Читати книгу - "Невидимець (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зненацька луснула шибка в готелі, і знадвору почулися зойки й біганина туди і назад. Полісмен, стоячи на диванчику, визирав у вікно, витягаючи шию, аби побачити, хто ж усе-таки був біля дверей. Він зліз із диванчика зі здивовано піднятими бровами.
— Це воно, — сказав він.
Шинкар, що стояв спиною до дверей у вітальню, де замкнули містера Марвела, здивовано подивився на розбиту шибку та приєднався до двох інших чоловіків.
Несподівано все затихло.
— Шкода, що кийок не зі мною, — сказав поліцейський, нерішуче наближаючись до дверей. — Якщо ми відчинимо, він увійде, і ми вже його не зупинимо.
— Та не поспішайте ви отак із тими дверима, — занепокоєно сказав анемічний візник.
— Відсуньте засуви, — сказав чорнобородий, — і якщо він ввійде… — і він показав у руці револьвер.
— Цього не треба, — заперечив полісмен, — це вбивство.
— Я знаю, в якій країні я перебуваю, — мовив чорнобородий. — Я збираюся цілитись йому в ноги. Відсуньте засуви.
— Тільки не стрельніть мені в спину, — сказав шинкар, визираючи у вікно.
— Ну гаразд, — мовив чорнобородий і, нахилившись, зарядив револьвер і сам відсунув засуви. Шинкар, візник і полісмен обернулись обличчям до дверей.
— Заходьте, — впівголоса сказав чорнобородий, тримаючись позаду із револьвером за спиною і дивлячись на відімкнені двері. Ніхто не ввійшов, двері залишалися зачинені. За п’ять хвилин, коли інший візник обережно зазирнув у шинок, вони ще чекали, а з вітальні визирало стривожене обличчя й не вгавало:
— Всі двері в будинку зачинені? — допитувався Марвел. — Він ходить навкруги… бродить довкола. Він хитрий, як чорт.
— О Боже! — вигукнув дужий шинкар. — Тут іще є чорний хід! Тільки стежте за дверима! Послухайте!.. — він безпорадно озирнувся. Двері у вітальню грюкнули, і всі почули, як у замку повернувся ключ. — З чорного ходу є двері на подвір’я та вхід для персоналу. Двері на подвір’я…
І він помчав геть із шинку.
За хвилину він знову з’явився, тримаючи в руці ніж до м’яса.
— Двері з подвір’я були відчинені! — сказав він, і його товста нижня губа відвисла.
— Він, мабуть, уже в будинку! — загаласував перший візник.
— У кухні його немає, — сказав шинкар. — Там дві жінки, і я проколов там кожен дюйм оцим ножем для яловичини. Вони також думають, що він не міг увійти. Вони не помічали…
— То ви замкнули ті двері? — запитав перший візник.
— Звісно, — сказав шинкар.
Чорнобородий заховав револьвер.
Одразу потому стільниця шинквасу грюкнула, опускаючись, засув клацнув, а тоді з жахливим глухим звуком зламався замок — і двері до вітальні розчахнулися. Усі почули зойк Марвела, схожий на вереск спійманого зайченяти, й одразу кинулися за шинквас йому на порятунок. Бородатий стрельнув з револьвера, і дзеркало у вітальні зблиснуло, луснуло та з брязком посипалось додолу.
Ввійшовши в кімнату, шинкар побачив Марвела, котрий дивно скорчився і боровся з дверима, що вели через кухню на подвір’я. Поки шинкар вагався, двері розчинились, і Марвела потягло на кухню. Звідти почувся крик і дзенькіт начиння. Марвел, схиливши голову, завзято сіпався й намагався відступити, але його силоміць потягли до дверей у двір. Засуви відсунулися.
Потім полісмен, намагаючись випередити шинкаря, кинувся всередину (один із візників назирці за ним), ухопив за зап’ясток невидиму руку, що тримала Марвела за комір, але отримав удар в обличчя і, похитуючись, відступив. Двері відчинились, і Марвел зробив істеричну спробу заховатися за нею. А потім візник за щось ухопився.
— Я спіймав його! — крикнув він.
Червоні руки шинкаря почали дряпати щось невидиме.
— Ось він! — вигукнув шинкар.
Містер Марвел, визволившись, зненацька впав на підлогу і поповз поміж ніг чоловіків, що боролися. Бійка рухалась до дверей. Вперше почувся голос Невидимця — його пронизливий вереск, коли полісмен наступив йому на ногу. Далі Невидимець іще раз верескнув і почав махати кулаками, немов ціпами. Візника раптом ударили під дих, і він, зойкнувши, зігнувся навпіл. Двері, що вели з вітальні до кухні, грюкнули і прикрили відступ містера Марвела. Чоловіки на кухні раптом помітили, що вони затиснені в дверях і борються з порожнечею.
— Куди він подівся? — вигукнув чорнобородий. — Вийшов?
— Сюди, — сказав полісмен, вибіг у двір і став як стій.
Шматок черепиці просвистів у нього над головою і грюкнувся серед посуду на кухонному столі.
— Я йому покажу! — закричав чорнобородий, і несподівано над плечем полісмена зблиснула сталева цівка, і п’ять куль полетіли одна по одній із сутінок, звідки і з’явилася зброя. Стріляючи, чорнобородий водив рукою так, щоб постріли лягли у вузькому дворі півколом, як спиці колеса.
Після цього запанувала тиша.
— П’ять патронів, — сказав чорнобородий. — Так краще. П’ять тузів і один джокер. Візьміть хтось ліхтар, і ходімо шукати тіло.
Розділ XVIIВідвідувач доктора Кемпа
Доктор Кемп продовжував працювати у своєму кабінеті, аж поки його не відірвав звук пострілів. Бах, бах, бах — вони йшли один по одному.
— Ех! — зронив доктор Кемп, знову затискаючи кінчик ручки зубами та дослухаючись. — Цікаво, хто в Порт-Бердоку отак із рушниць палить? Що це за бовдури?
Він підійшов до південного вікна, підняв шибку і, перехилившись через підвіконня, почав пильно роздивлятись ряди вікон, намистини газових ліхтарів, крамниці, чорні провалля дахів і дворів, — усе, з чого складається нічне місто.
— Схоже, ніби біля підніжжя пагорба зібрався цілий натовп, — промовив він, — якраз поблизу «Веселих гравців у крикет».
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.