BooksUkraine.com » Фантастика » Небезпека 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпека"

152
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Небезпека" автора Йос Ванделоо. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24
Перейти на сторінку:
й різко, а часом хрипіли, як старий патефон. Навколишній туман помалу розвіявся, і він став бачити людей зовсім ясно, набагато чіткіше, ніж будь-коли. Провідник щось записував собі в книжечку. Він писав нервово, схвильовано, перекреслював написане, починав знову. На задньому плані з’явилося ще кілька чоловіків. Бентінг відчував, що всі вони з цікавістю дивляться на нього. Запитують один одного, що сталося.

— Я передав, щоб викликали лікаря, — поважно заявив залізничник.

— Поки він прийде, буде вже пізно, — зауважив хтось.

— Ну, то принаймні засвідчить смерть, — сказав комівояжер. — У подібних випадках звичайно так робиться.

— А що, вже кінець? — запитав інший.

— По-моєму, ще ні, — відповів провідник. — Досі мені якось щастило в таких ситуаціях. Лишається одне — треба скласти докладний звіт, а то ще подумають, ніби я в цьому якось винен.

Усі схвально закивали головами.

Присутні говорили про смерть. Це здалося Вентінгові дивним і навіть кумедним, Що це стосувалось його особисто, сумніву не було. Причиною їхнього хвилювання був він. Через нього всі вони кудись запізнювалися. Поїзд зупинився тому, що сталася смерть. Так ніби він і справді мертвий. Так ніби смерть — це дуже просто: лежати собі не рухаючись, а інші в цей час розмовляють про тебе, ото й тільки. Оце і є, виходить, смерть, велика і страшна смерть? Не більше й не менше? Ви можете при цьому спокійно слухати людей і дивитися на них, на їхні обличчя, що набули сумного й поважного виразу.

Цікаво, що буде далі. Лікар же обов’язково виявить, що він ще живий, і звелить негайно відвезти його до лікарні. Це, звичайно, неприємно. І Бентінг слухав далі збентежені, збуджені голоси. Йому тепер дали спокій. Чим далі, тим він сам цікавив їх усе менше. Обступили жінку, котра бачила, як усе сталося. Можна було луснути зо сміху, слухаючи, як вона все перебільшила, а себе виставила такою мужньою і розсудливою. Так завжди буває. Героїв знаходять серед тих, хто вижив, хто був стороннім глядачем або скептиком, що в момент події висловлював свої сумніви. Такі люди могли розповісти, як усе сталося, бо були на відстані і спокійно спостерігали. Голоси…

Він ще встане, так часто буває.

— Мабуть, серцевий напад.

— Останнім часом таких випадків, кажуть, усе більше.

— Ознака часу.

І тут з’явився лікар. З великим черевом, дихає із задишкою. Людина, яка обома пригорщами черпала насолоди з життя, нехтувала дієту (рекомендуючи її іншим) і робила все можливе, щоб викликати в себе захворювання серця. Усі розступилися. Перед медиками кожен відчуває шанобливий острах. Лікар розкрив валізку з інструментами. Послухав у Бентінга серце, помацав пульс, зазирнув у очі.

— Він мертвий, — заявив він. У голосі не чулося ніякого співчуття. Таким же тоном він міг сказати: «Надворі дощ».

Бентінга здивувало, що й лікар говорить про смерть. Він хотів запротестувати, спробував ворухнутися. Але знову нічого не вийшло. Тіло від нього відключилося. Його оболонка не пропускала назовні ніяких його реакцій. Всередині він жив, але не міг подати про це жодного знаку. Такий стан злякав його. Тепер він більш не зможе боротися за себе. Він вимкнутий. Невже він справді мертвий? Та що ви, це ж смішно. Невже вони не помітять, що помиляються? Адже він може цілком ясно думати, і ця здатність ні на мить його не залишає. У його чуттєвому світі немає прогалин. Він усе чує, все бачить, відчуває руку лікаря, чує протяг крізь відчинене вікно, чує людські голоси, йому муляє тверда лава…

Бентінга підняли й поклали на ноші. Обережно понесли з вагона. На повітрі йому стало краще. Гострий запах землі та листя. Запах дитинства. Ноші з Бентінгом засунули в машину швидкої допомоги. Двері щільно зачинились, і машина майже безгучно зрушила з місця. Він бачив над собою дерев’яний каркас, біле листове залізо. Чулося заспокійливе гудіння мотора. Він був стомлений і сонний.

Спав Бентінг, мабуть, дуже довго. Прокинувся він від холоду, яким віяло від сірого каменя, що на ньому він тепер лежав. Тиша укривала все навкруги, мов сніг. Приміщення було велике, похмуре й порожнє. Але Бентінг побачив, що він там не один. Трохи далі лежали ще два тіла. Було страшенно холодно й незатишно. Десь надворі стояла ніч. У світлі місяця йому було все видно в цьому похмурому склепі. Бентінг відчував непевність, Він думав і не міг збагнути, що означає його теперішній дивний стан. Його тіло було чуже й непорушне. Десь у ньому ще лишалась іскорка життя, воно жевріло в якійсь глибокій схованці, в останньому бункері. В гнізді опору, звідки ще, мабуть, могло б вибратися на волю.

Він напружено вдивлявся а тих двох людей. Вони начебто спали. А він ніяк не міг позбутися враження, що за ним хтось пильно стежить. Він придивився уважніше, щоб перевірити свою підозру. І саме коли дійшов висновку, що помиляється, один з лежачих повільно заворушився, а тоді трохи підвівся, спираючись на лікоть, Бентінг упізнав незнайомця, і його наче вдарило електричним струмом. Він відчув безмежне розчарування. Все було марно. Він не повинен більше боротися, не повинен тікати, все уже остаточно завершено, зіграно, замкнуто. Досягнено пункту, що був поза життям. Він не зміг нікуди втекти. Втеча виявилася ілюзією. Не було у світі жодного місця, де б він зміг жити спокійно. Ні села, ні дупла в дереві, ні совиного гнізда. Стільки довгих днів потаємно плекав він свою марну надію! А жити йому лишилося так мало, і таким невідворотним був фатальний кінець!

Його надія була схожа на млявий нічний трамвай, що трясеться по вулицях. На кожній зупинці чекають люди, але кондуктор знов і знов кричить:

— Місць нема, чекайте наступного…

І ти стоїш і стоїш, чекаючи наступного, але так ніколи й не дочекаєшся…

Час віками стоїть непорушно. Люди думали, що він іде, а то рухалися вони самі. Час не повинен рухатися. Він — абстракція. Спочатку люди летять крізь нього, а потім залишають його далеко позаду. А той самий час уже приймає нових людей. І ніколи не може затримати їх у собі. Мов на швидких ковзанах, пробігають вони в

1 ... 23 24
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпека"