Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

Приклад: Районний суд вироком від 28.02.2008 р. засудив Т., раніше судимого 03.04.2007 р. за ч. 1 ст. 366 КК, ч. 1 ст. 222 КК до 4250 грн. штрафу з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки, постановою суду від 21.06.2007 р. Т. було звільнено від покарання на підставі закону про амністію, — за ч. 1 ст. 190 КК на 1 рік обмеження волі, за ч. 1 ст. 222 КК на 2 роки обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки, за ч. 1 ст. 366 КК на 3 роки обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки. На підставі ст. 70 ч. 4 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначене покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК засудженого було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням[115].

На наш погляд, у суду не було правових підстав для застосовування ч. 4 ст. 70 КК, оскільки від покарання по попередньому вироку Т. було звільнено на підставі акту про амністію.

У другому випадку, коли засуджений був звільнений від відбування покарання з випробуванням — закінчився іспитовий строк, також відсутні правові підстави для застосування ч. 4 ст. 70 КК.

Приклад перший: Апеляційний суд засудив Н. вироком від 20.07.2007 р., раніше судимого 28.11.2003 р. за ст. 296 ч. 2 КК на 4 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням — за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК на 11 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК суд визначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 6 місяців. Верховний Суд України вирок апеляційного суду змінив і відзначив, що призначаючи засудженому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд припустився помилки. Поза увагою суду залишилася та обставина, що в порядку, визначеному ч. 2 ст. 78 КК, засуджений не направлявся в місця позбавлення волі для відбування покарання. Не має в матеріалах справи і даних, які б свідчили про вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину (вбивство було вчинено 14.02.2002 р.). Тобто на час постановлення вироку апеляційним судом від 20.07.2007 р. уже закінчився іспитовий строк, встановлений засудженим місцевим вироком від 28.11.2003 р. Згідно з вимогами ст. 89 п. 1 КК, особа, засуджена з застосуванням ст. 75 КК, якщо протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом, визнається такою, що не має судимості. Отже апеляційний суд безпідставно призначив Н. покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК[116].

Приклад другий: Районний суд вироком від 23.09.2004 р. засудив П. за ч. 2 ст. 364 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, строком на 1 рік та відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів з урахуванням попереднього вироку шляхом поглинення покарань остаточно визначив йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати зазначені посади строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд України цей вирок змінив, виключивши з нього призначене покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, і постановив вважати П. засудженим за ч. 2 ст. 364 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати ці посади строком на 1 рік із звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, з таких підстав. Як убачається з матеріалів справи, районний суд постановою від 19.04.2004 р. звільнив П. від покарання, призначеного за вироком цього ж суду від 28.03.2003 р., на підставі ст. 75 КК — у зв'язку із закінченням іспитового строку. Передбачений ч. 2 ст. 364 КК злочин, за який П. засуджено вироком від 23.09.2004 р., вчинений ним до постановлення попереднього вироку. Місцевий суд, призначаючи П. на підставі ч. 4 ст. 70 КК остаточне покарання за останнім вироком, не врахував, що на час його постановлення засуджений був звільнений від призначеного покарання з випробуванням за вироком від 19.04.2004 р. у зв'язку із закінченням іспитового строку, а тому підстав для призначення йому покарання за цією правовою нормою не було[117].

Таким чином, у разі звільнення засудженого від відбування покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку, та виконанням ним покладених на нього обов'язків і не здійснення нового злочину в період іспитового строку правила, передбачені ст. 70 ч. 4 КК, не застосовуються.

Ситуація в третьому випадку найбільш складна і неоднозначна в теоретичному плані. Точку зору проте, що суд повинен враховувати повністю розмір всього покарання призначене за попереднім вироком, підтримував О.М. Яковлєв[118]. Іншу точку зору займає О.С. Горелик, який