — ніколи не бачив її раніше. Ні на рідкісних святах, ні в кіно, ні на інших громадських заходах, які проводять у таборі разом з жінками. І на роботі не зустрічалися».

Жінка не знімає товсті рукавиці. У валянках, у сірій довгій спідниці, вона притулилася до стінки недалеко від грубки.

Рівний гострий ніс з невеликою горбинкою, невеликий круглий рот з тонкими губами. Мене вражає її худорлявість і молодість. Як могли запроторити таку молоду жінку, вважай дівчинку, за колючий дріт. Який злочин вона встигла зробити?

Коли виходимо з конторки натовпом, мене притискають до неї, через товстий одяг відчуваю її худе тіло. Вона озирається і другий раз дивиться мені прямо в очі.

Молдаван відразу вловив мої симпатії.

— Давай поміняємося місцями, — запропонував він. — Познайомишся з нею ближче.

Я відмовляюся. Все в ній є, та не про мою честь. Не міг навіть мріяти про жінку, тут, у таборі, коли мені доводиться тягати важкі мішки, коли від кожного руху моє тіло пронизує гострий біль.

— Попитка — не питка, — сміється він і займає моє робоче місце.

Переходжу до жінок, які ледь встигають приймати мішки з борошном.

Ми працюємо в парі з молодою жінкою, яку я сьогодні вперше побачив. Відразу допомагаю їй відтягнути мішок, кілька раз піднімаю його і різко опускаю, щоб утрамбувати комбікорм. Тоді легше його зав'язувати.

Вона дивиться на мене в упор і кидає:

— Спритний ти, як я подивлюся. Не треба мені твоєї допомоги.

— Не дури, Клава, — каже їй стара жінка, з великими потугами відтягуючи мішок від дробарки. — Хай допомагає. Тобі легше буде.

Надалі Клава не відмовляється від моєї допомоги, але дивиться на мене з підозрою: мовляв, фраєр знайшовся, чого він від мене хоче.

Зрештою, вона поступається моїй наполегливості, згоджується з тим, що я їй допомагаю. Їй це навіть починає подобатися. Тут не до гордості. Робота важка навіть для мужиків, не кажучи вже про жінок.

Коли беруся за мішок, мої пальці постійно стикаються з її тонкими довгими пальцями. Не такими, як мої, в рубцях від подряпин, почорнілих від смоли дерев, цементу і землі, багатоденної чорнової роботи.

Нам починає подобатися, що все так злагоджено виходить, кожен виконує свою частину роботи чітко і оперативно. Вона приймає комбікорм, зав'язує мішки, а я їх відтягую і переношу на склад.

Ми увійшли в загальний ритм і до кінця дня виконували свої обов'язки без збоїв. Коли за нами приїхав воронок, мені вперше за весь час не хотілося покидати робоче місце.

Незважаючи на втому і біль, хотілося тягати і тягати мішки, дивитися на її обличчя, що виднілося з-під коричневої хустки.

Вночі накотилася хвилею на мене таке мана, точно викурив косячкову цигарку. Хотілося співати і танцювати. З'явилося стільки енергії і сил, що я готовий був зіскочити з нар і бігти невідомо куди.

А перед ранком мені приснилася Клава. Зовсім гола. Я вісім років не бачив голої жінки. А тут у подробицях. Круглі груди з коричневими сосками, лобок і темний клинець кучерявого волосся між ніг. Обняв її, голу, притиснув до себе.

Мені стало добре.

Прокинувся. Всі підштаники в липкій рідині. Напевно, її зі склянку виплеснулося.

Тихо спустився з нар. Шукав, у що переодягнутися.

— Якого дідька вертухаєшься! — невдоволено сказав Іван, повертаючись на нарах.

— Аварія, Чуб! Всі підштаники залив. Треба поміняти.

— Менше на Клаву витріщайся. Миша Молдаван сказав, що ти не відходиш від неї, — Іван повернувся на другий бік.

Тільки приїхали на млин, одразу зустрівся з Клавою поглядом. В її широко відкритих карих очах проступали занепокоєння і навіть затаєний страх.

Але цей погляд тривав лише мить. Вона відразу відвела очі, намагається не дивитися в мою сторону. Робить вигляд, що мене для неї не існує.

Вася Цвях включив дробарку. Вона затремтіла, загриміла, монотонно загудів електродвигун. Відразу